Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Досвідом написання книги у тривалій мандрівці Шрі-Ланкою з редакцією "О, Море" поділився письменник та співзасновник видавництва "Вавилонська бібліотека" та "Цивілізація" Роман Малиновський.
- Хто такий Роман Малиновський
- Як часто вдається подорожувати
- Навіщо їхати так далеко, аби написати книгу
- Як організувати роботу далеко від дому
- Що надихає на написання книги
*Філологи досі сперечаються: Шрі-Ланка чи Шри-Ланка. Редакція "О, Море" використовує саме "Шрі-Ланка", тоді як герой тексту Роман Малиновський у своїх текстах використовує "Шри-Ланка".
Хто такий Роман Малиновський
Роман Малиновський – український письменник. У 2021 році він видав дебютну збірку оповідань "Солодке життя".
Роман є співзасновником, головним редактором та артдиректором видавництва "Вавилонська бібліотека".
Роман Малиновський
Також Роман заснував видавничий проєкт "Цивілізація". Під його логотипом як мультимедійний проєкт вийшло оповідання "Джакомо Джойс" ірландського письменника Джеймса Джойса, а також серія видань MONO про ідентичність у літературі.
У листопаді 2021 року Роман поїхав на Шрі-Ланку, щоб почати писати нову книжку. У подорожі планує пробути до кінця зими 2022 року. Скільки витратив на подорож Роман тримає в секреті, але переконує, що витрати не були обтяжливими, а мандрівка не потребувала заощаджень.
Далі пряма мова героя.
Як часто вдається подорожувати
Подорожі – це нескінченне джерело нового, або, щонайменше, можливість по-новому поглянути на знайомі речі, які в мандрівці постають під іншим фокусом.
У подорожах я цілковито зміщую свою увагу у простір, який виростає довкола мене – будинки, архітектурні рішення, ландшафти.
Я не часто вирушаю в дорогу як турист, частіше це подорож "з необхідності" – подія або виступ. Але таку поїздку я щораз перетворюю у пригоду, вибудовуючи свій графік так, щоб мати можливість поміж справ погуляти містом, у яке приїхав.
Часто це прогулянки випадковими маршрутами, коли я навіть не звіряюся із картою, а йду за ритмом, який диктують самі вулиці, темпом, який пропонує логіка чергування площ, парків, ринків, мостів.
Роман Малиновський найчастіше подорожує у справах
Якщо місто має специфічний транспорт – човни, які курсують річкою, що розтинає його, автобуси, які їздять, ігноруючи правила безпеки – я так само ними користаюся – це обов’язкова частина знайомства з простором.
Люблю подорожі самотою, коли мій графік залежить лише від мене, а отже й темп, з яким я рухаюся крізь новий ландшафт: жодних компромісів, ніяких узгоджень. Але так само люблю проводити час у дорозі з людьми, яких люблю і яким цілковито довіряю.
Я не прихильник короткотривалих мандрівок, бо мені лише тривала подорож дає можливість цілковито інтегруватися в середовище і отримати насолоду від того, коли в ній розчиняєшся. Тоді в місці, в якому опинився, я отримую можливість відчути себе частиною простору, навіть видати себе за місцевого.
Навіщо їхати так далеко, аби написати книгу
Зараз я у тривалій мандрівці у Шрі-Ланці, за 7 000 кілометрів від дому, по той бік Тропіку Раку, під небом із зовсім іншими сузір’ями.
Це надзвичайне місце – Азія. Тут все цікаве і нове, кожен фрагмент простору дивний і незвичний. Досить лише їхати крізь джунглі й панорама, яка відкриється на горизонті, буде незабутньою –несамовиті ландшафти оточують погляд на щодень. Тут все пам’ятне.
У мандрівку я вирушив наприкінці листопада, в осерді найкоротших днів і найдовших ночей, за кілька днів від календарної зими і першого снігу, який от-от мав з’явитися.
На Шрі-Ланці я проведу кілька місяців – весь зимовий сезон. Мені подобається думати, що я вирушив сюди не у подорож, а щоб жити. Дуже легко і природно я починаю думати про будинок, в якому оселився, як про дім.
Роман пробуде на Шрі-Ланці весь зимовий сезон
У моїх спогадах він залишиться місцем, де мене оточував цілком домашній побут – готування їжі, читання в найзручніших місцях, розслабленість, яка можлива лише в постійності.
Власне до подорожі у тропіки мене спонукав пошук тепла. У холодні пори мені значно важче думається і відчувається: всі сенсори наче притуплюються, в період між листопадом і квітнем я впадаю в дивний стан анабіозу – все довкола мене стає якимось нечітким, розрідженим, розбавленим, нереальним.
Я давно шукав можливості втекти від цього стану. У різні часи вдавалося відірватися на різні відстані, але доки не перетнув лінії Тропіку Раку, всі ці втечі були марними. Натомість тропіки стали саме тим місцем. Я шукав тепло, але знайшов тут щось значно цінніше – неспішність. Перші такі мої втечі відбулися у Таїланд, а цього разу – на Шрі-Ланці.
Організація поїздки забирає лише кілька днів, все як завжди — документи, квитки, список обов’язкових речей, список книжок, які я неодмінно беру із собою в дорогу.
Я починаю планувати наступну подорож щойно закінчується попередня, а думки про неї зринають у перші холодні жовтневі вечори. Найважливіше у підготовці до тривалої мандрівки – завершити обов’язкові справи, які потребують моєї присутності, їх завжди трохи назбирується. Але більшість всього дуже легко вирішити дистанційно – варто лише відкрити ноутбук.
Як організувати роботою над книгою далеко від дому
Будні в Азії – це пошуки місць із локальною їжею, яка хоч і буде гострою, але приноситиме радість, і щоб було багато місцевих – мені такі місця подобаються найбільше, коли можна сидіти і споживати свою трапезу поряд з ланкійцями – вибирання свіжих фруктів на ринку, торгування за найкращу ціну.
Але це так само й робота – я співвласник і головний редактор видавництва "Вавилонська бібліотека", а моє робоче місце там, де я відкриваю свій ноутбук. Тож тут, у тропіках, я ще й працюю над новими виданнями. У теплі готувати українських версії світів Кортасара і Вулфа, це солодка і приємна справа.
На Шрі-Ланку я приїхав, щоб почати писати роман. Моя перша книжка, "Солодке життя" – це збірка оповідань, а тепер мені цікаво піти в розлогу форму і вибудовувати довгий наратив.
На Шрі-Ланці Роман пише книгу
Я приїхав на острів із сюжетом та героями, тож щодень, прокидаючись ще до схід сонця, я проваджу їх крізь історію. Будинок, в якому працюю, розташований неподалік міста Матара на південному узбережжі.
І звичайно, простір, який мене тут оточує так чи інакше проривається всередину книжки: в окремих фрагментах з’являється вплив тропіків – кольори, рослинність, звуки, температури. Але мої історії, незважаючи на різноманіття ландшафтів поміж якими я їх пишу, незмінно мають своїм корінням Україну. Це мій культурний код, який залишатиметься зі мною завжди.
Я часто перекидаю героїв своїх історій у географії, пластичність літератури дозволяє це робити з елементарною легкістю – персонажам відкритий ввесь світ. Єдина умова – це перекидання повинне мати сенс, бути обґрунтованим: герої оповідань із "Солодкого життя" не з випадковості опинялися в Берліні і Парижі, на цих містах залежало для сюжету.
У новій книжці події відбуватимуться в Україні, але й тропіки в ній будуть – тут все таке інтенсивне, що довколишній простір просто не може не вриватися в текст. Проте, як і раніше, цей топос буде в тексті не з випадковості, а тому, що він важливий для сюжету і оповіді.
У новій книзі події відбуватимуться в Україні, але тропіки в ній буде
Писання – процес самотній, він вимагає спокою, щоб виразно почути внутрішній голос. В Україні, поміж справ, зосередитись значно важче: телефонні дзвінки, емейли, повідомлення, зустрічі. Тут все це зведено до мізеру, із шуму здебільшого шелестіння пальм на вітрі та переспіви птахів, вигуки приматів, перемовляння місцевих, яких мені не зрозуміти. Через це пишеться з насолодою.
Перші тижні були сповнені побутових клопотів, оскільки я на Шрі-Ланці вперше, мені ще належало зрозуміти місцевий устрій, традиції комунікацій, кухню – що подобається, а що ні. І, звичайно найважливіше – знайти досконале місце, щоб осісти.
Для писання потрібні лише папір і ручка, або ж їхні еквіваленти. Для мене це клавіатура – я вже багато років пишу на комп’ютері або у смартфоні. Це оптимізує час і дає можливість негайно опрацьовувати написане – перечитувати, змінювати, доповнювати. Але найважливішим ресурсом для писання є час і спокій. І хоч доба на Шрі-Ланці має стільки ж годин, як і всюди, мені видається, що часу тут принаймні вдвічі більше.
Що надихає на написання книги
У подорожі я не можу обійтися без паперових книжок і навіть у мандрівку довжиною в 7 000 кілометрів я беру з собою паперові видання, прочитуючи їх одне за одним. Саме зараз я читаю "2001: Космічну одіссею" Артура Кларка.
Я взяв із собою шість книжок, шість письменників, уважно розрахувавши їх так, щоб ані на день не залишитись без можливості читання (хоч і такі дні тут трапляються). У цю подорож зі мною подалися Умберто Еко, Юрій Андрухович, Володимир Сорокін, Марк Твен, Хуліо Кортасар та Артур Кларк.
Звичайно, я скучаю за рідними і друзями. Але й вони поруч у миті спільних дзвінків і обміну повідомленнями та фотографіями: від мене до них летять світлини з пальмами та чайними плантаціями, мені у відповідь прилітають фотографії зі снігом. Маю зізнатися, що на такій відстані сніг мені подобається набагато більше ніж зблизька.
Мене надихає зміна ландшафту довкола мене – якось стає вільніше думати. Але я впевнений, що для різних письменників все дуже по-різному.
Романа надихає зміна ландшафту
Бруно Шульц майже все життя прожив в Дрогобичі. Франц Кафка теж подорожував здебільшого у своїй уяві. Марсель Пруст не покидав своєї паризької квартири. Томас Ліґотті має аґорафобію (страх того, що у незнайомому місці може трапитися напад паніки. Відчуття настільки сильне, що людина уникає нових місць) і ніколи не виходить зі свого будинку.
Натхнення дивна категорія і ніколи не відомо як воно працює для різних авторів.
