Люди, що пересуваються на візках, розповідають з власного досвіду, з якими проблемами зіштовхувалися на українських пляжах та як виборювали своє право на море.

Віталій Пчолкін,

директор Групи активної реабілітації, засновник порталу ІнваФішки

Подорожі на українські морські узбережжя — це ще той виклик для людей з інвалідністю. Зазвичай я відпочиваю за кордоном, зокрема в Єгипті. Із українських пляжів, що я знаю, є всього два хоч якось пристосованих для людини на візку: один в Одесі, другий — на базі відпочинку під Києвом, на узбережжі Дніпра.

Перший виклик, з яким стикається людина з інвалідністю під час подорожі — це доступність житла.

Я родом з Євпаторії, і пам’ятаю, як там будувалися санаторії для туристів. Робили нашвидкоруч, про доступність годі й говорити: пандусів немає, а душі й туалети недоступні. Це базові речі, які мають бути враховані.

Автор: з особистого архіву Віталія Пчолкіна

Востаннє я їздив відпочивати на море в Сергіївку на Одещині. Не можу сказати, що подорож була легкою та комфортною. Спочатку здавалось, що всі стандарти більш-менш передбачені. Щоправда, є поріг у ванній, на візку не заїдеш.

На жаль, я взагалі не можу виділити місця відпочинку в Україні, куди людині на візку можна було поїхати й справді відпочити, а не мучитися.

Вся інфраструктура була заточена на Крим: пляжі, пристосовані для людей з інвалідністю, велодоріжки, була можливість взяти собі лежаки (на пісок не кожен може спуститися, а лежак — це зручно). Найкращий пляж був у Євпаторії в Національному центрі паралімпійської підготовки. Там було відповідне оснащення, подекуди навіть краще, ніж на європейських пляжах. В Україні це єдине місце, куди я міг поїхати. Після анексії, зрозуміло, вже не можу.

Автор: на фото дружина Віталія, фото з особистого архіву

У мене є багато друзів на візках, які подорожують, і ми сходимось у думці, що ситуація наразі є вкрай негативною. У Єгипті, наприклад, більшість готелів орієнтуються на міжнародні стандарти, тому там відпочивати комфортніше. У них є щонайменше один номер, облаштований для людей з інвалідністю.

Я знаю, що люди з інвалідністю, які планують відпочити на українському морському узбережжі, часто заздалегідь телефонують на рецепцію готелів та уточнюють: чи є сходи, чи обладнаний туалет. Їх запевняють, що все ідеально. Потім людина на візку приїжджає, а її очікування не виправдовуються.

Треба бути готовим, що все буде не так, як кажуть по телефону.

Бо люди, що ходять ногами, переважно не звертають увагу на проблеми з доступністю.

Коли ми з дружиною їздимо відпочивати, то намагаємося заручитися підтримкою друзів — щоб хтось їхав з нами або вже був на місці. Іноді нам доводиться вирішувати проблеми з доступністю на місці. Наприклад, щоб потрапити в туалет, ми можемо зняти одне колесо, заїхати, а там вже якось вовтузитись. Щоб відпочити хоч якось, треба вміти вирішувати такі ситуації по ходу.

Оксана Шипош,

інструкторка в навчально-реабілітаційному центрі «Джерело»

До українського морського узбережжя я востаннє їздила три роки тому, відпочивала в санаторії «Салют» в Одесі. Неподалік від нього розташований пляж «Аркадія», де один шматочок — типу інклюзивний. Там є пандус для з’їзду на сам пляж. Але багато інших нюансів потребують вдосконалення: роздягалки, туалети, душ. Сама дорога до пляжу також нелегка. Якось у яму влетіло колесо візка, то мали пригоду, бо колесо пробило та злетіла вісь. Це був вихідний день, тож слюсарі не працювали. На щастя, через знайомих знайшла робочий автосервіс, і все закінчилось добре.

Автор: з особистого архіву Оксани Шипош

Окрема історія — відсутність низькопідлогового транспорту в Одесі. Пандуси, які є в трамваях, водії часом навіть не хочуть відкидати. Кажуть: «Вам потрібно — ви і відкидайте».

Ще я відпочивала в одеському санаторії «Куяльник». Я б сказала, що умови для людини на візку були облаштовані відсотків на 70%. Місцями пандуси занадто круті, на території подекуди ями. У кімнатах теж не все продумано: у багатьох приміщеннях вузькі двері, санвузол радянського зразка.

Для людини на візку найзручніше, коли в підлозі є злив, і можна поставити пластиковий стілець.

Тобто душ без дверцят чи бортів. Більшість радянських душових мають не лише борти, а й сходинку, яку треба подолати.

З добиранням все більш-менш. В Україні доволі зручно користуватися залізницею, оскільки є можливість замовити спецвагон, обладнаний підйомником. Тобто я приїжджаю на платформу, спускається ліфт з вагону, мене піднімають і я можу заїхати в купе (там теж розширені двері).

У звичайному вагоні є одна величезна проблема — неможливо дістатись до туалету. Хлопцям простіше, вони можуть в баночку сходити, а дівчатам так не вийде. Можна також доїхати автобусом, але мені дуже важко сидіти так довго.

Андрій Чеберяк,

працював у мережі на підтримку інклюзії в Україні «Школа — для всіх»

Востаннє я їздив на море в Залізний порт у Херсонській області. Житло шукали в інтернеті.

Я заздалегідь попросив жінку, в якої ми орендували кімнати, скинути фотографії помешкання, щоб уникнути проблем. Проте це не допомогло.

Кімнати виявились недоступними для людини на візку. Виявилось, що до туалету та душу ведуть дві сходинки, до яких я сам під’їхати не міг.

Добре, що я приїхав не сам — зі мною були два друга, які знають, яка допомога мені може бути потрібна, тож серйозних проблем не було.

З'їзд на пляж в ОдесіЗ'їзд на пляж в ОдесіАвтор: з особистого архіву Оксани Шипош

Краще за все перед поїздкою зв’язатись з іншими людьми з інвалідністю, які подорожують до моря в закритих групах на фейсбуці чи вайбері, провести такий собі моніторинг і зрозуміти, куди краще їхати. Якби ми знали про це, то поїхали би в Одесу. Там є адаптивний пляж, де лежать піддони, по яких можна під’їхати до моря. Поруч у Затоці також є облаштований пляж.

Часто проблема полягає не стільки в добиранні до курорту, скільки в місцевому транспорті. Важко доїхати до аптек чи магазинів.

Десь чотири роки тому я відпочивав у санаторії в Бердянську. Я приїхав не в сезон, десь у листопаді-грудні. На косі, де ми жили, вже нічого не працювало — ні магазини, ні аптеки. До найближчої крамниці треба було їхати 10-15 кілометрів. Вирішувалось це питання так: працівниця санаторію збирала замовлення від усіх, їхала в місто скуповуватися й поверталась назад. Взимку на візку і так особливо не поїздиш, а настільки далеко — це окреме випробування.

Майбутнім мандрівникам завжди раджу: не варто боятися. Їдьте, експериментуйте, адаптовуйтесь під наявні умови. Не потрібно боятися поїхати на море через те, що десь туалет недоступний, десь до піску треба проїхатись.

Що більше людина сидітиме вдома, нікуди не виїжджатиме, то менше її помічатимуть.

Відповідно, якщо не помічатимуть, то й умови покращувати не будуть.

ТОП-10 лікувально-профілактичних санаторіїв на півдні України