Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Нині Олексій – єдиний працівник закладу. Він – людина-кав’ярня. Після кількох місяців життя в Одесі та Києві повернувся до рідного міста, щоб створювати для херсонців відчуття стабільності. Хотів, щоб кава для містян смакувала, як до великої війни і щоб вони могли відчути себе, бодай поки її смакуватимуть, як у старі часи, коли все було добре.
Журналістка «О, моря» поспілкувалася з чоловіком про життя Херсона під обстрілами, евакуацію до Одеси і Києва та календар «Херсонщина квітне» з його роботами.
Екскурсія кав’ярнею
Олексій запрошує у гості щодня з 9:00 до 15:00. Я – на Київщині, тож проводить екскурсію по скайпу. Починає знайомство з його «островом життя» з вулиці. «Ось так виглядає зараз кав’ярня. Тут немає вікон, тому ви бачите, що замість них», – показує на чорні дошки, всипані різнокольоровими написами «Ми сильні. Вистоїмо. Переможемо», «Тримаймось!», «П’ємо каву тільки тут», «Жовто-блакитне серце ніколи не здається» і ще багатьма теплими словами і привітами з різних міст, які складно прочитати через екран.
Кав’ярня «Prostir.coffee» Фото: Особистий архів Олексія Мельниченка
Бариста робить невеликий екскурс в історію: «Prostir.coffee» вже п’ять років. За три хвилини ходи звідси – пологовий, де народився чоловік: «Тепер я біля нього працюю, хоча живу в іншому місці».
Олексій у цьому закладі майже з самого відкриття. Варить каву з 2016-го. Власну кав’ярню відкрив у 2018 і зачинив через рік – «обрав не зовсім нормальне місце». У «Prostir.coffee» він – працівник, якому подобається своя робота: «незважаючи на те, що власники не в місті, я можу сам собі дати раду. Я з ними постійно на зв'язку, кожен ранок їх вітаю, усілякі фоточки надсилаю. Куди ж без цього?», – веде далі чоловік.
Олексій Мельниченко біля всипаних написами дошок, що закривають розбиті вікна кав’ярні Фото: Особистий архів Олексія Мельниченка
Здається, всередині кав’ярні мало що нагадує про реалії, у яких живе Херсон, хіба дірка у кавовій машині й уламки, які дістали з неї після обстрілу. Встигаю помітити плюшевого ведмедя і багато різнобарвних листівок на стіні. Тут грає динамічна музика, а по той бік написів на вікнах розмістилися гірлянди, які чоловіку подарували друзі. Час від часу приходять відвідувачі, тоді Олексій перериває розмову фразою «Я зараз передзвоню» і йде обслуговувати клієнтів. На прощання бажає їм гарного дня, не вимикаючись.
Початок великої війни в Херсоні
Бариста каже, що колись йому не подобалося жити в Херсоні, не бачив сенсу розвивати тут кар’єру, тож не думав, що сюди повертатиметься. Планував переїхати у інше місце і там будувати життя. Знайшов роботу в Одесі, однак це місто із специфічним характером затримало його не надовго.
Початок великої війни Олексій зустрів у Херсоні:
Чоловік пригадує: у Херсоні швидко обірвалися поставки, в місті закінчилися продукти та речі, необхідні для побуту, навіть туалетний папір.
Він приходив у кав’ярню, щоб продати людям молоко чи ще якісь продукти, які залишилися в запасах. Пригощав кавою.
«Ми зробили невеликий чат, в якому домовлялися, що кому потрібно. Я приходив у кав’ярню і її відчиняв. Бачив постійно пікети проти рашистів. На початку біля кінотеатру “Україна” був мирний пікет. Росіяни почали на ньому стріляти і кидатись газовими гранатами. Я саме в цей день проходив повз, тобто все це бачив», – пригадує він.
Фото з кав’ярніФото: Особистий архів Олексія Мельниченка
Обладнання кав’ярні законсервували. Коли випала нагода, дещо вивезли з Херсона. Франшиза в іншому районі одразу зачинилась, звідти повністю вивезли обладнання і зараз це місце пустує.
Олексій з дівчиною виїхали з Херсона 18 квітня. Спершу три тижні мешкали в Одесі, оскільки там було складно знайти роботу, вирушили до Києва.
Життя в евакуації й повернення додому
«В Одесі – свій світ. В Києві було простіше. Там ми знайшли собі більш-менш адекватне житло. І з роботою все добре було. Ми постійно працювали, щоб просто не думати про те, що зараз коїться в країні. Дуже сильно сумували за нашим житлом. Звісно, у нас була не та робота, до якої ми звикли, і не ті умови. Тому було дуже-дуже важко на початку», – розповідає Олексій.
