Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Люди з відмінним від стандарту виглядом часто страждають через це, їм важче увійти в соціум і самореалізуватися. А що вже говорити про відпочинок на пляжі, коли тебе свердлять сотні очей?
Саме інакшість робить кожного з нас унікальним не лише на пляжі, а й в особистому житті та на ринку праці. Редакція "О, Море" запустила проєкт на підтримку сприйняття свого тіла таким, яке воно є. Наші герої пройшли важкі випробування на шляху сприйняття себе та зрештою стали вільні від власних упереджень. Як їм це вдалося, що довелося пережити і яке полегшення вони отримали у підсумку?
Міг кинути стільцем у кривдника
- Євген Степанов, м. Вишневе,
- 31 рік,
- актор театру й кіно,
- має зріст 107 см та викривлення ніг.
Мама розповідала, що я народився на 4 см коротшим, ніж інші діти. У пологовому не звернули на це достатньо уваги. Та вже у 3-річному віці, коли я був у дитсадку, почав помічати, що я значно нижчий від інших дітей. У мене практично не росли кінцівки, були викривлені ноги.
Коли мені було 5 років, ми їздили з батьками по якійсь партнерській програмі лікуватися на Кубу. Які саме процедури мені тоді робили не пригадую. Більше в пам’яті закарбувалися манго, що росли на деревах, як у нас яблука. Можна було їх збивати і їсти досхочу.
Під час лікування на Кубі
Батьки багато консультувалися з лікарями в Україні. Врешті знайшли спеціалістів, які готові були здійснити операцію – вирівняти ноги і збільшити мій ріст на 10 см. Це дуже складне хірургічне втручання, під час якого кістки ламають. Після нього потрібно орієнтовно півроку ходити в спеціальних металевих конструкціях, які кріпляться зовні. Ми все зважили і вирішили цього не робити.
Ще в дитсадку я навчився стояти за себе. Якщо бракувало фізичної сили, щоб дати здачі, міг схопити стілець і кинути ним в противника або ж покликати старших друзів, щоб мене захистили.
Море не було привітним до мене
У миті, коли мені вказували на мою інакшість, я часто ставив собі питання, чому народився маленьким, але не знаходив відповіді.
Якщо в звичайному одязі я міг приховати кривизну ніг, то на пляжі це було дуже складно. Ба більше, коли узбережжя на морі не піщане, а галькове, мені значно важче дійти до води, ніж іншим людям.
Ще з дитинства я ходив на плавання. Хоча це й не врятувало мене у критичну мить. Пам’ятаю, якось ми поїхали з батьками в Крим. Я сидів на камені над водою, а вище на парапеті стояв тато. Раптово піднялася висока хвиля і змила мене в воду. Тато миттю пірнув і врятував мене.
Я завжди дружив із набагато старшими за мене людьми, що мали різні залежності. В 5 класі в мене вже був перший привід міліцію, бо я забрав щось у дітей.
У студентські роки я часто приходив на пари до відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", де навчався на документознавця, п’яним або під чимось.
Одного разу хтось з викладачів помітив, що я курю прямо в туалеті. Я обматюкав його і послав під три чорти ледь не всю адміністрацію, зокрема й дружину декана. Після цього мене вигнали з 2 курсу без права на поновлення.
Боже, або зміни мене, або забери до себе
Я багато разів їздив на реабілітацію в наркологічні центри, двічі був закодований. Усе це відбувалося більше з подачі батьків, мовляв "виженемо тебе з дому, якщо не вилікуєшся". Тоді я ще не розумів критичності ситуації, пішов з дому, спав у підвалах, на горищах, у під’їздах.
На моєму шляху почали зустрічатися знайомі з кримінальним минулим, які говорили, що можна змінити своє життя. Вони запрошували мене відвідати християнський реабілітаційний центр. Я подумав, що вони або зійшли з розуму і стали сектантами, або хочуть затягнути мене в якусь нову схему з видурювання грошей.
Усе змінилося в 2012 році. Я прокинувся в реанімації після святкування Різдва. Пам’ятав, як ми з хлопцями почали випивати, а далі був цілковитий провал. Мені пояснили, що я опинився в лікарні. Медсестри довго шукали в мене вени, щоб зробити укол, від чого всі руки були сині.
Тим не менш я повернувся у Вишневе і продовжив випивати з друзями. Однак щось змінилося. Я усвідомив, що з моїм життям щось не так. Я постійно проходив повз церкву, що розташована біля мого будинку. Міг зайти туди поставити свічку, випити води з похмілля, а потім піти красти. Це не здавалося мені дивним.
