Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Це історії городян які продовжують вірити у своє місто й країну та витрачають значні суми на придбання житла для себе чи своїх дітей. Адже, можливо, немає вірнішого критерію, ніж коли людина «голосує» гривнею за своє майбутнє.
Вікторія Радчук, голова правління ЖБК та ОСББ
У грудні 2023 року я під Новий рік купила квартиру доньці. Я ж одеситка, народилася і мешкаю тут. Бо Одеса — це любов. Олені тринадцять років, але вона вже мріє з'їхати від нас. Вона найстарша та зовсім доросла. І розумна. Нехай перший курс інституту закінчить та у 18 років переїжджає.
Вікторія Радчук
У цій новій квартирі поки живе квартирант. Я не хотіла, щоб гроші лежали просто так. Думати про Європу також не хочу. Якщо в Україні буде хоча б як зараз, ми не будемо нікуди їхати. Так, я зможу гідно заробити й в Європі, і мій чоловік – він інженер-енергетик. Але в Європі – ми в гостях, а тут – удома.
Ця квартира – наша інвестиція у майбутнє. Вона на вулиці Висоцького, де нещодавно прилітало (10 червня 2023 року біля Висоцького, 10 впав шахед - авт.). Зараз ми живемо в багатоповерхівці 1981 року, дітям хотілося б у новобудові. Підземного паркінгу під новою квартирою немає, але сховище поряд є. Ми купували на перспективу, коли, сподіваюся, війни вже не буде.
Сім'я Радчук
У бомбосховища ми зараз не ходимо. Хіба якщо шахед уже дзижчить над головою – йдемо в коридор.
У семи будинках, якими я керую, багато переселенців з півдня – Миколаїв, Херсон та з областей. Є і з Дебальцевого та з Харкова. У центрі Одеси я наглядаю за двома будинками, там у мене найбільше переселенців. У Пересипському (колишньому Суворівському) районі на селищі Котовського може бути 10 квартир здано переселенцям в одному домі, а в центрі – всі 30.
Сім'я Радчук
Квартира, яку ми купили для доньки, вже – з ремонтом. А в тій, де зараз живемо, самі робимо зараз ремонт. Шахеди летять, ракети летять, а ми робимо ремонт.
Олександр Кальницький, менеджер будівельної компанії
У мене сім'я збільшилася, вже четверо дітей – 14, 7, 5 та 2 роки, два хлопчики та дві дівчинки. Наймолодший народився за три тижні до початку війни. Необхідно думати про їхнє майбутнє.
Дискусій у сім'ї з приводу виїжджати чи ні, особливих не було. Дружина Таня мене повністю підтримала: «Якщо ти не поїдеш, то я не поїду».
Олександр Кальницький
Я купив квартиру в компанії, де сам працюю, влітку 2022 року. Трохи знижку зробили. Це у житловому комплексі біля вулиці Грушевського. Будинок мають ось-ось здати. Якщо прилетить у новий будинок – не страшно. Це лише стіни, побудують новий. Головне, щоб не прилетіло туди, де зараз живу.
На одеському ринку нерухомості якісь купівлі та продажі є. Але загалом – ринок скоріш мертвий, ніж живий. Деякі просто «зливають» квартири, дуже великі знижки роблять. Багато квартир стоять порожні. Багато хто не продає, бо не продається, поки просто здають в оренду.
Олександр Кальницький
Під час повітряних тривог ми продовжуємо спати. Це, звичайно, можна назвати "недоумкуватість і відвага". Але бомбосховища досить далеко. А просто спускатися у підвал – ну його. Якщо вночі – то ніхто не прокидається. Комендантська година взагалі нас не напружує, справ ночами у нас немає, ми просто спимо. Молодь у дворі як пила пиво та співала пісні за північ і до ранку, так і продовжує.
Ростислав Баклаженко, робітник пресслужби КП «Одесміськелектротранс»
До війни ми купили квартиру у новобудові на Фонтані. Будинок гарний. Ці гроші з дружиною нашкрябали по копійці, позичали, зрештою, помилилися, купили квартиру на другому поверсі. Але нещодавно на поверсі під нами відкрився спортзал. Не хочеться слухати дзвін штанг та музику до ночі. Продаватимемо її й вже шукаємо нову. Є хороший варіант в іншому будинку того ж таки забудовника, теж на Фонтані. Коли прийматимемо остаточне рішення, звичайно ж, візьмемо до уваги, чи є в будинку підземний паркінг. Не тільки для автомобіля, а й для того, щоб ховатись при повітряних тривогах.
Ростислав Баклаженко з дітьми
На початку війни ми бігли в укриття при кожній тривозі. Нині вже дивимося за обставинами. Якщо шахед летить саме до нашого району, шукаємо, де є в будинку дві стіни. А якщо балістика – то вже все одно, від неї не вкриєшся.
Ми пов'язуємо своє майбутнє лише з Україною та Одесою. Любов до міста та країни, це перша причина. Друга, ми не знаємо іноземних мов і елементарно не готові переїхати та одразу спілкуватися з людьми. Ми тут обіймаємо посади й досягли чималого. Переїхати до умовного Амстердама і мити посуд не хочеться.
Одесити все ще мають достатньо причин залишатися у своєму рідному місті. Робота, клімат, дух Одеси, коло спілкування та інше. Городяни хочуть ростити тут своїх дітей, заробляти та сподіватися на швидке покращення. Віра у квадратні метри та дохід, який вони приносять, може виглядати меркантильно. Але саме вона є важливою частиною фундаменту, на якому тримається місто, мешканці якого завжди вміли вести справи, вигідно купувати та продавати.
