Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Власним досвідом, лайфхаками та враженнями від грудневої Туреччини з редакцією "О, Море" поділилися Христя і Данило, які, як і більшість людей у цьому році, весь рік просиділи в чотирьох стінах перед комп'ютером, і вже й не сподівалися на мандри у 2020-му році.
Пара має досвід самостійних подорожей, зазвичай лоукостами та автостопом (Грузія, Норвегія, Польща, Хорватія, Іспанія). І от у грудні 2020 року, попри карантин, вони подалися до Туреччини.
Калькулятор поїздки:
- Людей: 4 дорослих і одна дитина
- Днів: 9
- Пересування: літак з України, оренда авто у Туреччині
- Ціна: 500 доларів з людини (абсолютно все)
Як у грудні спланувати самостійну мандрівку Туреччиною
Але однієї листопадової неділі мій чоловік сказав: "Купуємо на наступні вихідні квитки в Туреччину!" – я довго не думала. Ми живемо на два міста – Київ та Львів, тому за декілька днів прийшлось вирішити всі питання зі спорядженням, відповідним одягом і котом.
Процес збору ускладнювався тим, що ми зовсім (від слова "взагалі") не знали куди ми їдемо і що там робитимемо – на поїздку нас підбили куми з 4-річною донечкою.
Отже, план був такий – куми вилітають зі Львова до Стамбулу, звідти летять в Анкару, куди ми прилітаємо і чекаємо на них 6 годин в аеропорту. В Анкарі знімаємо разом машину і їдемо в Кападокію.
Це і був базовий план подорожі на 9 днів. В нас ще була надія на досвід та плани наших друзів, які мали вже такий досвід подорожі по Туреччині і паралельно з нами там їздили.
Маршрут Туреччиною у грудні: від повітряних куль до купання у морі
У результаті вийшов ось такий маршрут (28 листопада – 6 грудня):
-
Анкара – соляне озеро Туз (на 2 години)
-
район Каппадокія (місто Goreme) (3 ночі)
-
каньйон Іхлара (Ihlara Vadisi) (прогулянка на день)
-
фортеця Akseki (на 2 годинки без екскурсії)
-
місто Анталія (на ночівлю)
-
місто Фетхіє (дві ночі)
-
містечко Олюденіз (на день)
-
кусок Лікійської стежки + закинуте місто Kayakoy (на день)
-
дорога в аеропорт в Анкарі
Як добратися з України в Туреччину, чим пересуватися по країні
Летіли ми з Борисполя до Анкари – турецькою авіакомпанією Pegasus.
25 доларів Київ – Анкара, 50 доларів Анкара – Київ лише з ручним багажем (тобто рюкзачок\валіза на 40 літрів до 8 кг йде в багаж + невелика сумка\рюкзак до 3,5кг в салон). Друзі додали ще валізу (до 20кг) до багажу за 12 доларів.
Машину орендували в аеропорту в компанії Cizgi, бо у них не потрібно залишати заставу(зазвичай 150-200 євро) і страховка на машину йде автоматично. З опцій додали лише можливість водити двом водіям – плюс 2 долари за кожну добу.
Вийшло десь по 20 доларів за добу, брали на 9 днів з планом повернути в тому ж пункті (якщо повертати в іншому, то це плюс 100 доларів). Ще 20 доларів коштувало дитяче сидіння (яке більш подібне на бустер з спинкою). Всього вийшло 200 доларів за машину за 9 днів.
Для розуміння – це економ варіант автомобілю, 301 Peugeot вже з намотаними 100 тис. км. пробігу з мінімальною комплектацією. У результаті ще й виявили, що не працює прикурювач – це викликало багато незручностей у такій довгій подорожі, хоч в талоні авто було вказано, що все працює.
Як карантинні обмеження впливають на відпочинок
Хоч відпустка і була в межах пандемії – майже не відчувалось, що щось не так. Офіційно для туристів не було обмежень, окрім як заборони харчуватись у закладах громадського харчування – вся їжа лише на виніс.
З 4 грудня відчувалось більше обмеження – з 21:00 п'ятниці і до ранку понеділка в Туреччині ввели локдаун "вихідного дня" – жодному туркові не дозволялось виходити на вулицю, людей штрафували. Як пишуть у туристичних групах в соцмережах – мандрівників штрафують теж. Але нам пощастило.
Також з жовтня в Туреччині запровадили обов'язкові HES коди. Це спеціальний код, який потрібно мати для покупки квитка на міжміський транспорт у Туреччині. Тобто він потрібен всім, хто планує подорожувати всередині країни на автобусі, поїзді чи літаку.
Їх можна генерувати вже в Туреччині з місцевої сім карти (Детальніша інформація на сторінці консульства тут).
Озеро Туз
Першою точкою за 130 км і півтори години дороги було соляне озеро Туз. Взимку, точка на карті з музеєм і готелем – це величезна пляма солі, а до озера іще треба йти. Весною озеро наповнюється і можна робити фантастичні фото з ефектом великого дзеркала.
Тут ви знайдете парковку, великий магазин з мільйоном сувенірів, послуг, ресторанчиком і платним туалетом. Лише пройшовши через цей магазин можна попасти на озеро, навколишній берег загороджений.
Як тільки сонечко заховалось за горизонт стало дуже холодно і ми втекли грітися по машинах. Але двох годин цілком достатньо на цю точку.
Місто Goreme (Каппадокія)
Далі більше двох годин (190 км) ми їхали до нашої ночівлі у місті Goreme. Перше, що я побачила на під'їзді це підсвічену фортецю Uçhisar – вночі вона вражає.
Ми ночували в неймовірному готелі Milat, де залишились ще на три ночі (на вихідних 50 доларів за ніч, у будні по 20). Готель пропонує доставку з декількох ресторанів, тобто можна на рецепції замовити і за 30-60 хв отримати вечерю в контейнерах, їсти можна в їдальні ресторану – на даху готелю з терасою.
Все свіже, смачно і дешево – середня ціна 50 лір (5-7 доларів) за страву, де є картопля, рис, м'ясо і трішки овочів, яких вистачає на двох людей.
Повітряні кулі
Перший ранок ми пішли до сходу сонця дивитись на повітряні кулі – дуже важко вибрати точку спостереження, бо кулі видно звідусіль, навіть з терас нашого готелю.
Але все ж ми пішли за кілометр від нас на один з горбиків, де вже не було будинків та готелів. Температура повітря зранку -2–4, як сонце виходить, то значно теплішає, особливо якщо лізти вгору по піскових рельєфах. Варто вдягнути туристичний теплий, але легкий одяг, взяти термогорнята з кавою та флісові пледи.
Але ми і на це купились – полетіли другого ранку за 45 доларів з людини (в сезон це коштувало 150-190 доларів) у великому кошику, де було в сумі десь 16 людей. Весело, красиво і абсолютно безпечно, незважаючи на те, що куля піднімалась до 1 100 метрів над землею.
Квадроцикли і фортеця
Також в цьому регіоні покаталися на квадроциклах дві години (3 точки довкола – Çavuşin, Red Valley i Love Valley). Квадроцикли лише як засоби пересування, тому не надійтесь на екстремальні катання по бездоріжжю. Це нам коштувало 150 лір (20 доларів) за квадроцикл (нас було двоє на одному).
Остання точка злегка розчарувала – розрекламована Love Valley дуже скромна та нецікава на заході сонця на фоні всіх інших природних красот регіону.
Що ще можна робити в цьому місті? Гуляти. Тут є що обійти довкола і куди заглянути.
Фортеця Uçhisar (10 лір за вхід) і вдень непогана, можна погуляти по ній 2 години. Також тут є підземні величезні міста в межах 20 км від Goreme (Каймаклі, Дерінкую, Мазі – лише декілька з них, де можна відчути ефект "лабіринту").
Загалом тут розваги, як і всюди – поїхати-подивитись, погуляти-покупувати або сісти-поїсти.
Каньйон Іхлара (Ihlara)
Від Goreme до каньйону їхати ще 80 км (приблизно годину). Це 14 км прогулянкової зони по річці, де є три входи віддалені на 3-5 км один від одного, тобто можна обрати будь-який відрізок, щоб прогулятися.
Вхід коштує 45 лір (6 доларів). Ми розділились на дві групи – хлопці повезли одну з машин на кінцеву точку, щоб не повертатись пішки (другою машиною повернулись і догнали нас, дівчат).
Загалом пройшли 7, 5 км з селища Ihlara до Belisirma, людей не було майже зовсім, туалет працював лише в кінцевій точці і були дуже раді, що машина нас вже чекає, а поряд купу ресторанчиків, які вже й не чекали на туристів.
Тут є альтанки на воді – збиті з дошок помости над річкою з купою подушок. Трішки поторгувавшись, ми дуже добре і смачно поїли, довкола нас зібралась ціла банда місцевих качок, котів та собак – бездомні тварини в Туреччині це окрема історія.
Скільки коштує їжа у Туреччині
Але інколи у меню та на стендах відкритих кафе ви не зустрінете цін і формуються вони з пальця – за 50 метрів ціна може бути в два рази дешевшою або навпаки. Все треба запитувати на місці і до того, як щось замовите.
А ще краще записувати ціни, бо додатковими салатиками-хлібцями може накапати злегка інша сума, ніж ви розраховували.
Наприклад гарнір типу картоплі чи рису за 200-300 г коштуватиме 10-15 лір (40-55 грн), простий кебаб (м’ясо, цибуля, соус) – 10-15 лір, м'ясна страва (зазвичай йде автоматом з гарніром) – 35-60 лір (130-250 грн).
Дорога до Akseki
Далі плану у нас не було, тож вирішували на місці, куди їхати. З варіантів – геть на південь до Мерсіну та Адани, або трішки затягнути з дорогою і махнути аж на Анталію за майже 600 км.
У результаті ми розділились і поїхали на Анталію – в першу чергу, бо на півдні мала зіпсутись погода, а по-друге, бо в тому районі було більше точок, які хотілось побачити.
До ночі ми добрались до гірського містечка Аксекі в казковий готель Ali Pasa Konagi (вийшло 30 доларів за номер з вечерею і сніданком). Там було дуже затишне лобі з каміном і лише ми серед жителів.
Анталія
Наступного дня через дві години дороги ми добрались до Анталії. І першою точкою для прогулянки ми обрали водоспад Дюден (Lara Düden Şelalesi).
Вже біля машини поскидали більшість теплого одягу, зимові куртки та взуття, бо повітря стало теплим, як в травні-червні – 18-23 градуси тепла, без вітру і хмар.
Після цього поїхали пообідати в Mevlana Lokantası. Не раджу цю точку, бо нас там обдурили. Це заклад типу "Пузатої Хати". Але за дві хвилини до нас збіглось десь 10 турків і лише один який ледь розумів англійську. Ми хотіли лише один кусок стегна курки та порцію білого рису, а нам накинули ще картопляного пюре, купу варених овочів, салат і якісь напівбулки.
У цей момент ми були абсолютно дезорієнтовані, бо нас обступили і щось говорили, продали мені ще літру підкисшого гранатового соку. Ще за хвилину ще дві туркені вже і негайно це все замотували в плівку і пакети – за це ми заплатили 110 лір навіть не встигнувши очуняти.
Наші друзі були повільніші і почали питати що скільки коштує – через це в них було дві повноцінні порції за 82 ліри, що також загалом забагато, але все ж менше ніж у нас. Тож будьте обачні.
З цим пакунком їжі ми поїхали на пляж (Sarısu Kadınlar Plajı) під фунікулер, який не працює зараз. Виявилось, що пікніки в час карантину також заборонені, про що нам сказала охорона на вході.
Тому ми сумно поїли біля машини, а тоді без пакету їжі пішли на пляж. До речі, на пляжі таки були люди, які влаштували собі пікнік. Перед пляжем велика зона барбекю та альтанок, багато столів, громадських душів, туалетів та умивальників. А далі великий широкий пляж. Тут вода чомусь була прохолодніша ніж день після того у Олюденізі. В Анталії ми ночували в 2-кімнатних апартаментах Aspendos eXtra за 20 доларів за ніч.
