Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Редакція "О, Море" поспілкувалася з засновником Ukraїner про розвиток внутрішнього туризму в Україні, чого нам все ще бракує та як це змінити?
Богдан Логвиненко – засновник медіапроекту Ukraїner, якому виповнилося 5 років. Він виник із невеликої поїздки українськими регіонами, а зараз фото і відео із цих експедицій ми бачимо майже скрізь: у метро, у потягах, в аеропортах і навіть на банерах на вулиці. Ukraїner – це цікаві і маловідомі місця в Україні, людей, промисли і звичаї. Про все те, що може бути цікаво туристу в Україні, як своєму, так і іноземному.
Богдану 32 роки, він був журналістом, телеведучим, піарником, головним редактором власного видання. А ще – написав кілька книжок, об’їхав автостопом майже по всі регіони України і встиг побувати у майже 60-ти країнах світу. І це лише частина його біографії.
Внутрішній туризм: як змінюється Україна
Як за 5 років змінилися міста, містечка і села в Україні? Чи стають вони більш туристичними, відкритими?
Мені здається, що попит все ще значно перевищує пропозицію. У нас минулого року стався бум внутрішнього туризму у зв’язку з пандемією. Нас кожен день десятки разів тегали в якихось історіях.
Люди думають: "А, ну це їздять, бо кордони закриті. Не тому, що в нас цікаво, а тому що людям немає куди їздити". І мені здається, що лиш тоді, коли кордони відкриються, а люди все одно продовжуватимуть їздити, прийде усвідомлення до якихось локальних підприємців, що це потрібно розвивати.
Брати кредит – і відкривати кав’ярню, садибу, робити оренду велосипедів, байдарок. Плюс – можливо, у якийсь час з’явиться локальний гравець, який захоче продавати цю можливість як якусь франшизу.
Умовно кажучи, як мережа Фест, які придумали Львівський шоколад, П’яну вишню і т.д. Щось таке може з’явитись у туристичному секторі. Я бачу, є багато людей, які наважились на такі кроки. Але вони не знають, що робити. І франшиза дуже швидко вирішила би всі проблеми. Ти її купуєш, платиш небагато – і бачиш план, за яким твій бізнес може працювати.
Мені здається, такий гравець на ринку має з’явитись. Наприклад, Станіславські кручі. Лише наш оператор Олег там відкрив хостел і оренду байдарок (йдеться про "Скелька-тур", – ред.,). Один-єдиний, хто там є. А всі інші в селі на них дивляться, як на якихось божевільних.
І ці байдарки, і хостел користуються попитом у туристів?
Так-так, звісно. Але у людей в селі дуже часто така думка: як це він не город копає, а туристів приймає? Це все ще через звичаєве право. Є якісь процеси, які гальмуються. Тому часто люді на місцях дещо боязкі, бо є фактор, що люди подумають про мене, якщо я буду якихось іноземців у себе приймати.
Українське узбережжя для іноземних туристів
Чим українське узбережжя може привабити іноземного туриста?
Недоторканою природою, пеліканами, подорожами довкола грецьких стародавніх міст Ольвії, острову Березань.
Ольвія взагалі настільки недооцінена... Коли ми там знімали історію, нам казали, що там всього 15 тисяч відвідувачів на рік. У нас якийсь локальний фестиваль збирає більше за один раз раз, ніж стародавнє грецьке місто за рік.
Ще іноземним туристам можуть бути цікаві водні атракції – сплави, байдарки чи катамарани.
Той самий острів Джарилгач, якщо він збереже свою флору і фауну. Взагалі мені здається, що на такі острови треба лімітувати в’їзд. Він має коштувати доволі дорого (зараз вхідний квиток на острів коштує всього 20 гривень – ред.,). Умовно залишитись на ніч острові може лімітована кількість людей. І тоді вдасться зберегти природу, бюджет отримає досить велику кількість коштів і цінність потрапляння на цей острів підвищиться. Для порівняння: зараз Індонезія на острів Комодо зробила в’їзд в тисячу доларів, а колись була всього 11 доларів.
Там є ліміт перебування на острові?
