Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Про туристичний шлях Camino Podolico, що з'єднує 14 точок Вінницької та Хмельницької областей, ми поговорили з Тетяною Поліводою — організаторкою авторських турів по Україні й за кордоном.
Пейзажі ПоділляФото: особистий архів Тетяни Поліводи
Українське Каміно Подоліко
Маршрут Camino Podolico привертає увагу українських та іноземних туристів до громад Вінницької та Хмельницької областей. Він показує туристам цікаві релігійні пам'ятки цих двох областей.
Організаторка турів Тетяна Полівода нещодавно зібрала групу туристів, яким цікавий саме цей маршрут, й поділилася своїм досвідом проходження.
“Шлях Camino Podolico створено за аналогом Каміно-де-Сантьяго, і колись його планують об'єднати саме з польським шляхом в Перемишлі. Особисто я ходила шлях Сантьяго багато разів. А от Camino Podolico я ходила три роки тому, але пройшла не весь маршрут, а майже половину — до міста Бар”, — розповідає Тетяна.
Схема шляху Camino PodolicoФото: caminopodolico.net
Загалом маршрут складає понад 250 км, в з Вінниці до Бару близько 90 км. Тетяна Полівода каже, що цього року має на меті пройти весь маршрут Camino Podolico разом з однодумцями.
Маршрут проходить найбільш мальовничими місцями східного Поділля: у першій його частині мандрівники йдуть вздовж берегів річок Південний Буг та Рів, а в другій наближаються до Подільських Товтр.
Природа ПоділляФото: особистий архів Тетяни Поліводи
“Цей похід роблю благодійним — за донат на ЗСУ. Я знаю, що у багатьох українців є внутрішня заборона на розваги й походи під час війни. Тому, думаю, що у такий спосіб — коли ти донатиш на військо, можеш собі дозволити трішки активного відпочинку. Донати підуть на придбання бойових дронів”, — розповідає Тетяна.
Організатори маршруту кажуть, що для туристів Camino Podolico розкриває особливості формування Поділля як історичного регіону.
Костел святої Анни. Місто БарФото: особистий архів Тетяни Поліводи
Шлях пілігримів в Україні
Отже, український шлях Camino починається у Вінниці. У головному соборі Вінниці — Миколаївській церкві. Тут видається “паспорт пілігрима”, де ставиться печатка про старт маршруту.
“Маршрут поділений на 14 ділянок, від 15 до 25 км в день. В кожному місті можна поставити печатку про проходження певної ділянки й через 100 кілометрів — у місті Бар — видається сертифікат про проходження першої частини маршруту. Якщо ви проходите тільки частину, то можна продовжити іншого разу, коли будете готові”, — розповідає організаторка турів.
Тетяна Полівода зазначає, що шлях проходить через міста й невеликі села. Є детальний путівник, який містить всю інформацію — від місць, де можна поїсти до місць для ночівлі.
“В плані житла трішки недорозвинена інфраструктура. Тому будемо ночувати, де доведеться. Там є і гуртожитки, і в когось вдома можна заночувати”, — розповідає Тетяна.
Організаторка мандрів каже, що маршрут загалом дуже мальовничий, особливо берегом Південного Бугу. Є й інші — більш дрібні річки на шляху.
Шляхом Camino PodolicoФото: особистий архів Тетяни Поліводи
“Частину шляху ти йдеш через ліс і села — це цікаво. А частину — по асфальтованій дорозі, що не дуже зручно. Я, наприклад, коли три роки назад йшла, було велике будівництво й ці фури зі щебенем приїздили — було не дуже прикольно. Не сильно зручно”, — говорить Тетяна Полівода.
Мандрівниця підкреслює, що іспанський шлях Каміно де Сантьяго все ж таки більш облаштований — там є спеціальні пішохідні стежки. На вінницькому шляху поки такого немає.
Її поради для пілігримів: “Взяти зручне взуття, дощовик, пару речей на заміну. Наплічник в ідеалі має бути не більше ніж 5 кг”.
Тетяна ПоліводаФото: особистий архів Тетяни Поліводи
Український туризм під час війни
До повномасштабної війни Тетяна Полівода організовувала рафтинг-тури на Південному Бузі в Миколаївській області, а також тури Карпатами. Зараз в річці Південний Буг значно впав рівень води, до того ж близько до лінії фронту, тому, на думку організаторки, доволі небезпечно.
Останнім часом, каже організаторка походів, майже всі українські тури, що вона влаштовує — волонтерські, тобто за донат.
“Як я вже говорила, в основної маси українців, що залишились тут, існує, так звана, заборона на радості. Бо війна. Зараз трішки попустило. А перший рік я робила тільки благодійні походи, та й зараз багато походів за донати. Тобто я цим не заробляю, а волонтерю. Це дає дозвіл людям радіти і якось їздити у відпустки. Напевно це так змінилося. Плюс у людей відбулося посттравматичне зростання. І вони почали більше думати про сенси життя. Про суспільство. Але умови змінилися — майже все змінилося”, — розповідає Тетяна.
Рафтинг до війниФото: особистий архів Тетяни Поліводи
Щодо безпекової ситуації, то організаторка мандрів впевнена, що в Карпатах, наприклад, більш безпечно ніж у великих містах. Тому немає сенсу думати про укриття, та й від постійних тривог є можливість перепочити.
Тетяна Полівода також є засновницею Громадської організації "Центр підтримки “Атлант”", тому багато часу приділяє волонтерству. Але знаходить час на мандри.
Гірський похідФото: особистий архів Тетяни Поліводи
До великої війни Тетяна Полівода доволі часто організовувала тури в Європу, які зараз хоче повернути приблизно в такому режимі, як раніше. Якщо порівнювати рівень розвитку туризму в Україні порівняно з європейським, то нам доведеться ще багато працювати в цьому напрямку, вважає активістка.
“Я вам наведу лише один приклад. Говерла — найпопулярніша вершина в Україні. І від КПП Говерли немає дороги — там такі страшні ями, що просто жах. Там необлаштовані туалети тощо. Біля Говерли туалет побудували близько п'яти років тому. І коли я питала, коли ж вже побудують туалет, мені казали, що “от буде, тому що перед іноземцями соромно”. Я питала: “А перед нашими не соромно?”.
Організаторка подорожей каже, що наш великий плюс — це смачна кухня, але не вистачає туристичної інфраструктури й хороших доріг.
