Лікарі, художники, вчителі математики, ветеринари. Південь змінюють і розвивають по-різному. Знайомимо вас із кількома людьми, завдяки яким Південь рухається вперед.

Аня Старжевська. Кубей

Аня Старжевська – гагаузка, родом із болгарсько-гагаузького села Кубей, що на кордоні з Молдовою. Вона мріє зробити зелений туризм у селах Бессарабії молодіжним брендом. Дівчина жила у Кубеї до 16 років, поки не втекла, як вона каже, в Одесу: «Я думала, що ніколи не повернуся в село. Натомість зараз бачу, що наша мова, традиції – це те, що відрізняє нас від інших. Але це все треба спершу показати самим кубейцям».

До 28 років дівчина їздила світом, вивчала богослів’я та журналістику, але врешті повернулася додому й вирішила зробити своє село туристичним об’єктом

«Односельчани, певно, подумали, що я пострибаю з цією ідеєю та поїду, але я гагаузка, а гагаузи вони такі: сказали – зробили».

Зараз вона веде Facebook-сторінку KubeyTour та Instagram-сторінку. Влітку 2018-го Аня відкрила у селі музей народного побуту «Стара кишта» і провела етно-фестиваль «Кубейський мегдан» (мегдан – це площа, центральне місце села). Фестиваль проходить наприкінці літа і початку осені. Аня хоче продовжити маршрут туру через 10 сіл Бессарабії і зараз вивчає проєктний менеджмент, щоб втілити цю мрію.

Ірина Паламарчук та Роман Висоцький. Примoрське

Два роки тому Іра Паламарчук приїхала з Тернополя у Примoрське, щоб викладати математику в місцевій школі. Вона була учасницею програми Навчай для України / Teach For Ukraine. Програма закінчилася, а Іра й досі тут: «Як це — влітку їхати з моря?». Тут вона познайомилася з Ромою Висоцьким, місцевим велосипеистом та мандрівником. Якось він об'їхав довкола Чорного моря на велосипеді. А Ірі він показав околиці Примoрського. На велосипеді Іра та Рома об'їхали всі довколишні лимани, озеро Сасик, а тоді вирішили возити й інших. Тепер вони розвивають у Примoрському велотуризм та кайтсерфінг. Іра на додачу вчить дітей математики, а Рома робить мед і готує місцеві морепродукти.

Лариса Тітікало. Примoрське

Лариса Тітікало відпочивала у Примoрському з дитинства. І сюди ж їздила вже і зі своєю донькою, якій щоранку купляла місцеве козяче молоко. Врешті сім'я викупила тих кіз, врятувавши від забою. Зараз Лариса — власниця бринзарні й готелю зеленого туризму «Куба Далеко». Це місце, де зранку кожного гостя пригощають склянкою свіжого молока, бринзою та вином. Тут дотримуються антиспоживацького руху «Slow food», який пропагує так зване вдумливе харчування з використанням місцевих продуктів.

Сергій Гуцалюк, Куяльник

Сергій виріс на Куяльницькому лимані і свого часу вилікував тут поперек. Тому коли лиман майже на третину всох, вони з однодумцями підняли ґвалт і домоглися з'єднання його з Чорним морем. У 2014 році тут проклали трубу, яку відчиняють тільки за температури води у морі нижче 8 градусів, і вода самотужки потрапляє у лиман і підживлює водоймище як і багато років тому, коли між лиманом і морем був канал.

Андрій Пігулевський, Українка, Миколаївська область

У 2014 році український бізнесмен Андрій Пігулевський вирішив відновити українську устричну традицію.

«Я дізнався, що до 1907 року українське узбережжя було найбільшим експортером устриць у світі — щороку на експорт йшло 11-13 мільйонів штук, — каже Андрій. — Нашу устрицю їли у Парижі, Амстердамі, Москві. Але потім Чорноморську устрицю вразила мушленева хвороба, тож у часи Радянського союзу це стало просто «буржуйським пережитком».

Тоді Андрій подумав: а що, як відродити цю традицію? Почались три роки досліджень, практики, пошуку місця для вирощування устриць. Врешті він заснував ферму «Устриці Скіфії» на чорноморському узбережжі, куди щодня запрошує гостей на дегустацію та екскурсію, і звідки молюски їдуть до київських та одеських ресторанів. Його мета — відроджувати Чорноморську устрицю, що занесена до Червоної книги.

Олександр Полібза, Болград

У Болграді є свій Андре Тан, так жартома називають називають Олександра Полібзу. Він працює ветеринаром, і живе тим, що збирає по селах пісні та казки, тримає колекцію раритету та кількасотлітнього одягу у себе в кімнаті, і найбільше любить підбирати гостям ідеальний лук. Він зараз шукає десь на Бессарабії дім, щоб перевезти туди музей — кімнати для цього стало замало.

Михайло Чорний, Чорноморськ

Михайлу 22 роки, він живе у Чорноморську. Коли хлопець був підлітком, тусуватись було особливо ніде, хіба у скейт-парку. Там і форумалася тусівка. Тепер Михайло з однодумцями тричі на тиждень робить на пляжі кінопокази, а щоп'ятниці — вечірки. Щоб новому поколінню було де проводити час, бо у Чорноморську наразі немає навіть кінотеатру.

Тетяна і Володимир Бахтові, Ольвія, Парутине

У Парутиному є така собі археологічна резиденція у будинку Бахтових – художників, що оселилися тут кілька десятків років тому. Всі, хто їдуть в Ольвію, а це переважно археологи, проходять через їхній будинок. Він більше схожий на музей. Художники відтворюють тут образи стародавнього міста та креативлять художні проекти для дітей.

фото Анни Ютченко і Марії Матяшової