Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Джерело: відео на ютуб-каналі «Географ».
Під час війни доступ до узбережжя, прикордонних районів і природоохоронних територій може бути обмежений. Перед поїздкою варто перевірити актуальні правила, стан доріг та можливість відвідування конкретної локації.
Вилкове — місто каналів у дельті Дунаю
Вилкове часто називають українською Венецією. Частину звичайних вулиць тут замінюють канали, а біля будинків можна побачити не припарковані автомобілі, а невеликі човни.
Місто розташоване серед островів, проток і густих очеретяних заростей у дельті Дунаю. Вода для місцевих жителів — не просто частина пейзажу. Каналами вони дістаються до сусідніх вулиць, перевозять речі, вирушають на риболовлю та добираються до городів.
Вилкове
Над водою перекинуті вузькі дерев’яні місточки, а невеликі будинки стоять майже на березі. За парканами ростуть виноград, фруктові дерева і квіти. Частина каналів із часом обміліла або заросла, однак саме вони зберігають особливу атмосферу Вилкового.
Один із найвідоміших маршрутів веде до так званого нульового кілометра — місця, де Дунай завершує свій шлях і впадає в Чорне море.
Дорогою місто поступово залишається позаду, а навколо з’являються очеретяні лабіринти, острови, дикі піщані береги та десятки видів птахів. Тут не потрібні спеціальні фотозони: достатньо зупинити човен, подивитися навколо й послухати, як живе дельта.
Тузлівські лимани — тиша між степом і морем
Національний природний парк «Тузлівські лимани» — це зовсім інша Одещина: без готельних комплексів, галасливих набережних і рядів пляжних кафе.
Тут великі солоні водойми лежать між відкритим степом і Чорним морем. Вода подекуди майже зливається з небом, а береги тягнуться так далеко, що навколо можна не побачити жодної багатоповерхівки.
Тузлівські лимани
Одна з головних особливостей парку — вузька піщана смуга, яка відділяє лимани від моря. З одного боку лежить спокійна вода, а з іншого шумлять хвилі. Місцями коса здається абсолютно безлюдною: попереду лише пісок, море і небо.
Це напрямок не для тих, хто шукає гучних розваг. Сюди їдуть за простором, птахами, тишею та відчуттям повної свободи.
Фламінго на Тузлівських лиманах
Під час війни потрапити до деяких частин парку складніше. Територія належить до контрольованого прикордонного району, а звичні маршрути півднем області могли змінитися через пошкодження інфраструктури.
Тузла-2 — рукотворний острів посеред ставка
Тузла-2 не належить до Одеської області, проте може стати додатковою зупинкою під час подорожі півднем України.
Цей невеликий острів створили люди. Посеред великого ставка поступово насипали землю, укріпили береги, вирівняли територію та висадили дерева. Згодом там з’явилися стежки, невеликі споруди й місця для відпочинку.
Тузла-2
До острова не веде жодна дорога — дістатися можна лише човном або невеликим вітрильником. Саме відокремленість від берега й створює враження маленького зеленого світу посеред води.
Тузла-2 не може змагатися масштабом із природними островами, але цікава своєю історією: колись тут була лише вода, а потім звичайний ставок перетворили на місцеву пам’ятку.
Палац Курісів — східна казка посеред степу
У селі Курісове розташована одна з найнезвичайніших архітектурних пам’яток Одещини. Вежі, високі арки, вузькі вікна та декоративні елементи роблять палац несхожим на традиційні українські маєтки.
У його архітектурі поєдналися готичні та східні мотиви. З одного боку споруда нагадує середньовічний замок, а з іншого — резиденцію з далекої південної країни.
Палац Курісів
Історія маєтку почалася на початку XIX століття, коли землю отримав військовий Іван Куріс. Першу частину палацу звели приблизно у 1810–1820 роках. Майже через століття нащадки власника розширили резиденцію — тоді з’явилися вежі, арки та урочистіше оздоблення.
Колись навколо палацу був великий парк зі ставками, тінистими алеями та рідкісними рослинами. Усередині розміщувалися парадні зали, бібліотека, житлові кімнати й родинні колекції.