Та я зрозумів, що далі так жити не хочу і звернувся до Бога: "Боже, якщо ти є, або зміни мене, або забери до себе, щоб я тут нікому не псував життя".
Вирішив відвідати християнський реабілітаційний центр з єдиною метою – позбутися алкогольної залежності, але потім вирішив повністю змінити своє життя.
“Хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився"
У центрі ми проходили фізичну реабілітацію – доглядали город, по черзі прибирали територію. Частина хлопців їздила з центру на роботу. Була також психологічна реабілітація і арт-терапія, але все це будувалося навколо духовної складової.
Ми читали Біблію, конспектували її, молилися, ходили до церкви. У цьому центрі нікого не лікували, як в алконаркодиспансері, коли знімають абсценцію, чистять кров і випускають тебе, мов новенького без похмільного синдрому. Поруч зі мною були й люди, які вживали тяжкі наркотики. Вони могли нормально не спати місяцями, а потім поступово приходили до тями.
Я пішов вчитися у духовну академію, почав волонтерити. Ми багато їздили – допомагали людям із залежністю в алко- наркодиспансерах і тюрмах, дарували подарунки дітям з інвалідністю. Але, як такої професії у мене за плечима не було.
Коли був у реабілітаційному центрі ставив собі багато питань про себе і своє тіло. Бог почав відповідати на мої запитання в молитвах, а також у снах.
Я почав спілкуватися з Богом і у молитві він сказав мені повертатися до університету. Я був ображений і не хотів туди їхати, та все ж вибачився, пояснив, що змінив своє життя і мене поновили.
Волонтерство
Я часто молився і просив Бога дати мені більше зросту, щоб я зміг водити автомобіль. Але потім прочитав у Біблії такі рядки (від Івана, глава 9, Новий завіт. Пер. Огієнка): "І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився? Ісус відповів: Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з'явились на ньому".
Я зрозумів, що це про мене, я народився маленьким для того, щоб діла Божі проявлялися в мені.
Якось ми з хлопцями з реабілітаційного центру пішли на ярмарку. До мене підійшов чоловік, що торгував телефонами. Він почав розповідати, що мені треба йти на кіностудію Довженка й брати участь у зйомках. Цим нагадав про мою дитячу мрію стати актором.
Пам’ятаю ще до вступу в університет "Україна" мама їздила у Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого дізнаватися умови вступу, але їй сказали, що в них немає спеціальностей для осіб з інвалідністю.
У церкві нас вчили, що, якщо хочеш досягти вершин в чомусь, знайди людину, яка вже це зробила і попроси поділитися досвідом. Я знайшов такого чоловіка. Його звуть Сергій. Він медійна персона. Сергій дав мені перше завдання – відпрацювати годину на корпоративі за 150 грн.
Пам'ятаю, що відпрацював трохи більше. Мені заплатили 200. Я був неймовірно щасливий отримати перші гроші за те, про що давно мріяв. З того часу усе пішло-поїхало. Я почав брати участь у телешоу, грати у виставах, зніматися.
Пізніше вирішив здобути профільну вищу освіту. Кілька тижнів тому я захистив диплом в Київському національному університеті культури та мистецтв за спеціальністю "режисер естради та масових свят". Був старостою групи.
Віщі сни
Якось мені наснився віщий сон. Це були ніби кадри з фільму, де закадровим голосом зі мною говорив Бог. Він сказав: "Автомобіль ти купив, повір", "Депутатом ти став, повір". А на останньому кадрі я бачив зі спини, як пара – невисокий чоловік і звичайного зросту жінка – тримаються за руку. Так я зрозумів, що у мене буде висока дружина. Бог сказав мені в це вірити.
Євген з дружиною
Так і сталося. Бог дав мені роботу в Туреччині, де я заробив гроші не лише на авто, а й більше. Я був депутатом по 8 округу м. Вишневе. А з дружиною взагалі склалася цікава історія. Вона тричі мала вийти заміж за іншого чоловіка і тричі її весілля зривалося.
Щоб зрозуміти, чи це дійсно моя половинка, я попросив Бога, щоб дав мені знак: хай вона першою зізнається в своїх почуттях. Ми з нею спілкувалися в соціальній мережі, і раптом вона написала:
– Як ти думаєш з нас би вийшла гарна сімейна пара?
– З нас би вийшов справжній приклад християнської сім'ї, – відповів я. І швиденько дописав: "Не знаю, чому я так відповів майже заміжній жінці".
– Не заміжня я, і хлопця вже в мене немає, – написала вона.
– Уже є.
Так і почалися наші стосунки.
Крім Туреччини та Куби я також побував в Іспанії та Ізраїлі. Та найбільше люблю українське узбережжя Чорного моря. Останні 4-5 років відпочиваю в Затоці. Там комфортний піщаний пляж, зручно заходити у воду.
