Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Львове знеструмлене, газу тут ніколи й не було. Насосну станцію спочатку обстріляли, потім затопили, а ще й берег добре прострілюється. Тож з водою теж проблеми.
Дистанція між селом Львове та плацдармом ВСУ на лівому березі Дніпра менш ніж сім кілометрів
Понад тридцять років Василь Галуза прожив у Львовому, а з 2021-го став старостою Львівського старостинського округу № 2 Тягинської сільської ради. Тут виросли діти, народились онуки. Відтоді й до сьогодні чоловік залишається служити своїй громаді.
Галуза Василь Миколайович – староста села Львове
Львове — одне із небагатьох сіл Херсонщини, в яке російська армія «наважилась» зайти лише 16 березня. За словами старости, село одразу вирішило чинити опір. Того ранку кілька сотень чоловіків та жінок, дехто з мотиками в руках, кричали в один голос: «Не пустимо!»
«Стадо баранов!» – кричали у відповідь росіяни. Жінки лягали посеред дороги в надії, що це зупинить техніку, але солдати одразу пустили в хід приклади, почали стріляти під ноги та у повітря і колоною заїхали в село. Наказали повідкривати ворота й двері будинків, у дворах масово розстрілювали собак. Почалася зачистка проукраїнськи налаштованих місцевих мешканців: конфісковували телефони, шукали зброю.
Багато з солдатів, як стало відомо пізніше, були з так званої «ДНР». Наступні місяці окупації вони знущатимуться з села за «втрачене дитинство, яке в них вкрали».
«Доходило до того, що «рашисти» (ми розрізняли «днрівців» від «рашиків») удавали, що захищають нас від «днрівців», коментуючи їх жорстокість: “а это ж ваши, которые стали нашими», – розповідає соціальна працівниця Наталя, яка активно допомагала старості в перші місяці окупації.
Село бандерівців
На місяць Львове закрили. За непокору. Але люди згуртувались, почали ділитися хто чим міг, запрацювала бартерна система. Коли стало зовсім скрутно, голова Тягинської територіальної громади, куди входить Львове, «домовилась» з рашистами про доставку хліба в села.
«Ми мусили проїхати понад 30 блокпостів по дорозі в Херсон. На кожному, туди й назад, нас роздягали та перевіряли документи.
Та чи мав уявлення про велику різницю між «Львовом» та «Львове». Але, ми того не цурались. Бандерівці, то нехай», — розповідає, посміхаючись Василь.
Поступово в селі проявився колаборантський прошарок. Староста розповідає, як важко було повірити, що люди пішли на це. Не один десяток років прожили в одному селі, виростили та виховали дітей, але виявилось, що чекали «русского мира», стверджує Василь. Дехто пішов на співпрацю через голод, а дехто, оскільки претендували на владу.
Сам же староста називає опозицію «доброжелателями». Свого часу було зібрано 30 підписів проти пана Василя, зокрема від тих, що підтримував Росію. Мовляв, роздав буржуйки не всім, а гуманітарну допомогу роздає несправедливо. Сам староста ці обвинувачення заперечує.
Про онуків, яких ховав у стіні від рашистів
Спочатку рашисти не підозрювали, що з чинним старостою “будет столько хлопот”. Василь Галуза невисокого зросту, на вигляд старше 60, спокійний та врівноважений. Поступово, його почали схиляти до співпраці. Сказали написати листа на Російську Федерацію про те, що в село потрібні ліки. Коли ж він рішуче відмовився, мовляв: «Нічого такого не писатиму, і ліки нам не потрібні», то його завезли на край села, в сторону кладовища. Там знаходився офіс місцевої агрофірми, в якому окупанти облаштували свій штаб.
«6 годин поспіль мене «вмовляли», – згадує чоловік. – Розмову вів сам гауляйтер Каховки з позивним «Охотник». Його Василь Іванович звали, 1980 року народження. Грозився, що з Єкатеринбурга, з родини військових.
А ви китайцям не продалися? – питаю його. – Свого часу я захищав вашу країну на китайському кордоні». Тут один з його вузькооких охоронців, почав питати, де саме я був:
— Озеро Ханка, – відповідаю.
— А подробнее, почтовое отделение?
— Монастирище.
— А поселок?
— Сибирцево
— Так я оттуда.
— От бачиш, як вийшло, – кажу йому».
Пана Василя кинули в каналізаційний колодязь, але вже через кілька годин відпустили. Відпустили лише для того, щоб він не знайшов вдома свою доньку. Повернувшись до «гауляйтера», який керував його тортурами, Василь почав питати, де донька. За наказом росіянина її звідкілясь привезли російські військові.
«Налякана така. Мовчить... Дай секунду, – стиснутим голосом розповідає чоловік, згадуючи події того дня. І плачучи продовжує. –
Анастасія Варару, жительки села Наталя Жуган, Галина Михальцова, Оксана Найдьон та староста села Василь Галуза
Учасників АТО катували до смерті
Чоловік Наталки – український військовослужбовець, воював в АТО. Зараз він служить головою військової адміністрації Тягинської територіальної громади, а тоді йому просто пощастило виїхати з рідних місць в перший день вторгнення. Одразу поїхав на схід з іншими бійцями ЗСУ.
Колишня працівниця сільради Наталя Луценко розповідає, що «днрівці» робили з тими учасниками АТО/ООС, які погано сховалися або не встигли виїхати:
«Їх викрадали, били. Деякі місяцями сиділи в катівнях, когось відпускали. Одного з односельців забили на смерть в катівні Каховки. Районний патологоанатом сказав тоді, що давно не бачив такого синього тіла. Були розірвані всі внутрішні органи». Загиблого звали Алік Рибар, родичам довелось забирати його самотужки з Каховського моргу.
Згодом всі родичі старости виїхали. 9 квітня Василь Миколайович Галуза пішов у відставку, а загарбники поставили керувати селом свою людину. Ним виявився місцевий житель Олег Лохматов, який останні роки переховувався в Криму. До цього працював у виконавчій службі у місті Берислав, але втік нібито через проблеми із законом. Але навесні 2022 повернувся, разом з росіянами.
«Офіційно я перестав бути старостою, а він вважався за голову села від окупаційної влади. Навіть голосування зробили. Десь з чотири десятки людей прийшли, а «гауляйтер» Берислава почав говорити до людей, що ніби їх староста їх «кинув». Але ані на день я не переставав думати про людей і допомагав чим міг. Під час окупації, після звільнення і до сьогодні»
Повернення під українські прапори
9 листопада російські військові відступили з села на лівий берег Дніпра, а вже 11 листопада 2022 року о третій годині дня у Львове зайшли Збройні сили України. Селяни зустрічали їх обіймами й сльозами радощі.
«Це ваш дядя Вася? – питали військові у дітей про мене, коли я скутером під’їхав до будинку культури. Це був незабутній день. Ми думали, що все закінчилось. Але відтоді рашисти почали «крити» Львове КАБами (керованими авіаційними бомбами), безпілотниками, артилерією. Ще танк десь зі сторони ГЕС лупить. З 853 будинків 406 знищені, або пошкоджені», – розповідає Василь.
Телеграм канал: «Дорога життя»
Багато односельців довірили старості ключі від своїх осель та попросили наглядати. Василь Миколайович говорить, що не завжди встигає захищати двори від мародерів, які на жаль нікуди не виїхали. Лише і робить те, що разом з місцевими чоловіками забиває побиті вікна та двері більш-менш вцілілих після вибухів будинків.
Волонтери разом з командою Тягинської територіальної громади
«Будь ласка, напишіть про односельців: Бурячка, Радіонова.., – просить мене староста та перелічує ще десятки прізвищ. Це ті, хто допомагали йому і не боялись чинити опір. – Напишіть про тих, хто відстоював волю і честь села. І ще, будь ласка, напишіть, що я вижив лише завдяки моїй родині! Без підтримки дружини, доньки, онуків я б нічого не зміг би зробити. Вони були моїм слабким місцем, проте одночасно, ніщо не робило мене таким безстрашним, як розуміння того, що я захищаю свій дім та сім’ю.
Староста разом з волонтером
