Одеса 05 листопада 2019 12:28 2922 👀

«Дівчатка, посуньте ваші фігури!»: фоторепортаж із одеських ринків

Давид Григорян

Одеський фотограф Давид Григорян знімає базари в Україні, Вірменії та Грузії. Він постійно бере з собою камеру на ринок у новій країні і найбільше любить фотографувати на плівку. Спеціально для О, Моря він вкотре пройшовся з камерою улюбленими одеськими базарами, поговорив із продавцями та розповів, з чого почалася його любов до місцевих ринків.

Коли мені було шість, в Тбілісі почалась громадянська війна. Наш будинок стояв за кілька кварталів від місця, де розгортались військові дії, тож усією родиною ми переїхали в Одесу — спершу думали, що тимчасово, але врешті залишилися.

Дивитися відео Одеса з дрону на ютубі:

У старшій школі я з цікавості позичив у дядька камеру. Хотів спробувати знімати на плівку, і не підозрював, як фотографія мене захопить. Якийсь час працював з позиченою камерою, потім купив свою. Влаштувався в одну одеську газету фотографом, знімав місто для себе, журнала «The Odessa Review» і німецької правозахисної організації, яка працює з переселенцями та постраждалими від військових дій. Загалом займався я різним, навіть був реставратором, відливав гіпсові деталі для фасадів, адміністрував хостел.

Любов до ринків почалася з Привозу. Ми з німецьким другом неподалік знімали житло, тож ігнорувати цей бонус було би нерозумно. Ми часто забігали туди скупитися, а потім я перемістився до Нового Ринку. Якось так вийшло, що моє житло завжди було неподалік від ринків. У якийсь момент почав брати з собою фотоапарат та знімати те, що бачу щодня.

У мій раціон зазвичай входять крупи, овочі, фрукти, горіхи, зелень, лаваш і мед. День без зелені в лаваші та чаю з медом — це не день. М’ясо і рибу не їм вже років 11. Люблю ринки за ненапряжність, відсутність нав’язливої реклами, як у супермаркетах, за простір. Знайомі продавці знають мене й мої звички: ходжу зі своїми пакетами — це спершу дивувало, а тепер викликає в них повагу.

Ринок під накриттям — це гамір натовпу, акустика, кольори продуктів, різноманіття форм і розмірів. Живучи далеко від природи, базар якоюсь мірою замінює її. Світло, що просочується у вікна, падає на яскравий фартук продавця, на стіни — витвори мистецтва. Скажімо, на Привозі можна порозглядати велетенські картину, а на Черьомушках — мозаїку.

Мені подобається базарна інтернаціональність: слов’яни продають бринзу, молочні продукти, овочі, грузини печуть хліб і хачапурі, вірмени — лаваш, болгари з молдаванами пропонують вино, узбеки вимішують гарячий плов. Усе різними мовами — і цей мікс заворожує.

Ринок — це баланс між життям і смертю: ароматні овочі поруч із тушами тварин, плямами крові, живими й не дуже живими раками. Риба зістрибує з прилавка, а під прилавком обов’язково тусується кіт, якому неодмінно щось перепаде. Одних убивають, інших годують.

Ахмет, головний постачальник пахлави на Новому Ринку. Він переїхав з Узбекистану в Одесу 5 років тому — море, теплий клімат. Відтоді щодня возить по ринку тацю з випічкою.

Ахмет орендує квартиру з земляком, який працює на будівництві. Наступного року планує повернутися додому, в Коканд, а потім поїхати попрацювати в Арабські Емірати.

Новий Ринок до ремонту, 2011 рік

Новий Ринок не такий вже й новий — його заснували в 1812 році, коли інші ринки (Грецький, Привоз) були заповнені. За років тридцять тут звели Сретенську церкву, і вся торгівля проходила навколо церкви, аж поки її не зруйнували на початку 20 століття.

Віра продає засушену рибу й зелень на Новому Ринку вже 20 років.

Новий Ринок до ремонту, 2011 рік

Таня продає бринзу та інші молочні продукти на ринку Черьомушки. Вона працює тут 15 років, і біля неї завжди чергу. Таня одночасно дає скуштувати бринзу й сметану кільком покупцям, наливає молоко в кришечку, встигає на склад за свіжим маслом і постійно жартує. Вона на ринку щодня, а чоловік кілька разів на тиждень підвозить свіжу продукцію з села. «Дівчата, беремо бринзочку! Є овечка, є коровка, є м’яка і тверда!» — закликає до себе.

Ринок Черьомушки, 2016 рік

Черьомушки існують уже 40 років.

Черьомушки, 2019 рік

Майя 24 років продає м’ясо на ринку Черьомушки. Любить у роботі все: від обробки м’яса до складання рецептів. Єдине, що їй псує життя на ринку — це холод взимку в м’ясо-молочному корпусі.

Привоз - найвідоміший одеський базар. Він діє з 1827 року, і спершу все продавали з коліс (з возів, фур та інших транспортів на колесах), тобто привозили. Звідси пішла і назва. Торговельні ряди зводили за аналогією до Єлисейських полів у Парижі. Років десять тому ринок відреставрували, і там додалися нові м’ясо-рибні корпуси, торговельний центр, офісні будівлі та безліч крамниць уздовж ринку. Біля Привозу постійно хаос, затори та гамір. Тут доречна фраза “Базар-вокзал”, оскільки зовсім поруч — залізничний вокзал та дві автостанції.

Привоз, 2010 рік

Привоз, 2011 рік

Привоз, 2016 рік

Привоз, 2018 рік

Сергій вже більше десяти років має статус заслуженого пасічника України, а медом займається вже більше тридцяти. Він продовжив сімейну традицію, яку почала ще його бабуся. Крім меду, Сергій готує лікувальні настоянки, бальзами, мило й помаду на основі меду. Постійним покупцям час від часу перепадають бонуси: то баночка меду, то забрус, то щось із медової косметики.