Фетхіє
Це містечко відправна точка до різних туристичних розваг:
-
Дальян (канали, черепахи)
-
Олюденіз (параплани, дайвінг)
-
Каякой (закинуте місто)
-
Лікійська стежка
-
каньйон Саклікент (ми туди не поїхали, бо були з 4-річною дитиною, сюди краще їхати в дорослій компанії)
Саме місто має довгу набережну (частина якої зараз якраз на ремонті) з гарним новим парком та невеликим старим містом. Тут ми вперше побачили місцеві гробниці – арки та колони витесані прямісінько у скалах. Ночували ми тут у Denlis Villa за 5 хв від набережної, що обійшлось нам 40 доларів за ніч.
Олюденіз
Це одна з найкрутіших точок для парапланеризму. Не в сезон тандем політ коштує 400 лір + 200 лір (на момент подорожі приблизно 1 500 грн + 750 грн) за зйомку на GoPro та камеру 360.
Якщо у вас не буде лір, доведеться розраховуватися по незручному курсу в доларах (вийшло по 85 доларів з особи, замість 80).
Ще тут можна зайнятися дайвінгом, за 45 доларів з людини, але треба зібрати компанію від 4 людей.
Дуже спокійне, тепле і чисте море, в якому ми так і просиділи декілька годин.
Лікійська стежка
Раджу уважно планувати маршрут трекінгу, тут не всюди казкова стежечка по узбережжю. Місцями ви йдете просто по ґрунтовій дорозі. І ми йшли саме таким 5-кілометровим відрізком між Долиною Метеликів та пляжем Кабак. Як виявилось після поїздки, поруч була казкова стежечка по узбережжю, але вона вказувалася як додатковий маршрут і ми її проігнорували.
Kayakoy
На жаль, ми виділили на це місце недостатньо часу, лише декілька годин. Це місто-привид, де колись жили грецькі християни-ремісники. У результаті "обміну населленям" ділянка запустіла, бо мусульмани-землероби так і не обжили скелясті схили і на сьогодні ця територія стала музеєм під відкритим небом.
За хребтом міста-привида є стежка до крихітного пляжу Soguk Su Koyu, займе ще десь 20 хв спуску. Туди ми не добрались, але гугл-фото натякають на затишну лагуну.
Дальян
Приїхавши в Дальян десь опівдні, ми застали абсолютно пусте місто. Спочатку подумали, що зарано приїхали, поки далеко по набережній не знайшли місцевого, у якого був рідкісний дозвіл на роботу під час локдауну. Тож погуляли ми всього годину і поїхали назад в Анталію, де мали попрощатися з друзями і повернути за добу машину в аеропорту Анкари.
Повернення в Україну
Цього разу ми попрямували в старе місто і парк поруч – всі лавки обмотані стрічками, постійно мимо проїжджають патрулі поліції – гуляти можна, а сідати чи їсти зась. Місто пусте – лише коти, сміттєвози та рідкісні туристи.
Ночувати поїхали за 300 км на ночівлю в Afyonkarahisar. Виявилось, що там безліч готелів і туристична точка, але оскільки ми приїхали лише переночувати, то тут не затримувались.
Зранку звідти ще 260 км по абсолютно пустих трасах на Анкару. Ми старались не перевищувати, бо радарів було досить багато, а система штрафів відсоткова, тобто якщо обмеження 50км\год, а ти проїхав радар на 100км\год, то штраф 200%.
Оскільки часу до здачі машини було досить багато, то план був заїхати як в Анталії в старе місто, погуляти там і лише тоді їхати на аеропорт.
Але усе вирішив локдаун вихідного дня і після п’яти блокпостів з поліцією, якій ми намагались щось пояснити, ми махнули рукою і таки поїхали в аеропорт, по дорозі знайшовши ресторанчик барбекю, який працював на виніс. Обід був хоч і безмежно смачним, але все ж в машині під рестораном.
Машину здали без проблем, хоча й довелося міняти шину, цього у компанії не помітили. Лиш вирахували 50 лір за якийсь штраф. От і все, залишилось лише 6 годин в аеропорту з двома годинами безкоштовного вайфаю.