Протягом двох місяців пара жила за власні накопичені гроші, допоки не отримали перший аванс: «Було дуже важко, але ми через це пройшли, загартувалися так мовити», – додає бариста.
На той час він влаштувався у мережу кав’ярень Idealist. В основному працював на залізничному вокзалі, але час від часу підміняв колег у інших закладах – хапався за роботу, щоб відволіктися:
Київський вокзал працює цілодобово, тож на своєму тодішньому робочому місці Олексій вночі міг займатися власними справами. Щоб не заснути – малював. «Всі бачили оце», – показує скетч із кавовою машиною, в якому впізнається інтер’єр Idealist.
У березні він побачив, як його друзі та знайомі їздять до Херсона і вирішив повертатися.
«Ми знали, що місто постійно обстрілюється. Після деокупації перші кілька місяців у Херсоні було дуже важко з питною водою, світлом та поставками, бо рашисти підірвали повністю всі інфраструктурні об'єкти. Крім цього, ще постійно обстрілювали. Але кав'ярня працювала», – розповідає Олексій.
Як зараз живе кав’ярня і Херсон?
«Prostir.coffee» – один із найближчих до Дніпра закладів, тому відвідувачі сюди заходять не дуже часто. Але бариста налаштований оптимістично: «Думаю, коли звільнять лівий берег, місто повернеться більше людей. Тоді треба буде тоді наймати ще одну людинку, або не одну. І саме тоді в мене будуть вихідні (сміється)».
Він каже, що є райони, де порівняно з центром, вирує життя: приміром, Таврійський, і Шуменський. Індикатором цього є діти, які граються на вулицях.
Прапор на фасаді кав’ярніФото: Особистий архів Олексія Мельниченка
Комендантська година починається з восьмої, в місті діє світломаскування. «Коли сідає сонце, то вуличного освітлення взагалі майже немає. Тут темно. Іноді буває сумно», – каже Олексій.
На його переконання, у Херсоні зараз важко не лише в кавовому бізнесі. Його дівчина працює в найбільшому магазині одягу – секонд-хенді «Panda», який не зачинявся навіть під час окупації. «Цивільні і військові вдячні їм за те, що мають змогу придбати якісний одяг. Зараз в Херсоні немає великих молів, ТРЦ. Половина центрального ринку просто вигоріла. Крім невеличких магазинів, можна щось придбати на ринку, але не раджу туди ходити: там за багато грошей може бути така собі якість. Краще пересилити себе і обрати щось якісне в секонді», – розповідає Олексій.
Також люди передусім зважають і на ціну кави, а не її якість: тому ходять туди, де дешевше.
У «Prostir.coffee» стандартна кава без молока (фільтр, американо) коштує 40 гривень, подвійна – 50. Напій з молоком (капучино, лате, флетвайт) – на 10 гривень дорожче.
«Іноді мені сумно, що люди не ходять саме сюди, до мене. Але в мене не так багато відвідувачів, і я можу сам з цим впоратися», – каже Олексій, вітаючись до клієнта, який щойно прийшов, і ненадовго зупиняє наш відеодзвінок.
Коли ми зідзвонюємося знову, показує «поранену» кавову машину: «Тут пройшла шрапнель і потрапила сюди. Машина продірявлена, але вона працює, все добре. Спершу я її увімкнув, не подумавши. Одразу вимкнув, бо уламок міг перебити трубки або потрапити в бойлер. Тож я зняв чашки, розкрив, побачив, що уламок пройшов повз все: перебило дві стінки і зависло просто в стіні».
У цей осінній ранок після обстрілу його розбудила бухгалтерка: подзвонила сказати, що в кав'ярню потрапило. О пів на восьму Олексій вже приїхав до закладу. Двері заклинило, тому довело заходити всередину через вікно. У той день він працював 12 годин. Хоч довелося прибирати скло і порядкуватися з ушкодженнями, «Prostir.coffee» не припинив роботу.
У той день не встигли повністю закрити всі вікна, тому Олексій з приятелем залишився ночувати у приміщенні, яке використовується як склад – щоб вберегти заклад від крадіжок.
«Поки кав'ярня не працювала під час окупації, то багато чого з вулиці вкрали. У нас були великі лампочки, вуличні "світюльки", багато кому вони потрібні були вдома. Вкрали більше 40 штук», – розповідає чоловік.
Тоді він сказав в інтерв’ю «Якщо я живий, то кав'ярня працює».
Запитую Олексія, що йому дається найважче. Відповідає: іноді банально хочеться виспатися.
«Пройшло більше восьми місяців – і в мене був один вихідний першого січня. Я працюю тут кожного дня. Сам ходжу за поставками, сам все приводжу, тобто, слідкую за всім. Щодо саме роботи в кав'ярні – то це неважко. Завдяки тому, що приходить не так багато людей, є багато вільного часу, тож я малюю», – пояснює бариста.
Каже, що може влаштувати собі вихідний у будь-який момент вихідний. Йому про це постійно нагадують власники. «Але я розумію, що це важливо не мені, а саме людям, які приходять сюди, щоб перезавантажитись. Це дуже-дуже багато чого коштує, – додає Олексій. – Іноді розкриваєш очі з думкою "сьогодні так важко, я не хочу". А потім думаєш: "а як люди?", встаєш, знімаєш з себе кота – і все».
Олексій МельниченкоФото: Особистий архів Олексія Мельниченка
«Херсонщина квітне»
Олексій почав малювати Херсон ще до звільнення міста – влітку 2022 року. Мав на думці знайти видавництво, яке змогло б надрукувати листівки з його малюнками. Хотів їх продавати і перераховувати 100% прибутку на ЗСУ.
Згодом, вже в Херсоні, познайомився з художницями: одна подарувала йому акварельний папір, ще одна – скетчбук. Знайома запропонувала взяти участь у виставці в Одесі. У чоловіка було бачення зобразити Херсон таким, яким він є зараз. Так він почав створювати серію малюнків. На місцях влучань російських снарядів малював квіти.
«Кав'ярня знаходиться недалеко від морської академії, тому це було перше, що я взяв як референс, – показує малюнок спірозмовник. – Більшість референсів – це саме те, що я міг сфотографувати. Наприклад, ось ЦУМ: і назва, і бомбосховище – все, яким воно є зараз. Але я розумію, що Херсон стає з кожним пострілом, з кожною ямою сильнішим».
Зрештою взяти участь у виставці не вдалося: Олексій не міг покинути кав’ярню і поїхати в інше місто. Але згодом до закладу прийшов заступник голови ОВА. Побачивши роботи Олексія запитав, скільки вони коштують.
«Я говорю, що вони не продаються, вони мої», – пригадує художник. Його візаві запропонував домалювати потрібну кількість картин і зробити календар. Він має назву «Херсонщина квітне» і вміщує малюнки з різними спорудами міста і області, які Олексій домалював. Перший примірник голова Херсонської ОДА Олександр Прокудін подарував постійній координаторці системи ООН в Україні під час її візиту у Херсон.
Поки календар не продається, однак Олексій каже, що згодом з’являться примірники для продажу: прагне направляти кошти за них на допомогу війську.
Календар з роботами Олексія Фото: Особистий архів Олексія Мельниченка
Олексій показує скетч наступного малюнку – квітучий залізничний вокзал. Також анонсує картину в форматі А3 із зображенням Каховської ГЕС. А ще планує зобразити всі маяки Херсонщини. Через те, що в кав'ярні немає опалення, коли холодно на вулиці, всередині не зовсім тепло. В такі моменти йому складно створювати картини.
«Оригінали будуть зберігатися в кав'ярні, тому усі охочі зможуть побачити їх наживо. Зараз чекаю на рамки, щоб все це мало гарний вигляд», – анонсує співрозмовник.
Зауважую, що наша розмова була дуже світла. Олексій відповідає, що зараз немає часу на погані думки, тож треба жити із світлом в душі.
«Незважаючи на те, що тут похмуро, але саме ті моменти, коли ти бачиш знайомі обличчя, можеш щось їм розказати, щось спитати – це дуже важливо. Бо в будь-який час твоє життя або життя знайомих може просто закінчитись», – ділиться думками чоловік.
Олексій Мельниченко ан робочому місці Фото: Особистий архів Олексія Мельниченка
Запитую, чи хоче він сказати насамкінець щось, про що його не запитала. Олексій сміється: це розмова зайняла в нього найбільше часу з усіх інтерв’ю, які він давав. І додає: «Я тут на місці, трохи втомлений, але радий кожному обличчю, кожному знайомому. Якщо комусь потрібна саме наша «Херсонська кава», можу прийняти замовлення і відправити у будь-яке місто України. Дуже багато херсонців, які виїхали з міста, сумують за цим».
