Пахлавою на пляжі вже нікого не здивуєш так само, як кукурудзою та креветками. Але в Затоці пахлаву продають по-особливому. Роки поспіль місцевий підприємець Іван Степанович ходить по пляжу в костюмі арабського шейха, а його помічники продають смаколики з його портретом на футболках.

До виробництва залучена вся родина: дружина та донька готують, а Іван Степанович з онуком і кількома помічниками продають. Впізнаваний образ народився 5 років тому: тепер, каже чоловік, просять не тільки пахлаву, але й спільну фотосесію.

Ідея продавати пахлаву виникла спонтанно ще 20 років тому. Тоді Іван Степанович переїхав до Шабо разом із родиною, але не мав жодного уявлення, чим заробляти на життя. Вирішили продавати солодощі на найближчому морському курорті, у Затоці.

«Спробували робити пахвалу. Попрацювали зовсім трохи: 5 серпня вийшли, 25 закінчили – чому? Пішов дощ, холод – сезон закінчився. Але нам вистачило, щоб купити будиночок. І так ми влаштувалися», — розповідає чоловік.

День у будинку Івана Степановича починається о 4:30 ранку. Донька і дружина просіюють борошно, місять тісто і смажать пахлаву. Точніше, уточнює чоловік, пахВалу.

«Пахлава – це інше. Турецька пахлава печена, тісто дріжджове, листкове, вона аж тече. І коштує 130 доларів за кілограм. А це пахвала, смажена».

Смажать її на живому вогні, на дровах. Рецепт пахвали сім’я доводила до ідеалу три роки після того, як їм передали рецепт знайомі кримчани. Іван Степанович каже, так просто вони рецепти не дають, головні секрети треба шукати між рядків.

О 9 ранку Іван Степанович залишає машину біля базару й наступні 4 години продає пахвалу. О першій його команда їде додому: відпочивати й забирати нову партію, а о четвертій знов у Затоку, все спочатку. Робочий день триває 8-9 годин.

«Я вовк, а вовка ноги годують. Скільки дасте мені років? Мені 65. Оцей годинник мені син подарував на день народження. Він показує пульс: зараз у мене 63, бо щойно йшов. А мій нормальний пульс – 50, як у спортсмена. Ходьба – це найголовніше для здоров’я. Коли я звичайно йду, він пише: “Ви біжите трусцой”», – сміється чоловік.

Образ арабського шейха – це маркетинговий хід, який виник спонтанно, але прижився.

«Я хотів виглядати так, щоб людям було приємно, щоб вони бачили, що я чистий. Чистота є святість. І я одягнув білу сорочку, закатав рукава. Одна жінка того дня у мене брала пахвалу, а я питаю: “Чому берете?”. І вона каже: “Якби ви були не у білій сорочці, я би не взяла”. А потім вирішив і на голову надіти тематичну накидку. Мені сподобався цей образ, це мій імідж», – каже Іван Степанович.

Одяг йому дарують друзі і син привозить з-за кордону. А костюми для всієї команди із принтом фотографії Івана Степановича подарували родичі. Так би мовити, корпоративний одяг.

Попри те, що всі ці роки чоловік працює лише на пляжі Затоки, Івана Степановича знають, як він каже, від Нової Зеландії до Курилів, від США до Китаю. А його пахвалу замовляють на сувеніри:

«Продукт довго не псується, бо консервується карамеллю. Я транспортую і в Тюмень, і в Польшу».

Кілька років тому команда Івана Степановича продавала більше 500 штук солодощів за день: це, каже, було ще до війни, коли в людей було більше грошей, та й ціна була нижча. Зараз за день продають штук по 400, кожна по 30 гривень. Це дорожче, ніж на базарі та на десять гривень дорожча, ніж у конкурентів на цьому пляжі. Але місцеві відпочивальники кажуть, воно того варте.

Фото Анни Ютченко