Я офіційно здобув статус "Найменшого актора України". Це зафіксовано в Книзі рекордів України. Також ми з дружиною побили попередній рекорд в номінації "Найбільша різниця в зрості сімейної пари" – 42,7 см. Якби не мій зріст, як би я став тим, ким є?
Що радить психотерапевт
Про те, як правильно виховувати дитину з фізичними відмінностями, як проаналізувати свій досвід комунікації з іншими вже в дорослому віці і прийняти своє тіло розповіла психотерапевтка Оксана Верховод:
Оксана Верховод
Люди з будь-якою інакшістю у зовнішності часто ставлять собі питання, на яке не існує логічного пояснення: "Чому це зі мною сталося? Чому я не такий, як інші?".
Описана історія показує, що такі думки формуються на основі контакту із зовнішнім світом: через ставлення та реакцію інших людей. Дитина бачить реакцію і приходить до висновку: "Напевно, зі мною просто щось не так. Я не ок. Я "бракований".
На жаль, інакшість – одна з основних передумов цькування, що виникає на основі роботи архаїчних відділів нашого мозку – стадно-тваринних інстинктів. Дорослим важливо прокомунікувати це зі своїми дітьми.
Важливо пояснювати, що люди, відмінні від нас нічим не гірші і так само заслуговують доброго ставлення. А дітям з інакшістю розповідати: "Так, ти відрізняється від інших, але це не робить тебе гіршим за них. Усі ми в чомусь різні".
Можна показати приклади таких відмінностей. Для маленьких дітей на чомусь дуже простому: наприклад, випічці: "Ось це печиво трошки менше, а це більше; це ціле, а у цього трошки відколовся бочок. Вони різні? А тепер спробуй їх на смак. Правда ж, вони однаково смачні?". Зі старшими дітьми можна розбирати приклади реальних людей. Розповідати про їхні життя, долі.
Важливо приділити увагу і питанню ставлення інших до дитини з інакшістю. Транслювати їй, що у ставленні інших немає її провини, що дитина – не причина їхнього цькування. Причини у тому, що діти потребують уваги та прихильності інших, думають, що можуть отримати її лише в такий спосіб.
Було б добре подбати про соціалізацію дитини, щоб вона мала оточення, що її приймає такою, як вона є. Нехай це буде лише один друг чи маленьке коло дітей або дорослих, але цей досвід прийняття дасть сили витримувати цькування і не закритися від світу повністю.
У дорослому віці людина з інакшістю і травмою від неприйняття, цькування та приниження інших може знову і знову повертатися до того дитячого почуття "відкинутості".
Розбираючись з цим питанням, важливо пригадати історії цькування з дитинства і переосмислити їх. Зрозуміти, чого вони навчили, що дали, як змінили людину?
Історія героя показує, як у цьому може допомогти духовний шлях. Не обов'язково саме релігійний, але орієнтований на те, щоб шукати ресурс та зцілення не через тривожність та пошук відповіді на питання: "Чому це сталося зі мною?", а через прийняття своїх почуттів, станів, самого себе. Це неминуче приводить до зміни самосприйняття та звільняє від упереджень, деструктивних думок про себе.
Як людині з інакшістю почати насолоджуватися відпочинком на морі:
- пам'ятати, що ваші зовнішні відмінності не визначають вашу окейність, з вами все добре навіть, якщо ви не такий, як усі;
- вам може здаватися, що усі довкола зосереджені лише на вас і усі їхні думки тільки про вашу особливість. У більшості випадків це не так: люди занадто зосереджені на собі, щоб приділяти багато часу та уваги довколишнім;
- швидше за все ваш дискомфорт тут і тепер буде підкріплюватися почуттями, які тягнуться ще з дитинства, де ви могли відчувати себе відкинутим, приниженим чи самотнім; коли ви це усвідомите, згадаєте ситуації, де так почувалися, вам стане значно легше, бо ви зрозумієте, що вже виросли і сьогодні все інакше – у вас є вибір, як себе відчувати і як подбати про себе. В дитинстві його, на жаль, не було, через що може стати сумно;
- не бійтеся просити про підтримку та допомогу на шляху до прийняття своєї тілесності і себе;
- найкращий учитель – це досвід: колись ви могли отримати неприємний досвід, пов'язаний з вашою особливістю. Сьогодні ви не можете його змінити, але можете створити для себе альтернативний: в чомусь ризикнути, наважитись на щось, чого раніше собі не дозволяли, знайти своє підтримуюче оточення, відкритися у своїх страхах та тривогах і отримати підтримку.