Так, там взагалі багато обмежень. Але там можна побачити комодських варанів, які існують виключно на цьому острові і найближчих островах. Зрозуміло, що на Джарилгач в’їзд не може коштувати тисячу доларів, але сто – так. І ці гроші дадуть можливість і впорядкувати територію, і платити нормально природоохоронцям, запобігати полюванню.
Джарилгач 2021 в "О, Море шоу": дивитися відео
Ви б порадили своїм друзям–іноземцям відпочинок на узбережжі України?
Я вже багато радив. І мені здається, що нам іще бракує такої лінії подорожі, яка може починатись умовно від кордону з Румунією і закінчуватись у Маріуполі. Я жодного разу не бачив, щоб хтось розробив такий маршрут. Адже це дуже цікаво проїхати узбережжями Чорного і Азовського морів за два чи три тижні. Я би і сам поїхав у таку подорож.
*Редакція "О, Море" запустила вставне тревел-шоу. У ньому ми за 10 днів подолаємо усе узбережжя України: від Одеської до Донецької області. Підписуйтеся на наш ютуб, не пропустіть.
"О, Море шоу": випуск 1. Вилкове, Білгород-Дністровський, Затока
А які враження в іноземців після подорожей нашим узбережжям?
Є очікування побачити прозоре, блакитне, бірюзове море. Воно в нас просто інше. Не гірше, не краще, інакше. Ви приїжджаєте в національний парк Меотида і дивитесь на птахів, які літають над водою. Або приїжджаєте в Тузлівські лимани. Це зовсім інший досвід. Ви часом не можете побачити таких птахів в інших регіонах.
Для людей, які не хочуть їхати виключно на пляжний відпочинок, а хочуть взяти велосипеди і проїхатись із Маріуполя до Генічеська, – це супер-досвід. Там купа місць для кемпінгу. Диких.
Біля Маріуполя є грецькі села, куди можна заїхати до когось в гості. Ми приїджали до людей, з якими не могли зв’язатись телефоном. Уявіть: там якийсь дідусь дістає гармошку, починає нам грати грецькі пісні. Мені здається, саме через те, що в нас досить мало туристів на береговій лінії (не Одеса, не Арабатська стрілка, не Залізний Порт), все ще дуже багато диких місць, де можна отримати такий неповторний досвід. Це надзвичайно круто.
Пляжний відпочинок в Україні: особливості
Якщо говорити про саме пляжний відпочинок, то вдалим він може бути далеко не скрізь на українському узбережжі, зокрема через медуз?
Я спеціально їздив на один острів в Індонезії, де є озеро з трьома видами медуз. Воно так і називається Озеро Медуз. Просто щоб поплавати з цими медузами.
На тому острові вони не жаляться, тому це трохи безпечніше. І вони там такі величезні. Там просто немає кого жалити. Озеро утворилось посеред океану, на острові. Є декілька таких озер в світі – одне на Тогеанських островах, а інше – на острові Палау.
І люди їдуть туди саме подивитись на медуз. Величезна кількість людей, туди дуже складно дістатись.
Коли ми говоримо, що у нас якісь місця недоступні, то нам складно уявити, що може бути таке місце, до якого треба прилетіти в столицю країни, потім здійснити пересадку, полетіти 4 години, потім ще один рейс години 3, потім проїхати автобусом годин 20, потім ще 6 годин проплисти на великому поромі, пересісти на дерев’яний човен – і ще проплисти годину. І там ще раз пересісти на дерев’яний човен і проплисти ще годину. І ти інакше туди не потрапиш. Люди їдуть туди по 2–3 доби.
Реально велика кількість людей долає купу перешкод, щоб туди потрапити. Якщо присвятити більше уваги Тузлівським лиманам чи Міотиді, то так само багато людей туди поїде побачити дику природу.
Як знайти, де переночувати у невеликому місті чи селищі?
Є таке відчуття, що цивілізація до нас рухається від західного кордону. І навіть голови якихось сільських рад і міст усвідомлюють, що ми можемо додати цінності їхньому регіону, – це все переважно від західного кордону.
Ми взагалі не маємо проблем з ночівлею на Закарпатті, Львівській, Волинській, Рівненській областях, бо тамтешні міські і обласні ради самі зацікавлені у тому, що ми щось знімаємо про їх регіон. Вони ніяк не впливають на те, що саме ми знімаємо, але сприяють нашому перебуванню.
