Дитячий табір розміром з село: як в Одесі живе табір «Молода Гвардія»

У таборі день заїзду. Батьки й діти бігають з валізами між будівлями, шукають потрібні корпуси та розгублено роззираються навсібіч. Територія «Молодої Гвардії» — майже 30 гектарів, тож загубитися тут легко. А сьогодні тим паче — починається зміна, у табір заїжджає більше 800 дітей.

Дивитися відео Одеса з дрону на ютубі:

Коли в таборі справи пішли не дуже, чорну ікру замінили на червону

Табір «Молода Гвардія» з’явився більше 60 років тому як республіканський піонерський табір ЦК комсомолу України.

Тут все виглядало по-багатому: коридори й сходи застелені червоними доріжками, класи оснащені телевізорами, а на сніданок чи вечерю дітей годували пиріжками з чорною ікрою.

Тут відпочивали комсомольці та активісти піонерських організацій, діти партійців та відмінники з хорошою поведінкою.

Табір розташований на 30 гектарахАвтор: Дарія Скрипнюк

Табір відкривав двері не для всіх. Навіть зараз люди, що живуть на сусідній вулиці, часом знизують плечима й відказують: без поняття, що там за парканом, туди завжди потрапити було складно.

«Молоду Гвардію» можна сміливо назвати маленьким містечком. На 30 гектарах розташовані медпункт, котельня, автобусний парк, паркова бригада, яка доглядає за деревами та квітами на території, є навіть своя футбольна команда та пляж. Окрім того, раніше тут функціонувало відділення Укрпошти та Автомістечко.

В Автомістечку разом з Державтоінспекцією донедавна щороку проводили фестиваль юних інспекторів руху. Вчили дітей правил дорожнього руху і їзді на велосипеді та автомобілі, який схожий на справжній, тільки менший.

Чорна ікра згодом подорожчала, і її замінили на бутерброди з червоною ікрою. І не щодня, а раз на зміну.

Зміни до табору приходили поступово. У 90-х табір передали Союзу піонерських організації України, потім він діяв у складі Федерації дитячих організацій України. Путівки вже не тільки роздавали за досягнення дітей чи партійні звершення батьків, а й просто продавали.

Влітку в таборі, звісно, був ажіотаж, але взимку та в міжсезоння «Молода Гвардія» пустувала. Будівлі потребували капітальних ремонтів, грошей бракувало навіть на опалення, зросла комуналка. Утримувати таку територію лише за рахунок літніх змін було неможливо. У 2005-ому табір став державним. Сюди почали з’їжджатися спортсмени, переможці різних конкурсів та діти пільгових категорій.

На місці табору раніше була школа авіації

Увесь простір «Молодої Гвардії» умовно поділений на кілька зон: табір «Сонячний» найближчий до входу, «Морський» знесли для реконструкції, «Прибережний» розмістився на узбережжі Чорного моря, а трохи вище від нього — «Зоряний».

У «Зоряного» є своя легенда. Тут всі знають про зоряного хлопчика. Його фігура стоїть при вході до головного корпусу, а поруч записана історія, чимось схожа на історію про Маленького Принца.

«На далекій-далекій маленькій одинокій планеті жив собі Зоряний хлопчик. Він постійно сумував від самотності у великому космосі. Та одного разу він помітив планету, яка горіла маленькими вогниками. Хлопчик підлетів настільки близько, що зумів розглянути, що це територія «Молодої Гвардії», де дітки збираються, розпалюють вогнище, грають на гітарі і розказують легенди. І він захотів познайомитися з ними…».

Потім хлопчик, очікувано, з усіма подружився і вирішив залишитися тут жити.

Легенда тут у кожного своя. Їх періодично оновлюють, бо діти вносять свої корективи в біографії героїв.

Раніше на місці «Зоряного» була школа авіації для піонерів. Після Другої світової війни там проектували макети літаків, вели документацію і вчилися орієнтуватися на картах.

Школу врешті закрили, а на її території розбудували табір, де досі зберігають парашути, макети літаків, костюми та шоломи з ініціалами учнів, які навчалися тут десятки років тому.

Все це помістили в музей авіації та космонавтики табору, куди можна забігти порозглядати тюбики з космічною їжею.

