Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
2. Станіслав-Аджигольські маяки
Джарилгацький маяк
На острові Джарилгач поряд із Скадовськом у 1902 році побудували маяк. Найгучніша легенда про цю вежу — те, що його, мовляв, спроектував сам Ейфель. За іншою, але схожою, легендою, її автором став учень Ейфеля (який — легенда замовчує). Аргументом на користь Ейфеля наводять те, що цей тип «скелетоподібної» конструкції цілком у його стилі. Але справа в тому, що таку конструкцію ще в 1832 році запатентував Олександр Мітчел. У цей же рік, між іншим, Ейфель тільки народився. Єдине, що може віддалено вказувати на авторство видатного француза, — це дата заснування Джарилгацького маяка. Але, погодьтесь, цього замало для твердження, що Ейфель — автор вежі на Джарилгачі.
Цей старий Джарилгацький маяк неможливо знайти на сучасних картах, хоча він існує. Навіть Держгідрографія його не обслуговує. Причина ось у чому: стара вежа раніше стояла за 200 метрів від берега й світила кораблям до кінця ХХ століття. Під час сильного шторму частину острову змило в море, і маяк опинився у воді. Згодом його автоматизували, а в 1997 році поряд із старою вежею побудували нову, яка працює досі. Так на острові Джарилгач і з’явилося дві башти.
Зараз конструкція старої вежі — в аварійному стані та потребує негайної реконструкції, тому обговорюють, що з нею робити. Була пропозиція перенести споруду на площу в Скадовську або поставити маяку пам’ятник, а саму вежу розібрати. Поки маяк ще стоїть.
Станіслав-Аджигольські маяки
Їх два: задній та передній. Задній Станіслав-Аджигольський — найвищий маяк в Україні та один із двадцяти найвищих у світі. Обидва побудували на штучних островах у 1911 році, але запрацювали вони лише через чотири роки — після закінчення будівництва виявилося, що одну з веж треба пересунути на вісім метрів.
Інженером обох маяків був Володимир Шухов, який проектував також нафтопровід і мости. Його друг, професор Худяков, згадував, що розробки інженера часом не подобалися чиновникам, бо були задешеві й не дозволяли розгулятися в корупційних схемах. Проте йому все ж довірили розробку обох веж на штучних островах. Крім цих двох, протягом більш ніж тридцяти років інженер спроектував понад 200 сталевих сітчастих веж, але до наших часів збереглася лише десята частина.
Маяки України
Хаблівський задній маяк
Маяки стоять не лише на березі моря. На кордоні Херсонської й Миколаївської областей, між селами Лупарево та Олександрівка, прямо в полі стоїть маяк.
Раніше на цьому місці був хутір Хаблова, на його честь і назвали вежу. Її побудували в 1902 році, коли треба було організувати безпечний підхід торговельних і військових кораблів до портів Херсона і Миколаєва.
Дістатися до цих міст заважала мілина на Дніпровському лимані. Тоді вирішили вирити канал довжиною три кілометри, який проходив би не тільки лиманом, а й річкою Південний Буг та гирлом Дніпра. Канал вийшов звивистий, і через це там регулярно ставалися аварії.
Одного маяка для регулювання руху кораблів у цьому місці було замало. Тому звели ще два на відстані двох-п’яти миль один від одного.
Першу будівлю зручнували під час Другої світової, і на її місці в 1952 році побудували нову, чорну башту з білою смугою.
А популярним серед туристів маяк став через те, що вміє співати. Під час вітру конструкція вежі видає звуки, схожі на шаманський горловий спів.
Тендрівський маяк
Цей маяк стоїть на Тендрівській косі, де, за легендою, колись вправлявся в бігу Ахілл. Він тут нібито регулярно тренувався, і півострову навіть дали другу назву — біг Ахілла. Під час будівництва маяка тут розкопали пагорб, де знайшли грецькі, боспорські, фракійські й римські монети, античну кераміку, мармурові плити з присвятою та купу всього іншого. Виявилося, тут було святилище на честь Ахілла, куди вдячні моряки приносили пожертвування за вдалий морський похід.
Деякі дослідники небезпідставно вважають, що тут ще в стародавні часи стояв маяк, вказуючи шлях кораблям, які йшли з Константинополя до багатих давньогрецьких міст в гирлі Дніпра. Пізніше тут було місце збору запорозьких казаків.