А на сході такого розуміння ще практично немає. Але з роками воно рухається з того боку на схід.
З цим складно і на півдні?
Так. Я пам’ятаю, у нас якось була експедиція Причорномор’ям, у Миколаївській області. У нас був один із найтрешовіших досвідів ночівлі.
Нас майже завжди запрошують на ночівлю безкоштовно, а це був єдиний раз за час тритижневої експедиції, де ми платили за проживання. Це була так звана зелена садиба, але по факту це була стара хата, в якій біля кожного ліжка стояв портрет із чорною стрічкою. І ми розуміли, що на кожному з цих ліжок хтось помер! І ми будемо зараз тут спати! І вони навіть не прибрали цих портретів. І там висів календар 1997 року із голою жінкою на стіні. Купа килимів, пилюка скрізь. Інтер’єрчик був цікавий. І це було єдине місце, де ми заплатили.
Це від браку досвіду, обміну досвіду між громадами, областями.
Дороги – ще один біль для мандрівників в Україні. Як у вас склалися стосунки з українськими дорогами?
Я їздив в експедиції три роки поспіль. І за цей час три чи чотири рази пробивав колесо. І ось за 5 років ми вперше робимо ремонт ходової. У нас позашляховик, але доволі бюджетний як для бездоріжжя. І він витримав 5 років, всі райони всіх областей. Тому мені завжди історії про дороги дивують. Як ви їздите?
Очевидно, що на сільські дороги, у віддалені місця треба позашляховик. Так само і в усьому світі. У тій самій Індонезії ти приїжджаєш до вулкану Бромо, лишаєш бусик у підніжжі вулкану – і тебе забирає позашляховик і там вже тебе возить. А в нас люди хочуть доїхати на Говерлу на мінікупері. У нас часом люди не розраховують на свої сили, тому і нарікають на дороги.
Звісно, у нас є регіони, де відверто погані дороги. І це те саме Причорномор’я. Навіть міжміські дороги погані. Якщо їхати туди, знаючи це, то просто можна взяти в оренду авто дорожче або варіант зі страховкою.
А які в нас ще є проблеми з туризмом в Україні?
Мені здається, що це саме ініціативність людей. Я не дивлюсь на це з точки зору, чого бракує, а чому бракує. Часом туристичних ініціатив на місцях доволі мало. І це те, що найбільше пригальмовує розвиток туризму.
Внутрішній туризм: про Ейфелеві вежі і меншовартість
А з якими проблемами ви найчастіше стикаєтесь, коли їдете знімати з Ukraїner? У маленьких містечках або селах?
У маленьких містечках чи селах головна проблема – це неусвідомленість, провінційність. Треба приїхати і розказати людям, що вони важливі. Часом є відчуття, що ми приїжджаємо в місто чи село – і можемо більше розказати про цінність цього міста чи села, ніж місцеві.
Навіть якщо в селі якась звичайна сільська природа і проста ферма, люди все одно можуть починати бізнес. Чому б не перетворити якусь із хат на кафе, хостел чи садибу зеленого туризму – і мати з того сталий прибуток? А не вигадувати якісь порівняння із маленьким Парижем чи Швейцарією.
У кожному українському місті має бути Ейфелева вежа, аби привабити туристів.
Це скрізь у постколоніальних країнах так. Там, де люди ще не усвідомили власної цінності. Жив в Індонезії кілька років і якось їхав автостопом на острові Сулавесі. Їхав на вантажівці зверху на горі бананів, лежачи із сином водія. У нього все було забите бананами. Це було вночі, і ми мали лежати пригинатись, бо дерева були доволі низько.
І тут в якийсь момент мені здалося, що це якесь мариво. Ми в’їжджали в якесь маленьке місто, як наш умовний Житомир, воно називається Горонтало, – і я бачу Ейфелеву вежу натурального розміру. Вона була заввишки 15 поверхів. Така картина: ми, лежачи на бананах, з якимсь малим індонезійцем, проїжджаємо під Ейфелевою вежою.
І що, навколо цієї Ейфелевої вежі були якісь туристи?
