Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
«Мілке, тепле як ванна»
Коли Оксана Приходько розповідає за кордоном, що вона виросла біля Азовського моря, багато хто навіть не знає про його існування. Каже, їй доводиться шукати та показувати «ту саму точку на карті». І добре, що про рідні місця вона має чимало приємних спогадів та гарних історій.
Азовське море у Генічеську – це ідеальний варіант відпочинку для батьків з малими дітьми, каже Оксана. Воно мілке, отже влітку вода нагрівається у ньому настільки, що купаєшся ніби у ванні. До глибини подекуди треба було «добиратися» й по 300 метрів. Не всі діти могли їх подужати, тож просто сідали у воді та й плюхалися годинами – «до посиніння». А після відливу лишалися на піску, щоб будувати замки.
«Сидиш у воді або на піску і просто неможливо комусь тебе звідти витягнути. Забуваєш про все, навіть про голод. Перебуваєш у якомусь такому процесі, що твої думки повністю поглинає море», – пригадує Оксана.
Офіційно у Генічеську був тільки один пляж – Міський. Саме тут купалися туристи. Місцеві ж любили відпочивати «на Маяку», а Оксані подобався «дикий пляж». Так його називали не тому, що купалися голяка, а тому, що він зовсім не облаштований для купання – ані лежаків, ані туалетів, ані парасольок. Тільки море та трохи пляжного піску. А ще – природне велике каміння, яким укріпили від підмивання берег. Дикий пляж у Генічеську – це вузька смуга суші, десь 10-15 метрів від залишку урвища до моря. Саме тут любили відпочивати місцеві. Від дому Оксани хвилин 20 пішки.
«Льодяні хвилі та безмежний сніговий простір»
Нині Оксана працює у німецькій рекрутинговій компанії. Час від часу подорожує, але, запевняє, що ніде не бачила і не відчувала чогось подібного як у рідному Генічеську, на Азовському морі. Кожної пори року воно дарувало нагоди для забав. Влітку купалися та верещали від захвату, стрибаючи у хвилі-«баранці», а взимку море замерзало і знову дивувало.
Дівчина каже, що оте відчуття безмежного білого простору, на який перетворювалось Азовське море взимку, неможливо забути.
«Ти дивишся, а воно все біле. Ген, аж до горизонту. І таке дивне відчуття, що ось ти їдеш по морю на санках, а влітку ти тут купалася. Надзвичайні відчуття взаємодії з природою», – згадує Оксана.
«Найсмачніші у світі бички, креветки та копчений пеленгас»
Оксана побувала у кількох країнах, купалась у різних морях. Але, каже, ніде не їла таких смачних бичків, креветок і копченого пеленгаса, як у Генічеську. Пригадує, як однокласники влітку продавали цю смакоту на пляжі, а сушена риба висіла на вірьовках майже на кожному генічеському балконі.
«Мені так цього не вистачає насправді. У Німеччині нема культури до пива їсти сушену, або копчену, або взагалі якусь рибу. А в Генічеську я купувала ті малюсінькі креветки, і вони були такі смачні.
У німецьких супермаркетах цієї риби не купити, ніхто про неї навіть не знає», – говорить Оксана.
Поки однокласники Оксани працювали на канікулах продавцями морських смаколиків, вона заробляла перші гроші як офіціантка на базі відпочинку. Саме тоді зрозуміла, що Генічеськ – це не тільки сімейний відпочинок, а й насичене пригодами нічне життя: дискотеки на пляжі, неймовірні заходи та сходи сонця. І перше кохання, через яке доводилось прокидатися о 6-7 ранку, щоб встигнути поплавати у прохолодному морі.
«Я дуже люблю ранкове море. Коли у мене перше кохання закрутилося, хлопець кожного ранку приходив до мене о 6-7 ранку і ми йшли разом купатися. Я пам'ятаю наскільки те ранкове море холодне-холоднюче. Бо ввечері воно як тепла ванна. Туристи його називали – море, як парне молоко», – розповідає Оксана.
Український Генічеськ
Щороку у Генічеськ приїздило багато відпочивальників, зокрема й з Росії. Оксана потоваришувала з російськими однолітками, їздила до них у гості. Каже, що, завдяки їм, дівчина з невеликого українського містечка на березі моря почала відкривати для себе світ. Ця дружба тривала понад 10 років і залишила їй багато гарних спогадів. Але, коли Генічеськ окупували, тільки одна людина звідти поцікавилась, чи подруга у безпеці. Оксана припускає, що це через те, що вона ніколи не позиціювала себе як росіянка, не сміялася з жартів про українців та білорусів, а навпаки намагалася вести «інтелектуальні бійки», захищаючи свої переконання.
«Коли я дізналася, що Генічеськ окупували, у мене з'явилося відчуття, що у мене більше немає дому, а в Росії я жити не хочу. Я не хочу, щоб те, що діється в Росії було в Україні», – емоційно наголошує Оксана.
Вона із російськомовної родини. Згадує, наскільки сильно на неї як на особистість вплинула вчителька української мови. Можливо, саме завдяки їй, Оксана полюбила Україну, її культуру та традиції. Та настільки, що ще у школі почала писати вірші українською і видавати шкільний альманах «Березіль». Оксана знає, що і вчителька, і переважна більшість однокласників виїхали із Генічеська у перші місяці окупації. Каже, там було небезпечно залишатися, адже писати пояснення, чому не з'явились на референдум, треба було під дулами автоматів.
Оксана Приходько
Дівчина сумує за своїм Генічеськом, за своїм Азовським морем. Там залишилася квартира із бібліотекою, яку Оксана вважає своїм скарбом, бо її збирала покійна мама. Улюблений пансіонат Оксани, «Автоіскра» на Арабатській стрілці, перетворився на «російську військову базу». Востаннє вона була там у 2020 році. Каже, була вражена не тільки тим, що «дерева стали високими», бо пам'ятає як їх там садили та поливали, а й тим, як розбудувався Генічеськ та Арабатська стрілка. З'явилась інфраструктура для відпочивальників, було видно, що місцевість розвивається і починає на повну використовувати свій туристичний потенціал.
Та все прийшли й зруйнували росіяни. Багато хто вже не повернеться у Генічеськ ніколи. Оксана каже, що залюбки приїхала б у деокупований, розмінований український Генічеськ. Писала б там книги. Бо у місті біля Азовського моря у Херсонській області гарно не тільки відпочивати, але й творити.