«Ми зараз хочемо робити наголос на Україні як космічній державі. Свого часу ми навіть вітали Каденюка з Днем народження і він обіцяв приїхати, але, на жаль, помер», — згадує директорка табору Любомира Аністратова.

Шоломи підписані іменами колишніх учнів школи

Найкращий педагог — той, хто разом з дітьми краде абрикоси

Любомира Аністратова працює у таборі вже років 30. Прийшла сюди, каже, студенткою, якій пощастило.

«Колись комітет Комсомолу відправляв студентів на цілий рік на практику. Потрапити у «Молоду Гвардію» було важко, на одне місце претендувало по 3-4 людини, а обирали тільки одну. Я не потрапила на відбір, але склала іспити і директор мене залишив, сказав, що літо покаже», — згадує Любомира.

На кожній урочистості грав запрошений духовий оркестр, а після святкувань можна було потеревенити з відомими хореографами, письменниками чи артистами.

Сюди приїжджали цілими родинами: спершу батьки в своєму дитинстві, потім їхні діти. Потім діти дітей.

Табірна історія Тамари Капиці, керівниці гуртка з медіаграмотності, зародилася ще в 1959 році. Тоді тут відпочивала її мама. Після неї — сестра, а третьою нарешті приїхала Тамара — на зліт юних інспекторів руху.

«Мама мало розказувала, але пам’ятаю, що і мама, і сестра були в захваті, це мене дуже мотивувало їхати сюди. Я дивилася на тих вожатих і ставилась до них, як до богів, які вміють все. І тоді в мене виникло бажання бути такою, як вони. Мені хотілося стояти на їхньому місці і так, як і вони, ідеально організовувати свята, тематичні вечірки та святкування. А, головне, бути авторитетом для дітей», — згадує жінка.

Її вожатий, наприклад, запам’ятався тим, що лазив разом з дітьми на сусідні дачі та крав абрикоси. Людина може не проходити за вимогами адміністрації, каже Тамара, але найважливіше — як до неї ставляться діти і чи вміє вона з ними працювати.

Зміна — час відкриттів та пошуку спільної мови

Зараз у табір можна купити путівку або ж отримати її, якщо дитина належить до якоїсь із пільгових категорій.

Для декого таборування стає часом відкриттів.

Тут діти часом вперше в житті потрапляють у кінотеатр, вперше бачать море, їдять рибу й ікру.

«Минулої зміни хлопці зі старшого загону під час поїздки у місто питали в мене, чи справді можливо в магазині розраховуватися карткою через термінал. Вони були шоковані, що так можна. А ще одна дитина дзвонила додому і казала: мам, уяви, нам тут банани дають і м’ясо тричі на день», — додає дівчина.

Одним із завдань педагогів є зробити так, аби всі діти почувалися рівними, незалежно від того, звідки вони приїхали: із забезпеченої родини чи з інтернату. Виходить не завжди.

У місцевому музеї кожен може відчути себе космонавтом

«У мене зараз є хлопчик, дуже хороший. Він 9 років прожив в інтернаті і тепер постійно боїться залишитися голодним. Тому ходить і завжди їсть хліб, весь час має хлібні крихти в кишені», — розповідає Дарина.

Дівчина каже, що дітям з незахищених категорій треба приділяти багато часу, бо зазвичай вони обділені увагою.

«Можна просто сказати дитині якийсь комплімент і вона буде щаслива: “Ванічка, я в тебе таку футболку класну бачила, давай сьогодні приходь в ній на дискотеку, всі дівчата будуть біля тебе”. Після таких слів Ваня обов’язково прийде в цій футболці, бо його помітили».

Табір поступово змінюється. Поміж старих радянських корпусів встановили канатний парк, у холах поставили столи для малювання піском, нові телевізори, а шкільні класи оснащили інтерактивними дошками. Назву теж хочуть змінити.

«Ми давно вже не дивимося на молодогвардійців. У дітей наша назва зовсім ні з чим не асоціюється. І взагалі — нам не вірять, що з такою назвою ми можемо бути оновлені», — каже педагогиня Тамара Капиця.

фото авторки