Звісно, ні. Кому треба копія? Це все від якоїсь меншовартості. Індонезійці так само дивляться на Західну Європу і будують в себе щось схоже.
Так працює з нами як постколоніальною країною – нам простіше усвідомити її цінність, коли хтось приїжджає з іншої країни і показує нам, що це насправді цінно. Через історії, якими ми намагаємось затягнути іноземців сюди, намагаємось і підвищити цінність серед самих українців.
За останній рік люди реально стали більше подорожувати Україною. Чи підлаштовуються підприємці під попит, чи покращують свої послуги?
Звісно, ми постійно бачимо розвиток. Ми порівнюємо те, що було, коли ми починали 5 років тому, і тепер – це величезний стрибок вперед. Люди стали більш відкриті. Але це більше не через пандемію.
Децентралізація дуже змінила села. Там з’явилось освітлення, дороги, тротуари. Там, де часом складно було проїхати, зараз навіть пройти можна.
Де відпочити на узбережжі України
Порадьте кілька дійсно класних місць для відпочинку на узбережжі, про які ще не всі знають.
Мені страшенно подобається концепт, коли ти живеш подалі від моря і приїжджаєш на берегову лінію, яка порожня. І мені подобається парк Тузлівські лимани. Мені здається, там мали бути просто величезні черги з туристів, які хотіли б в’їхати на якийсь кемпінг подивитись за птахами і недоторканою природою.
Мені страшенно подобається Бирючий острів, і той національний парк, який там є, шматочок острова. Мені дуже подобається Вилкове – там багато речей, які можна робити. Ходити на катері, виходити на нульовий кілометр Дунаю.
Дивитися відео Вилкове з дрону на ютубі:
Зараз, можливо, знову відкриються поїздки на острів Зміїний. Він для мене дуже цікавий. Ми за 5 років так і не змогли туди поїхати познімати, бо там військова частина. Але я сподіваюсь, що колись цей острів стане туристичним. Адже цього історія дуже крута. Така скеля посеред моря.
А якщо відпочинок і пляжний, і щоб із якимсь інтертейментом, щось походити побачити?
Я би знов порадив подалі від моря – Фрумушику-Нову. Це наново збудоване село, яке було знищене у 40-50-х совками. І локальні меценати на Бесарабії відбудували його з нуля. Там можна зупинитися, там є ферма, виноробня.
А ще мені страшенно подобається Маріуполь. Там багато класних закладів з’явилось. З одного боку – є проблема з екологією. Але я розумію, що сотні тисяч людей задіяні на роботі на цих заводах. Мені подобається і Бердянськ. Але в пору до або після активного сезону. Таке тихе спокійне містечко. А звідти можна поїхати і в Асканію, на Кам’яну могилу в Мелітополі.
Дивитися відео Бердянськ з дрону на ютубі:
Арабатська стрілка трохи недооцінена, бо там мало сучасних відпочинкових комплексів. Там побудували трохи дивних готелів, як от із церквою на території, наприклад. Але там теж є і гейзери, і затока Сиваш, і знову ж таки Асканія недалеко, і місто Генічеськ. Там є що подивитись, де поблукати, хороша природа.
Арабатська Стрілка 2021 в "О, Море шоу": дивитися відео
Мандри розширюють свідомість
Чому людині треба витрачати гроші на мандри?
Я взагалі вважаю, що людям, які щось активно роблять всередині країн, треба доволі часто виїжджати за її межі, аби відпочити від всього, що тут відбувається.
До мене свіжі ідеї приходять під час зльоту літака з України кудись. І тоді я трошки віддаляюсь і можу подивитись на якісь питання під іншим кутом. Подорожі дають можливість подивитись на себе і речі навколо поглядом збоку.
Куди плануєте полетіти найближчим часом?
Є такий план в Грузію полетіти. І хотілося б заодно спробувати потрапити у Вірменію і Азербайджан. Дуже хочеться у той регіон. Я там був у 2010 році пару тижнів. І зараз мені цікаво, як Грузія змінилась. Тоді та уся подорож була автостопом. Зараз це точно буде інший досвід, та й з ковідом автостоп виглядає малореальним.
