Одна із слухачок сказала музиканту, що після концерту пішла вчитися грі на фортепіано у музичній школі.
3 грудня він закрив сезон концертів біля моря, адже інструменту потрібне тепло. Поки не потепліє, в Одесі проводитимуть «Піаноквартирники», на які всі охочі зможуть потрапити за донат, розповів музикант журналістці «О, море».
На задум створити концерт «Піаноморе» Ігоря надихнув одеський друг Едгар Вінницький. Поштовхом став його курс про мрії, на якому потрібно було виконувати домашні завдання.
Він вирішив влаштувати концерт до Міжнародного дня музики на пляжі «Ланжерон». Попросив у друга допомогти з трьома речами: контактом майстра, який може налаштувати піаніно, проінформувати Одесу про концерт і позичити портативну колонку.
Піаніно придбав в Одесі за власні гроші. Ігор приїхав у місто наприкінці вересня цього року на чотири дні для того, щоб влаштувати концерт. Після того, як подія завершилася, інструмент залишили ночувати біля моря, а на світанку наступного дня Ігор спонтанно прийшов до інструменту з друзями і заграв на ньому.
«Я грав тільки для свого друга Дена і для подруги Ліни. У той момент я дуже надихнувся можливістю грати для сонця. Ви уявляєте: я сиджу, дивлюсь на море і бачу, як виходить сонце. А сонце дивиться на мене. Я заряджаюся з сонячною енергією і віддаю у відповідь всю свою улюблену музику», – розповідає музикант.
Цей момент так пройняв Ігоря, що через три тижні він повернувся до Одеси знову, привіз піаніно на берег моря і грав кожного ранку, аж до початку грудня.
«Були люди, які приходили кожного світанку. Я бачив одні і ті самі обличчя, навіть з іншого кінця Одеси приїжджали», – розповідає Ігор про своїх вранішніх слухачів. – Деякі люди приїжджали з Харкова, мої знайомі з Києва і Дніпра приїжджали спеціально на світанок, щоб відчути, як це все, коли довкола море, чайки і встає сонце».
Крім того, Ігор щодня грав на пляжі вдень, але це, на його переконання, зовсім інший формат і відчуття:
За словами Ігоря, найбільше полюбилися слухачам такі мелодії:
- авторська версія твору «Потік» Роберто Каччапальї;
- «Experience» Людовіка Ейнауді;
- власна мелодія «Повітряна тривога». «Я граю її тоді, коли чую в Одесі тривогу», – каже музикант.
А кожен світанок починав із пісні «Нью-Йорк» Жана Філіпа Ріопі: «Вона просто дуже сонячна! Я її загравав (вона триває чотири хвилинки) – і сонце якраз повністю вже виходило», – розповідає піаніст.
Наразі інструмент зимує у, як каже музикант, надійному і теплому місці. Взимку його використовуватимуть для проведення «Піаноквартирників». Перші два заходи вже провели для вузької аудиторії, наступні будуть більш відкритими і на них запрошуватимуть одеситів. Вхід планують зробити за донат. Слідкувати за анонсами можна на сторінці Ігоря Янчука в інстаграмі.
Як тільки настане весняна погода піаніно повернеться до моря й Ігор відновить свої концерти. «Це може бути навіть і до весни. Одесити кажуть, що тут інколи і в лютому вже достатньо тепло. Думаю, у перші вихідні весни зможемо почати новий сезон і ми привеземо знову інструмент на пляж. Він вже настільки полюбився людям!», – каже Ігор.
Він додає, що піаніно витримало не один шторм: протягом кількох останніх тижнів його двічі перевертало вітром, однак нічого не зламалося.
Ігор каже, що «Піаноморе» дає і фінансовий фідбек: кожен слухач може покласти у валізу музиканта цукерку, шкарпетки, магніт чи диски. Зазвичай кладуть туди гроші.
Також автор концертів біля моря став героєм двох документальних фільми: один, знятий одеським документалістом, зараз перебуває в процесі монтування, інший – знімає литовець. У ньому акцент буде не лише на музиці, а й на буденному житті музиканта: приміром, як він вчить дітей грати в шахи. Це ще одна його справа, крім музики.
Ігор відчуває, що зараз люди потребують подібної музичної терапії. Він має задум грати у різних місцях сили в різних куточках України:
«Це не обов'язково повинно бути біля моря, у мене є і “піанополе”», і в гори планую поїхати, щоб на піаніно пограти. Я хотів би більше грати в різних місцях України, куди можна запросити людей і зустрічати світанки. Сонце піднімається після кожної, навіть найтемнішої ночі. І наше завдання – на які б ми граблі не наступали, які б темні ночі нам в житті не траплялися, прокидати і світити, як мінімум, собі», – переконаний Ігор Янчук.