«Приїхав на декілька днів до моря і залишився тут жити» – знайома історія для багатьох мешканців Одеси. О, Море.Сity зібрав три історії про закоханих у море жителів міста, які змінили гори на заході України на Чорне море і життя у Львові на Одесу.

Тіна Гончаренко: «Прокидалась і плакала від щастя через пейзаж за вікном»

Тіна Гончаренко переїхала в Одесу зі Львова зовсім нещодавно.Тіна – фотограф. Як творча людина, вона завжди мріяла жити біля моря. За її словами море – це її справжня стихія. Вона навіть має тату пальми на спині.

– У мене є мої улюблені фотографи, в них класні кадри на піску, на пляжі, біля каміння. Я дуже хотіла теж робити такі зйомки. Поки що не зробила те, що планувала, на це потрібен час, але я знаю, що для того, що я хочу знімати, мені потрібно було море.

Переїхати в Одесу Тіна вирішила спонтанно. Львів починав здаватись затісним, їй хотілось змінити оточення. Одного дня вона розповіла про ідею подрузі, яка її підтримала і теж зважилась на переїзд.

– Далі все було як у тумані - подруга так само спонтанно відповіла на повідомлення, що теж готова переїхати. Я боялася навіть радіти, бо думала, що це жарт, – згадує Тіна.

Тепер Тіна бачить Чорне море кожен день. Її квартира має великі панорамні вікна з видом на море. Вона згадує, що перші кілька днів могла просинатись і плакати від щастя, адже бачила за вікном пейзаж про який давно мріяла. Колись Тіна візуалізувала мрії і вирізала з журналу фото робочого місця з видом на море. Окрім щоденних прогулянок, Тіна почала займатись спортом і щодня бігати вздовж берега.

– Біг біля моря – це максимальний кайф. Це набагато простіше робити, ніж на якомусь старому стадіоні. Зазвичай це так важко, а тут така енергетика, я бігаю на Трасі здоров'я в навушниках і не помічаю, як проходить час. Просто біжу, дивлюся на море і усміхаюся.

На думку Тіни, якщо людина має мрію про переїзд до моря – треба діяти.

– Проблеми будуть завжди, але тут є море. Деколи кажуть, що плакати краще в мерседесі, ніж у трамваї. А я думаю, що краще плакати на пляжі, ніж у Львові на Сихові. Подивишся на море і життя здається не таким вже й важким.

Василь Дмитрик: «Море ніби підживлює тебе»

Часто люди діляться на два типи – тих, що більше люблять гори і тих, що море. Василь Дмитрик виріс на підніжжі Карпат і все життя бачив гірські рельєфи, але вісім років тому вирішив змінити гори на море і переїхав жити в Одесу з Івано-Франківська.

Все почалося з того, що одного разу він вирішив поїхати до зимового моря. Сів на атобус «Хуст - Одеса», де на нього чекав товариш.

– Я зранку приїхав на вокзал. І досі пам'ятаю цей стан – відчуття іншого міста, такого чужого, великого на відміну з Франківськом. Я знав, що десь там є море і ми одразу поїхали до нього. Я прикипів до панорами, що відкрилася з центральної алеї.

Після цієї поїздки Василь спонтанно вирішив, що хоче жити в Одесі і переїхав. Перший час жив у друга та працював офіціантом. Згодом вступив в училище і став скульптором. За його словами, після переїзду він ніби прожив окреме життя – змінив професію і знайшов себе.

Роботи Василя Дмитрика

Майстерня Василя Дмитрика знаходиться на березі моря, на території колишнього заводу. Він давно цікавився цією територією, адже на території заводу можна знайти багато об'єктів, з якими працює Василь. Близькість до моря майстерні стимулює до роботи.

– Є така думка, що в країнах біля моря люди дуже ліниві, вони живуть розміреним життям, не дуже прагнуть чогось досягнути, сидять на терасах і насолоджуються життям. Насправді це не так, море стимулює і дуже заряджає енергією. Ніби навіть приходиш без якогось такого заряду творчого, а бачиш море, починаєш працювати, стукати молотком і робота йде. Море ніби підживлює тебе.

Вікторія Пархоменко: «Це життя перед тобою, на яке можна подивитися, торкнутися, вивчити»

Вікторія Пархоменко народилася і виросла в Одесі. Вона дуже любить природу, тому останні кілька років на літо переїжджає жити до більш «дикого» моря – на заповідник Кінбурнська коса. Коса підкорила її поєднанням степів, лісів і моря на маленькому просторі.

– Там чистіша вода. Видно як плавають рибки, припливають дельфіни. Це величезне життя, яке прямо перед тобою, на яке можна подивитися, торкнутися, вивчити. В таке море закохуєшся. Але я все-таки ставлюся і з обережністю, бо це велика стихія. Коли дивишся, наскільки сильно міняє берег приплив і відплив, трансформує за кілька годин, розумієш всю силу води.

Спочатку Вікторія їздила на Кінбурську косу відпочивати, а згодом це переросло у роботу. Разом з друзями вона організовує там кемпінг. Це альтернативний відпочинок, що пропагує активний спосіб життя та саморозвиток. Життя в кемпінгу ніби первісне, пробуджує інстинкти та дає можливість думати про більш глобальні речі. За словами Вікторії, живучи там не думаєш про одяг, чи макіяж.

– Ти одягаєшся, йдеш їсти, але не замислюєшся над цим, думками десь глибше.

Під час роботи Вікторія немає багато часу на милування красою природи, проте саме на морі, за її словами, вона отримує більший ресурс для роботи ніж в місті. Завдяки цьому досвіду вона зрозуміла, що хотіла би більше часу проводити на природі, тому планує переїхати жити кудись далі від міста і працювати віддалено. Минулого року Вікторія провела на косі чотири місяці. В Одесі море хоч і було завжди поруч але через великий потік туристів вона не отримувала такого задоволення від нього як на Кінбурській косі.

Дивитися відео Одеса з дрону на ютубі: