Подвійні стандарти й російське громадянство – не найкращий приклад для решти країни

Подвійні стандарти й російське громадянство – не найкращий приклад для решти країни

Писати цю колонку мені нелегко. Розуміючи трагедію людей, які залишились на окупованій території. Або мають там рідних. Але зробити це потрібно, щоб питання російського паспорта і російського громадянства не викликало подвійних тлумачень. Або, ще гірше – повзучої легалізації "вимушеного" російського громадянства.

Біда в тому, що історії з російським громадянством українських посадовців та найближчих членів їхніх родин нас супроводжуватимуть й надалі. Я особисто маю інформацію про нові "кейси", які перебувають в стадії перевірки. Адже у цій справі важливо не припуститись помилки. Тому країна має випрацювати універсальні правила і алгоритми реагування на факти, з врахуванням як моральних критеріїв, так й факторів безпеки і ризиків як для національної безпеки (а це вже виходить за межі особистої справи громадян України, яких росія вважає своїми громадянами), так і для самих власників російських паспортів та третіх осіб. А такі ризики, на жаль, існують. Тому громадяни України мають право отримати повну інформацію, щоб свідомо зважувати всі "за" і "проти", приймаючи дуже непросте рішення.

Одним з таких прикладів може бути історія з російським паспортом дружини керівника Державного оператора тилу Арсена Жумаділова. Відверто кажучи, після серії скандалів з російськими паспортами у близьких родичів українських високопосадовців – одним з останніх з яких була історія з російським громадянством дружини й тещі заступника керівника Національної поліції Дмитра Тишлека, я сподівався, що Арсен Жумаділов сам подасть у відставку. І не лише тому, що на посаді керівника Агенції закупівель, яка займається забезпеченням ЗСУ, потрібно виключити будь-які прямі, або опосередковані можливості впливу з боку російських спецслужб. Думаю, що діапазон можливих варіантів дій для посадовців у подібних ситуаціях є значно вужчим, аніж для громадян, не переобтяжених державними посадами. Адже не важко визнати, що поїздки на тимчасово окуповані території можуть стати фактором шантажу і спроб здійснення впливу на українських посадовців. У зв'язку з цим я надіслав пану Жумаділову питання щодо його поїздок в окупований Крим. Зокрема, про те, чи обіймав він будь-які державні посади, коли здійснював такі поїздки, як часто він та (або) його дружина їздили (а) в окупований Крим? З відповіді, яку я отримав від керівника Державного оператора тилу, стало зрозуміло, що Арсен Жумаділов "їздив в Крим раз на три роки в середньому. Деякі з вказаних поїздок могли відбуватись в час, коли я (Арсен Жумаділов) працював на публічній службі. Наразі зазначити точні дати поїздок неможливо". І сам же Арсен Жумаділов зазначив, що "Будь-які зв'язки публічних осіб з країною-агресором підлягають ретельній перевірці та постійному моніторингу з боку правоохоронних органів, громадянського суспільства для унеможливлення загрози національній безпеці та територіальній цілісності держави". І це добре, що посадовець це розуміє.