Під час Другої світової війни маяк перебував фактично в центрі військових дій (тут розташовувалася артилерійська батарея, яка захищала конвої суден біля Одеси). На маяку жили коні, і під час війни вони лишилися сам на сам із островом. Здичавіли, розмножились — і тепер на косі можна натрапити на табун із сотні напівдиких коней.
Зараз найбільша небезпека для маяка — це вода. Якщо в часи заснування відстань від маяка до берега становила 94 метри, то зараз вона наблизилася до 7 метрів. Спроби укріпити берег завершилися невдало.
Воронцовський маяк
Це візитна картка Одеси. Та вежа, яка стоїть зараз — уже четверта (не рахуючи тимчасових дерев’яних споруд). Перший одеський маяк побудували в 1827 році на мисі Великий Фонтан за часів управління графа Михайла Воронцова, на честь якого маяк і назвали Воронцовським. Простояв він недовго, і вже в 1845 році саме на Карантинному молі встановили першу дерев’яну вежу.
Дивитися відео Одеса з дрону на ютубі:
Під час Кримської війни цей маяк розібрали, а потім поставили на його місці чавунну вежу в формі білої тури з шахматної гри. Згодом її перемістили на мис Сарич у Криму, але на неї досі можна подивитися на старих листівках з Одеси.
Сучасний Воронцовський маяк з’явився тільки в 1955 році. Тепер він багатофункціональний: не лише світить для кораблів, а й приймає в себе, до прикладу, показ мод. Кілька років тому поряд із вежею навіть зафіксували рекорд — найдовший подіум України. А нещодавно маяк офіційно відкрили для туристів. Ось тут ми вже написали, в які вежі можна буде потрапити вже цієї весни та які найважливіші факти про маяки у світі ви маєте знати.
Білосарайський маяк
Це найстаріша башта на узбережжі Азовського моря. Свій перший спалах світла маяк зробив аж у 1836 році й з того часу біла кам’яна вежа береже спокій кораблів на Білосарайській косі неподалік порту Маріуполя.
Вона витримала випробування революцією, Першої та Другої світовими війнами і вже відсвяткувала своє 183-річчя.
Одна з легенд маяка народилася на початку 2000-х з легкої подачі Євгена Литвиненка, який на той час працював там техніком. Справа в тому, що на стіні вежі висить майже півметровий(!) ключ бронзового кольору. Кажуть, його зробив у 1974 році попередній механік Леонід Анпілогов. Але навіщо й для чого — цього вже ніхто не пам’ятав.
Одного разу на маяк приїхала делегація. Після посиденьок гості зажадали історій. Євген пожартував, що існує прикмета: той, хто поцілує ключ, зможе підкорити будь-яке жіноче серце. Чи варто казати, що чоловіків неможливо було відірвати від «реліквії»?
Можливо, мине декілька десятиліть, походження легенди забудуть, а прикмета стане справжньою історією про маякові дива.
Нижній Бердянський маяк
Про те, що на краю Бердянської коси треба побудувати маяк, говорили ще в 1825 році, але будівництво потребувало великих коштів, а чи виправдає надії новий порт, було неясно. Усі сумніви розвіялися в 1836 році, коли граф Воронцов особисто приїхав до Бердянська й переконався, що молоде місто стрімко розвивається. Кількість перевезених вантажів зростала з кожним роком, порт відвідувало все більше іноземних кораблів. Врешті вже за кілька років, у 1838 року, маяк зробив свій перший спалах.
Зараз маяк смугастий і пофарбований у білі та червоні фарби. Проте спочатку вежа була лише білого кольору. Її стали плутати з сусіднім Білосарайським маяком, тому на Бердянському вирішили намалювати яскраву червону смугу.
І ще бердянський маяк одним із перших у світі перейшов на електрику, поступившись (серед своїх земляків) лише Воронцовському маяку в Одесі.
Під час Другої світової війни вежу врятувала випадковість. Під час німецької окупації начальником маяка був німець. Коли місто визволяли, він залишив будівлю, але, вже виїжджаючи з міста, отримав наказ знищити маяк. Провід вибухового пристрою протягли до вежі й технічної будівлі. Пролунав вибух, але вежа вціліла, хоча мала би вибухнути разом із технічною будівлею. У 2006 році маяк планували знести, а на його місці побудувати новий, але врешті цього не зробили, тож вежа має шанс відсвяткувати незабаром своє 200-річчя.
Дивитися відео Бердянськ з дрона на ютубі:
