У військо
Одеський архітектор і художник Борис Айзенберг не тільки цікавився рослинами й створив неймовірний розплідник дерев, квітів та кущів в рідній Одесі, він був військовим, який героїчно загинув, рятуючи свого побратима. А саме командиром роти у 28 окремій механізованій бригаді ім. Лицарів зимового походу.
Ми поспілкувались з батьком героя Борисом Григоровичем Айзенбергом про життя й діяльність його сина — непересічної дуже талановитої людини.
Борис Айзенберг у війську
“Син пішов на війну добровольцем в перший день Великої війни, тобто 24 лютого. Він нікому нічого не сказав, тобто ані ми з дружиною (мамою Бориса), ані його дружина з донькою нічого не знали. Вони зранку всією родиною приїхали до нас і сказали, що почалась війна. Боря каже: “Папуля, я поїду автівки заправлю про всяк випадок, щоб повні баки були”. Його довго не було, і я його сам набрав: “Кажу, Борічка, може чим допомогти тобі?”, а він каже: “Ні, я скоро буду”. І вже о четвертій годині вечора він повернувся у званні й на посаді зама командира роти”, — розповідає батько загиблого військового.
До повномасштабної війни Борис не служив, але мав за плечима військову кафедру при інституті, тобто вже був лейтенантом. З побратимами Борис Айзенберг звільняв Херсон, де йому дали звання капітана.
“Після звільнення Херсону була Курдюмівка (Донецька область, - авт.). Він там і фортифікації будував — з нього брали приклад, які саме треба будувати захисні споруди. Сім місяців вони пробули в Курдюмівці, а потім була команда рухатися далі. Річ у тому, що Борис не був військовим раніше і був дуже доброю людиною.
Я спілкуюся з його побратимами, і хлопці всі кажуть, що він всюди був з ними — в кожному окопі”, — розповідає батько військового.
Підняття прапору. Борис Айзенберг з побратимом
Борис Айзенберг не дожив до свого 49-річчя трішки більше як місяць: він народився 28 серпня, а загинув 13 липня минулого року під Бахмутом.
“Ви знаєте, Боря був сонячною людиною. Надзвичайно талановитою у всіх своїх справах, але ніколи не був войовничим. Я навіть колись полюванням цікавився, а от Борю ніколи не цікавила зброя. Втім, як розказують його побратими, він, таки, був воїном, коли довелось захищати країну. Щодо нас — його батьків, — то він нас ніколи не хвилював поганими новинами. Коли я дзвонив йому на позиції й питав: “Синку, як день пройшов?”. Він завжди відповідав щось на кшталт: “Скучно” й “Така робота”. Не хотів нас хвилювати”, — каже Борис Айзенберг старший.
Два Бориса Айзенберга - син та батько
Дендрарій
Батько архітектора підкреслює, що син захоплювався багатьма речами, в які неймовірно заглиблювався. Однією з таких справ було вирощування рослини, серед яких багато рідкісних.
“Ми зберігаємо його справу. У Борі було багато справ, які він не завершив, тож ми намагаємось довести деякі з них до певного логічного завершення”.
Розплідник Бориса Айзенберга
Розпліднику декоративних рослин, який створив Борис, 18 років. На 10 га землі росте понад 400 видів рідкісних рослин.
Розплідник Бориса Айзенберга — один з найбільших в Україні з погляду асортименту рослин. Він полігамний: там є і хвойні, й листяні рослини, кущі й трави.
“У нас тільки кленів 18 сортів, 9 сортів горобин, дуже багато хвойних. Борис сам привозив з різних місць, у тому числі саджанці з Європи. Багато чого прищеплював самостійно. Найбільше любив кедри (особливо атласький), друге його улюблене дерево — це гі́нкго дволопатеве, найстаріша й дуже корисна рослина, третє улюблене дерево сина — це ліріодендрон або тюльпанове дерево. І четверте — це сакури. Він прищеплював їх на звичайні черешні. У 22 міста Борис Борисович поставляв їх, думаю, що і в Запоріжжі наші сакури теж ростуть”, — розповідає батько героя.
Кримські походи до 2014 року
До речі, кедри архітектор часто привозив з Криму, який дуже любив, часто ходив у походи кримськими горами. Після повномасштабного вторгнення відносини з Кримом припинились, але десь на Кара Дагу й на Ай Петрі ще ростуть ті кедри, які посадив Борис Айзенберг.
За словами батька загиблого військового, дуже багато рослин, зокрема дерев, Борис висадив по всій Одесі: кедри, сакури, клени, каштани тощо.
Художник
“Сина не стало, коли він працював над черговою виставкою картин. Він художник-самоучка, але малював дуже багато. Навіть у війську, під Бахмутом, він завжди мав з собою блокнот та олівець”.
Сотні художніх робіт Бориса Айзенберга розійшлись по всьому світу, позаяк він часто дарував свої роботи друзям за кордон, нерідко вони потрапляли у приватні колекції.
В художньому музеї Одеси й досі продовжується експозиція робіт воїна.
Роботи Бориса Айзенберга на виставці
Одеський художник найбільше любив працювати маслом, але у польових умовах йому допомагали й акварелі, блокнот та олівець.
“Пейзажі, натюрморти — це все його. Він також любив робити копії картин, які йому сподобались. Наприклад картину “Демон” він малював, і, коли ми її реставрували, то самі реставратори були надзвичайно здивовані тим, як вона майстерно виписана. Дуже багато серед його робіт Криму, бо він його дуже любив: гори, море, квіти. Особливо любив квіти. “Чорні тюльпани” — одна з наших улюблених робіт”, — каже батько загиблого військового.
Під Бахмутом Борис малював також на кришках ящиків боєкомплектів. Там же він встиг оформити деякі роботи на папері.
“Ми часто були разом, ми були хорошими друзями й разом працювали, — каже Борис Григорович, — Як тільки син вступив до інституту на архітектуру, то вже наприкінці першого курсу він пішов працювати до одного відомого одеського архітектора. Суботами й неділями він креслив його проєкти, а вже наприкінці навчання він втілював свої проєкти”.
Один з останніх проєктів Бориса Айзенберга — це якраз сад- дендрарій та ландшафтний дизайн.
Борис Айзенберг
За словами батька, протягом всього життя Борис Айзенберг був настільки цілеспрямованим та енергійним, що встигав багато всього. Одне з бажань — побудувати на території дендрарію гостьовий будиночок. І він це зробив, назвавши його “Будинок моєї мрії”.