Проколоті шини, сором, море — як люди об'їхали на велосипеді узбережжя

Подорож Бессарабією

Сергій Романов з Кам’янця-Подільського повернувся до України навесні. Він уже кілька років час від часу працює у Польщі, Чехії, Німеччині, Бельгії, Норвегії ― чоловік завжди шукає передусім нову цікаву країну. Завдяки роботі за кордоном Сергій має достатньо грошей, щоб в Україні відпочивати і займатися улюбленою справою ― мандрувати на велосипеді.

«Спершу я їздив вулицями свого міста, потім районом і областю. Згодом познайомився з київськими велосипедистами ― з ними разом подорожували до Криму. Мені подобалася західна частина півострову, спілкуватися з кримськими татарами, спробувати їхню кухню, фотографувати чудові пейзажі», ― пригадує Сергій.

Але після окупації на півострів він не повертався. Тоді ж зрозумів, що зовсім не знає України ― і поїхав у велоподорожі Львівською, Черкаською й Одеською областями.

Мандрівку Бессарабією Сергій почав з Одеси, де три дні провів на пляжі ― а потім вирушив на захід. Його самотня подорож тривала 10 днів і вартувала менше 100 євро. Він виїжджав спозаранку, а зупинявся аж надвечір, коли знаходив готель.

«Усі ці десять днів я жив у готелях ― це дозволяло прийняти душ, відпочити й нормально поснідати, а не годувати комарів цілу ніч. У самостійній подорожі є й плюси, і мінуси. Я можу натиснути на педалі й не зупинятися, поки не втомлюся, а коли є хтось поруч, то доводиться підлаштовуватися. Хоча це значно краще ― тебе можуть підтримати, посторожити велосипед або збігати в магазин», ― розповідає Сергій.

Після Одеси він подався до села Маяки, де найбільше його вразив музей Дніпровської водокачки ― раніше вона подавала воду у канали, що орошували землю на багато кілометрів навколо, а зараз починає занепадати.

Аккерманську фортецю заснували в 13 столітті — саме вона сподобалася Сергієві найбільше. Автор: Сергій Романов

Наступним у маршруті був Білгород-Дністровський. Щоб потрапити до міста, Сергій поїхав через Нижньо-Дністровський національний парк. Ця точка на карті загалом виявилася для нього улюбленою з усієї подорожі: Аккерманська фортеця, Скіфська могила, купальні, церкви на різний лад, море ― на все це вистачило двох днів.

Далі чоловік майже бездоріжжям поїхав понад морем до Курортного, Кілії, Вилкового й Болграду. Нічого цікавого на шляху він для себе не бачив, тому вирішив їхати без зупинок, та в результаті не розрахував сили і виснажився. Один день відпочинку в Кілії не допоміг ― їхати далі не хотілося. Мандрівка завершилася спонтанно: Сергій побачив автобус, махнув йому рукою ― сів і поїхав додому.

Дивитися відео Вилкове з дрону на ютубі:

«Якщо чесно, мене дещо пригнітив Південь ― я побачив тут багато бідності. У 21 столітті люди розтоплюють печі і готують фактично на вогні, п’ють дунайську воду, від якої каструлі в осаді.

Мені було і соромно, і незручно за високі ціни на житло ― я розумів, що вони завищені, але так само розумів, що це копійка для тієї родини, що приймає туристів, тож не торгувався», ― розповідає Сергій.

Та все ж для нього головне ― природа і можливість побачити країну. Він пояснює: є два види велосипедистів. Шосери, які швидко їздять на легких велосипедах з тонкими колесами, але майже нічого не бачать навколо, ― і ті, хто подорожує повільно. Він з другої групи ― їде на відносно важкому велосипеді, але встигає роззиратися довкола: водоспади, озера, море. Каже, що саме можливість зупинитися і сфотографувати красу для нього найцінніша.

Зараз друг пропонує йому поїхати в подорож Європою, але Сергій вагається ― по-перше, не всю Україну ще побачив, а по-друге, хоче екзотики. Тож коли завершить дослідження своєї країни, хотів би помандрувати Грузією чи Іраном.

Де починається Чорне море

Олександр Кустовський працює харчовим технологом в Умані. Він часто подорожує ― раніше на автомобілі, ще старому радянському, а тепер на велосипеді. Разом з дружиною вони поїздили на двох колесах і Україною, і Європою.

Минулого літа рушили дивитися, звідки починається Чорне море. Їхній маршрут стартував із Хорлів, пролягав через Скадовськ, Лазурне та завершувався в Залізному Порту. З собою мали зовсім мало речей ― у двох наплічниках вмістили каремати, намет, набір велоінструментів, надувні подушки, аптечки й перекуси. Не поспішали, час від часу спинялися, щоб позасмагати чи помилуватися природою, але щодня долали до сотні кілометрів. Іноді ночували в пансіонатах, іноді в місцевих. Найкраще, щоправда, було прокидатися зі сходом сонця на пляжі ― у наметі або й простонеба на карематах.

Їм є з чим порівнювати українське узбережжя ― вони з дружиною подорожували біля Дунаю EuroVelo маршрутом (частина мережі європейських велосипедних маршрутів, обладнаних для комфортної подорожі), берегом Балтійського моря із Санкт-Петербурга до Варшави й морським узбережжям у Молдові. Тож він упевнено каже, що велосипед ― найкращий транспорт, щоб побачити море.

«Нам хотілося проїхати все узбережжя й зрозуміти, як розвивається регіон. І ми були просто в захваті від маршруту, адже на велосипеді ти сам обираєш дорогу, жоден інший транспорт цього не дозволить», ― пояснює Олександр.

«Я люблю їхати біля води, тут завжди інакша природа, біля моря не так, як у степу, багато птахів. Сходи і заходи сонця ― їдеш і не можеш відірвати погляд від моря. Це якась магія».

Врешті вони лишилися задоволені мандрівкою ― 15 років тому їхня родина подолала той же маршрут, але на автівці. Олександр каже, що за ці роки Південь став кращим і потрохи відходить від радянського минулого. Наприклад, на Херсонщині приватні підприємці почали вирощувати рис.

Олександр помітив, що міста досі живуть лише у туристичний сезон, а весь інший час просто існують. Будиночки, що зведені радше як прибудови для туристів ― красномовне тому свідчення.

«З розмов відчувається, що місцевим на Півдні часто немає, чим зайнятися. Але вони переважно добрі, завжди давали воду й пригощали домашніми фруктами. А ще дивувалися, що ми не спортсмени, а просто подорожні з Центральної України», ― пригадує чоловік.

Неприємностей у дорозі майже не траплялося. Бувало, доводилося блукати поміж каналів, що перетинали заздалегідь спланований маршрут, але це тривало недовго ― обоє мандрівників мали на телефоні офлайн-карти. Під Лазурним чотири рази пробивали колеса колючим насінням трави якірець, але ті кілька хвилин для ремонту використовували як відпочинок, ховаючись у затінку.

У Скадовську подружжя не знайшло місця на нічліг ― місцеві відмовлялися їх приймати тільки на одну ніч або ж просили невиправдано високу ціну за ночівлю. Тож вирішили провести ніч на березі моря ― було настільки тепло, що навіть намет не ставили: заснули на карематах на безлюдному пляжі, прокинулися зі сходом сонця. Тож загалом і цим лишилися задоволені.

Натомість найбільше подорожнім сподобалося Лазурне. Олександр каже, що воно по-морському гламурне ― помітно, що туди вкладають гроші. Чоловік наголошує, що цікавої архітектури на Півдні майже не знайти ― зараз там будують переважно лише бази відпочинку й готелі. Але в Хорлах, наприклад, є залишки старого порту зі сторічною історією. От тільки море по коліна ― буквально.

Після власних подорожей він безкоштовно консультує охочих вирушити на Південь. Протипоказань для велоподорожі насправді, каже, нема: «Мені вже за 50, важу я 100 кілограмів, але все одно катаюсь».

Дике Приазов’я

Інженер-програміст Дмитро Резченко з Києва любить подорожувати у вільний час: лижі, мотоцикл, велосипеди ― їде кудись за першої ж можливості. Хлопець тричі подорожував українським узбережжям: двічі біля Чорного моря та один раз береговою лінією Азовського. Остання подорож тривала 4 дні ― за цей час з двома друзями він проїхав більше 200 кілометрів. Але саме ця коротка мандрівка виявилася найбільш насиченою.

Подорож відбулася наприкінці літа ― маршрут пролягав від Арабатської стріли до Бердянської коси, де один з товаришів святкував день народження.

Маршрут побудували завчасно ― їхали щодня по 70 кілометрів понад морем. Майже ніде надовго не затримувались.

Під час подорожі важливо мати аптечку для велосипеда і power-bank. Автор: Дмитро Резченко

«Єдине місце, де ми спинилися на довший час ― солоне озеро Генічеське на Арабатській стрілці. Там рожева сіль лежить товстим прошарком на м’якій болотистій землі. Це красиво й незвично», ― розповідає Дмитро.

Останні літні ночі були ще теплими, тож хлопці ночували в наметі у спальних мішках. Також мали з собою каремати і посуд для приготування їжі на вогнищі ― це й були всі їхні пожитки в наплічниках.

Місця для ночівлі обирали завчасно на Google-картах. Це завжди була якась мальовнича місцина за кілька кілометрів від населеного пункту ― мандрівники заїжджали в село по продукти на вечерю, їхали далі, розкладали намет і готували вечерю.

Дмитро з друзями ночував на узбережжі в наметах. Автор: Дмитро Резченко

«У першу ж ніч нас застала гроза ― звечора ми бачили здалеку блискавки над Кримом, але не звернули на це уваги й лягли спати, ― пригадує Дмитро. ― Вночі вона прийшла до нас ― довелося закріплювати намет і в ту ніч уже ніхто не спав».

Дорогою хлопцям траплялися гадюки, павуки і навіть полоз ― їх часто можна зустріти наприкінці літа. Але Дмитро каже, що небезпеки не було: головне самими не займати диких тварин. Ще одна особливість такої пори ― якірці. Це місцева рослина, насіння якої дуже колюче ― автомобільним шинам це ніяк не зашкодить, а велосипедні пробиває легко. Якось на ранок Дмитро з друзями виявили, що колеса спущені і всуціль в цих колючках ― один з велосипедів так і не полагодили, тож довелося всю решту шляху його підкачувати.

Та все ж кінець літа ― це особливо красивий період. Тоді на Азовське море припливає планктон і медузи, що світяться зеленуватим сяйвом. Медузи, як описує хлопець, розміром як пончики, тому їх легко взяти в руки і «засвітити». Дмитро пригадує останню ніч:

«У нашу ночівлю на Бердянській косі їх припливло багато, тож можна було зайти в море, де відбивається місяць, а вода світиться ― черпаєш її у долоні, а краплі, що спадають, теж світяться».

Порівнюючи подорож Приазов’ям з мандрівками Причорномор’ям, Дмитро зауважує, що різниця не тільки в природі й самому морі, а у й розвитку регіону: малі села, ґрунтова дорога в степу, маленькі магазини, де майже нічого немає, мало асфальту ― такий берег Азовського моря. Ці поїздки ― більш дикі, але це не відштовхує, а по-новому притягує подорожніх.

Наприкінці літа і ранньої осені біля Азовського моря багато колючого насіння рослин.Автор: Дмитро Резченко