Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Жінка наважилася поїхати до Білої Криниці й описала свої відчуття.
«Я боялася цієї поїздки. Вона планувалася 5 разів і я 5 разів відмовлялася, боячись, що не витримаю. Тепер я сповнена якимсь торжественним духом», – написала жінка.
Перед її очима постали поруйновані будинки Білої Криниці:
«Тут зупинили ворога своїми тілами «Курка» і «Історик» («Курка» – Артемій Димид, «Історик» – Павло Добротворський).
«Тут за 15 км – мій дім, в якому я народився і виріс і за який я бився, – сказав полковник Роман Костенко. – Хлопці, які поруч стояли, по факту билися і за мій особистий дім теж».
Побратим сина Іванки Крип’якевич-Димид Роман Лозинський розповів, що Артем ходив вулицями села, щоб врятувати прив’язаних тварин: «Люди повтікали, а звірята залишилися в дворах прив’язані. Він їх відв’язував, щоб вони могли втекти, знайти їжу».
Художниця пише, що ангар, в якому посеред поля на солом’яній підстилці спав її син з побратимами, став для неї храмом, а вирва від потрапляння міною – вівтарем.
«Наші люди – дивовижні. Розказує Роман: зліва криє арта, праворуч наші відповідають вогнем, а в полі фігачить трактор».
«Україна – це розбита автозаправка, де працює кавовий автомат, в туалеті є освіжувач повітря і папір. Поля, акуратно зорані під весняний посів, скрізь чисто. Країна кавунів і динь, помідорів, винограду і персиків, вина і хліба», – рефлексує пані Іванка.
Вона описує, як влітку в Березнегуватому мешканці з дітьми ходили спати в посадку, бо вночі росіяни били по їхніх будинках ракетами С300, призначеними для повітряних цілей. А зранку люди поверталися подивитися, чи вцілів їхній дім.
«Отут – показує Роман – єдине кафе, ціни дорожчі, ніж у Києві. Власниця їздить на «Мустангу», ціна жменьки пельменів – 500 грн! Звісно, що боєць після двох тижнів консерв купить їх», – продовжує ділитися побаченим і почутим жінка.
«Справжні анонімні герої – це Укренерго, які наступного дня після обстрілів відновлювали електролінії, щоб люди мали світло, і два засмальцовані дядьки на камазах, які привезли щебінь, щоб зробити для нас переправу через Інгулець під обстрілами», – продовжує оповідь художниця.
Також вона розповідає про дитячий табір для відпочинку в сусідньому селі біля Інгулу, де тренувалася Олімпійська юнацька збірна. Нині він ущент розбитий: пошкоджений 25-метровий басейн і літній театр. «Особливо боляче дивитись на сосни, які начебто живі, але вигоріли зсередини», – додає вона.