У 1990 році в палаці сталася масштабна пожежа. Вогонь знищив дах, дерев’яні перекриття і майже все, що залишалося всередині. Після цього споруда роками руйнувалася під дощем, снігом і вітром.
Сьогодні сюди їдуть не за музейними експозиціями, а за атмосферою. Біля старих веж і порожніх вікон легко уявити, якою розкішною ця резиденція була понад століття тому.
Дністровська Амазонія — лабіринти очерету і затоплений ліс
Нижню течію Дністра називають Дністровською Амазонією. Подорож зазвичай починається поблизу Біляївки або села Маяки.
Спершу човен рухається відкритою водою, але поступово береги наближаються. З обох боків здіймаються високі стіни очерету, над водою нависають гілки, а попереду залишається лише вузький прохід.
Дністровська Амазонія
У деяких місцях протоки перетворюються на природні тунелі. Човен повільно рухається між заростями, птахи злітають просто над водою, а за кожним поворотом з’являється інший краєвид.
У дельті можна побачити чапель, бакланів, лебедів і пеліканів. У плавнях живуть видри, а тихі ділянки річки вкривають латаття та інші водяні рослини.
Це місце сподобається тим, хто хоче не просто дивитися на природу з берега, а буквально опинитися всередині неї.
Водночас доступність водних маршрутів може змінюватися. У відео зазначають, що частину маршрутів закривали, тоді як окремі сухопутні екостежки залишалися доступними. Самостійно вирушати без перевірки правил не варто.
Куяльник — великий курорт, де час ніби зупинився
Куяльник на околиці Одеси колись був одним із найвідоміших лікувальних курортів регіону. Тепер поряд із діючими корпусами можна побачити порожні будівлі, старі переходи та споруди, що поступово руйнуються.
Санаторій імені Пирогова продовжує працювати, однак значна частина великого комплексу нагадує декорації до фільму про занедбане курортне місто.
Історія Куяльника почалася у першій половині XIX століття. Люди давно звернули увагу на солону воду лиману й темний мул із його дна. У 1833 році тут відкрили першу лиманну лікарню, а наприкінці століття звели велику грязелікарню.
У радянський період курорт розрісся до масштабів окремого містечка. Тут працювали багатоповерхові корпуси, лікувальні відділення та їдальні, а одночасно відпочивали тисячі людей.
Окреме враження справляє Куяльницький лиман. У спекотну пору вода відступає, відкриваючи потріскане дно, соляні плями та рожевуваті відтінки. На тлі старих корпусів цей пейзаж виглядає водночас красиво й тривожно.
Куяльницький лиман
Проблема обміління залишається однією з головних загроз для лиману.
Савранський ліс — несподівано зелена Одещина
На півночі Одеської області пейзаж змінюється настільки різко, що важко повірити, ніби це той самий регіон.
Савранський ліс — найбільший суцільний лісовий масив області. Він простягається неподалік Саврані між долиною Південного Бугу та місцевими річками.
Основу лісу становлять старі дуби, серед яких трапляються справжні дерева-велетні. Вузькі дороги місцями повністю ховаються під зеленим дахом із гілок.
Савранський ліс
Тут прохолодніше й тихіше, ніж у степовій частині Одещини. У теплу пору можна довго йти лісовою дорогою, слухати птахів і майже не зустрічати людей.
Із цими місцями пов’язані перекази про козаків, гайдамаків і заховані скарби. Неподалік розташована Гайдамацька криниця, з якої, за місцевими легендами, пили воду повстанці.
Ліс великий і місцями дикий, тому для першої подорожі краще обрати відомий маршрут, користуватися картою або звернутися до місцевого провідника.
Нерубайські катакомби — інша сторона Одеси
Нерубайські катакомби — один із найвідоміших входів до величезного підземного світу Одещини.
Спочатку це були не таємні тунелі й не військові сховища, а каменоломні. Під землею видобували світлий черепашник, із якого будували Одесу та навколишні села.
Камінь вирізали великими блоками й вивозили на поверхню. На його місці залишалися довгі коридори, тупики, переходи та підземні зали. Роботи тривали десятиліттями, тому під землею утворився справжній лабіринт.
Коридори дуже схожі один на одного, мобільний зв’язок може зникати, а без досвіду легко пройти повз потрібний поворот. Саме тому самостійно заходити до необладнаних частин катакомб категорично не можна.
Нерубайські катакомби
Для відвідувачів створений безпечний екскурсійний маршрут з освітленням, сходами та укріпленими стінами. Навіть короткої прогулянки достатньо, щоб відчути масштаб підземного світу.
Над головою залишається кілька метрів каменю, світло вихоплює з темряви сліди інструментів і старі написи, а бічні коридори зникають у глибині.
Це буквально зворотний бік Одеси — кам’яний світ, завдяки якому над землею з’явилися старі будинки, палаци та цілі квартали.
Підводний музей біля Ланжерона
Одна з найбільш незвичайних одеських пам’яток захована на дні Чорного моря.
Підводний музей створили неподалік пляжу Ланжерон, за кількасот метрів від берега. Експонати розташовані на глибині, доступній для підготовлених дайверів.
Ідея належить водолазу та офіцеру рятувальної служби Сергію Зятикову. У 2012 році він почав установлювати на морському дні перші предмети.
Згодом там з’явилися скульптури в античному стилі, старі якорі, бюсти, металеві та кам’яні предмети, литі ядра, протидесантні їжаки й інші експонати, пов’язані з Одесою та Чорним морем.
Морська вода постійно змінює експозицію. Метал вкривається корозією, на скульптурах оселяються водорості та дрібні організми, а навколо плавають риби.
Підводний музей в Одесі
Через нестабільну видимість експонати поступово проступають із темної води. Спочатку дайвер бачить нечіткий силует, а потім перед ним з’являється кам’яне обличчя, старий якір або ціла композиція. Така прогулянка нагадує дослідження затонулого міста.
Підводний музей в Одесі
Однак під час війни вихід у море, дайвінг і доступ до окремих ділянок узбережжя можуть бути обмежені. Тому сьогодні музей не варто сприймати як гарантовано доступну туристичну локацію.
Тилігульський лиман — простір, вітер і дикі береги
Тилігульський лиман простягнувся між Одеською та Миколаївською областями. Він настільки великий, що з деяких ділянок берега протилежний бік ледве видно.
Через це лиман легко сплутати зі спокійною морською затокою. Але замість пляжних клубів, готелів і багатолюдних набережних тут переважають степові схили, очерет, невеликі села та довгі ділянки дикого узбережжя.
Тилігульський лиман
Береги Тилігулу дуже різні. В одному місці можна спуститися до невеликого піщаного пляжу, а в іншому над водою здіймаються високі схили.
Саме з пагорбів відкриваються найкращі краєвиди: унизу лежить синя вода, вздовж берега тягнуться смуги піску, а навколо — лише степ і небо.
Одним із цікавих місць на одеському боці є Коса Стрілка — вузька смуга суші, яка далеко заходить у воду. Під час прогулянки здається, ніби йдеш просто посеред лиману.
Під’їзди до води також є поблизу Калинівки та Кордону. Це не великі курорти з розвиненою інфраструктурою, а тихі сільські береги, куди їдуть заради купання, риболовлі та відпочинку без натовпів.
Тилігульський лиман - один з найчистіших лиманів України
Завдяки відкритому простору і вітру лиман приваблює віндсерферів і кайтсерферів. Але й без активних розваг тут можна провести цілий день — гуляти вздовж води, підніматися на схили та спостерігати за птахами.
Не всі дороги біля лиману однаково зручні. Частина маршрутів проходить ґрунтовими шляхами, які після дощу можуть стати непроїзними. Крім того, доступ до природоохоронних і прибережних ділянок під час війни може обмежуватися.
Тилігульський лиман не має однієї головної фотозони, після якої можна одразу їхати далі. Його краса розкидана вздовж усього узбережжя. Щоб відчути це місце, потрібно не поспішати, звертати з головної дороги й шукати власну точку над водою.
Одещина за межами популярних курортів може бути дикою, тихою, історичною, зеленою і навіть трохи загадковою. І після такої подорожі стає зрозуміло: море — лише одна з причин повертатися сюди.
