Артсніданки й “Крафтові мандри”. Як запорізька художниця надихає творити своє життя

Катерина відома ще і як майстриня стінопису, викладачка живопису, а також організаторка творчих зустрічей Артсніданок.

З художницею ми поговорили про те, як творчість допомагає знімати стрес під час війни — особливо в умовах життя в прифронтовому місті.

Між сценою та малюванням

“У дев'ятому класі я закінчила музичну школу з класу фортепіано, потім опустила кришку піаніно, й більше до того не поверталася”, — жартує Катя.

Насправді так і було: майбутню художницю захопило малювання й вона пішла з подругою, яка на той момент закінчувала художню школу, на її іспит.

“Там було таке завдання — намалювати три глечики, які стояли однаково, в різних ракурсах. Попри те, що я раніше ніколи не вчилась, я щось там спробувала намалювати й вчителька сказала мені, що я можу походити з подругою на додаткові заняття. Треба сказати, що цей рік дав мені такий старт, що я змогла вступити в педагогічний коледж на факультет “вчитель малювання/художник-дизайнер” дуже легко. І стати найкращою студенткою”, — розповідає художниця.

Майстер-клас Катерини ТарлінськоїАвтор: фото надане Катериною

Після завершення запорізького коледжу, Катерина вступила на факультет “Дизайн архітектурного середовища” Дніпровської академії будівництва та архітектури. Після чого працювала викладачкою, а пізніше в дизайнерському бюро архітектором.

“У дизайнерському бюро мені сказали: “Катя, як красиво ми тобою прикрасили свій офіс. Буде тепер кому каву варити”. Але те, що мене саме годувало — то це робота дитячим аніматором. Тому, коли не склалося з бюро, я почала влітку мандрувати, як аніматор. В основному це був маршрут: Київ-Запоріжжя-Крим. А пізніше вже років сім я працювала ведучою урочистих подій”, — каже Катерина.

Все це, каже художниця, трішки загальмувало її справжній професійний розвиток, який потім довелось наздоганяти.

“Тоді я малювала один раз на рік в Криму — там, де у мене було натхнення. І постійно питала себе: “Чому в мене зараз не виходить те, що я бачу?”. І сама собі відповіла: бо малювання — це постійна практика. Я зрозуміла, що мені набридло розважати людей, а я хочу поєднати дві свої здібності — малювати й спілкуватись з людьми”.

Катерина ТарлінськаАвтор: фото надане Катериною

Щоб наздогнати втрачені навички, мисткиня почала купувати коштовні курси з акварелі, скетчингу тощо.

Я зараз своїм студентам кажу: “Ви так і сидіть тихенько, не ставте питання, робіть все на сяк-так. А потім почнете купувати курси за 8-10-15-20 тисяч гривень. Пройдете всі ті курси й будете цінувати ті знання, які могли б отримати вчасно

“Проходячи всі ці курси, мені було важливо почути, як люди викладають. Що мені подобається, а що ні. Пізніше я започаткувала власний цикл майстер-класів. І вважаю, що моя сценічна діяльність допомагає мені відчувати людей, їх настрої й запит, знаходити ключі до кожного, — говорить художниця.

Додає, що проводить заняття цікаво й весело, щоб людям не було нудно. Вилікувати тих, хто приходить до мене на майстер-класи від комплексу “не вмію малювати”, бо кожна людина вміє малювати.

"У кожної людини є свої сильні й слабкі сторони: хтось геніально відчуває кольори, хтось перспективу, хтось композицію”, — каже Катерина.

Майстер-клас Катерини ТарлінськоїАвтор: фото надане героїнею

Творити своє життя

Катерина Тарлінська впевнена, якщо повірити в людину, то це окриляє її й дає можливості творити своє життя, виходячи за рамки малювання. Малюючи сім років, проводячи Артсніданки, художниця помітила, що коли почалась повномасштабна війна, до неї стало приходити більше людей.

Спочатку ми пережили ковід і всього боялися — боялися виходити з квартир та будинків. Але коли почалась повномасштабна війна, було таке враження, що люди настільки виснажилися й хотіли просто відімкнути себе з новин та повідомлень й нарешті знайти ту саму точку опори у творчості.

Катерина зараз працює з людьми від п'яти років до ста — це різні групи, але одні умови.

“Це дуже необхідно людям зараз, особливо в нашому регіоні. По-перше, у нас безпечне середовище, студія, де все красиво, вишукано, зручно. По-друге, є інтелігентне спілкування й дозволено творити, проявлятися, помилятися. Малювання допомагає зосереджуватись і помічати те, чого ти у звичайному житті не помічаєш — всякі дрібниці, повз які ми зазвичай проходимо. А особливо помічати світ і себе у цьому світі”, — розповідає Катерина Тарлінська.

Майстер-клас Катерини ТарлінськоїАвтор: фото надане героїнею

Художниця каже, що дуже часто люди знаходять друзів в артоб'єднаннях, позаяк багато людей виїхали, а ті, хто залишились в прифронтовому місті, потребують спілкування.

Пастель Катерини ТарлінськоїАвтор: фото надане героїнею

Крафтові мандри

Нещодавно мисткиня організувала першу групу мандрівників-скетчерів для поїздки в Івано-Франківськ. Катя каже, що вирішила назвати проєкт “Крафтові мандри”, поєднавши поїздки й малювання на крафтовому папері. Однак виявилось, що така назва вже є.

“Ніхто з нас не дивиться телевізор, тому не знали, що ця назва використовується вже в якомусь телепроєкті, де люди мандрують і їдять крафтові продукти. Для мене це про крафтовий папір, на якому ми малюємо в поїздках і, власне, самі мандри. Мабуть, доведеться змінити назву, хоч і шкода”, — говорить художниця.

Катя каже, що постійно вигадує щось, щоб тримати себе в тонусі й не втрачати сенсів. Торік вона провела власну виставку, в мене була робота з ілюстрації книг, розробки наліпок на замовлення, серія бодіарт на животах вагітних жінок тощо.

В цьому році я себе питала, що я хочу? І вирішила, що я дуже хочу виходити за межі свого міста — подорожувати й заохочувати у свій арт різних людей, надаючи їм можливість відчути себе творцями й свої враження від подорожі відобразити на папері в дуже цікавій формі — колаж плюс малюнки у щоденниках мандрівників

Мисткиня власноруч створила щоденники всім учасникам, використовуючи мінімум матеріалів, позаяк легка комфортна подорож не припускає важких наплічників чи валіз.

“Ми стали думати, куди ми хочемо поїхати й спочатку збирались в Одесу. Але згодом зрозуміли, що Одеса, хоч і гарна, але така сама стресова зараз, як і Запоріжжя. А нам потрібен відпочинок від сирен і геть інший настрій. Тому ми обрали Івано-Франківськ: там тихо, спокійно, красиво й дуже багато крутих локацій”, — розповідає Катерина.

Катерина ТарлінськаАвтор: фото надане героїнею

Кожен день мандрівники вивчали місто, записували, змальовували, вирізали, клеїли, оформлюючи той самий щоденник мандрівника.

“Роботи вийшли дуже круті, при тому, що деякі учасники ніколи не малювали від слова зовсім. Ми, звісно, плануємо продовжувати цей проєкт. І наступним містом стане сусіднє Дніпро. І врешті решт хочеться і за кордон теж поїхати. Я бачу майбутнє цього проєкту”, — підсумовує художниця.