Військова справа й цивільне життя: повертаючись з війни, хлопці й дівчата, що захищали країну, потребують підтримки. Як моральної, так і матеріальної. Минулого року держава почала давати гранти ветеранам війни. Ветеранка з Запоріжжя теж скористалася цією можливістю.

Юлія Матвієнко — ветеранка АТО, багатодітна мама, активістка — отримала грант на підтримку свого бізнесу. Юлія тримає невеличку птахоферму. Для того, щоб не підвищувати ціну на продукцію, ветеранка вирішила сама виробляти комбікорм. Власне, гроші потрібні були на покупку спеціальної установки для виробки корму птахам.

Втім, з Юлією Матвієнко ми поговорили не лише про її цивільну справу, а й про військову.

Юлія Матвієнко Юлія Матвієнко на заході, присвяченому підтримці військових Автор: фото надане ветеранкою

"Чоловік мене вигнав з фронту"

Юлія відома у рідному Запоріжжі й за його межами, як захисниця, активістка й просто сильна людина. Присвятивши п'ять років життя захисту країни від російських загарбників, вона звільнилась наприкінці 2019 року.

“Я завагітніла. Мій чоловік теж військовий, теж ветеран. У 2019-му мені довелося звільнитися, тому що в березні 2020-го в мене народилися двійнятка і я вже стала багатодітною мамою вже чотирьох дітей. Тому чоловік продовжував службу залишився там на фронті, а я повернулася додому до старших дітей. І ми вже жили разом в маленькому будиночку. Там і реалізувалась наша мрія про таке маленьке подвір'я з живністю — з птицею. Починали з 10 курочок, а потім це переросло вже у ферму. Це ще було до того, як я вирішила податися на грант”, — розповідає ветеранка.

Юлія каже: те, що зараз можна називати фермою, з'явилося перед повномасштабним вторгненням. А спочатку захоплення розведенням птахів було схоже на звичайне хазяйство, яке є на кожному сільському подвір'ї. Ветеранка зі сміхом розповідає, як будувала в городі такий собі загін для курочок з віконних рам тощо.

“За три місяці до повномасштабного вторгнення чоловік повернувся вже додому з фронту, і ми всі разом з дітьми працювали на нашій фермі”, — говорить Юлія.

"Як тільки почалася повномасштабна війна, довелось все покинути й знов повернутись на фронт. Я пішла разом з чоловіком, тому що відчувала свій обов'язок”

Отож діти військових залишилися на родичів і волонтерів, які допомагали. Однак ворог нещадно обстрілює й цивільних, тому чоловік попросив свою сміливу дружину повернутися назад — до дітей.

Юлія МатвієнкоЮлія Матвієнко військоваАвтор: фото надане Юлією Матвієнко

“Через місяць чоловік мене вигнав з фронту, сказав, що треба бути поруч з дітьми, щоб хоч хтось з нас з ними залишився. На той час волонтери їх вивезли на захід України, тому що в нас там уламки впали поруч. А ще й мене не було вдома, то діти сильно налякалися. Через місяць я вже повернулася, щоб забрати дітей”.

І вже з цього моменту Юлія повернулася до фермерської справи: почала встановлювати клітки й запускати наново.

"Попит впав і потрібно вигадувати щось нове"

Юлія Матвієнко каже, що державний грант був конче потрібен, щоб не витрачати гроші на закупку готових комбікормів, а виробляти їх самостійно. Тільки таким чином можна було утримати ціну на продукцію.

“По-перше, ми стикнулися з тим що попит на продукцію звісно впав. Війна внесла свої корективи й заставила нас не тільки продавати курей, курчат та куряче м'ясо, а вигадувати щось нове: наприклад, робити тушкованку, у людей якраз був на це попит. Також навчилися робити ковбасні вироби, сушене м'ясо, пробували продавати підрощених курчат, щоб на подвір'ї у людей були запаси — були свої курчата”, — розповідає ветеранка.

Курчата на птахофермі Юлії МатвієнкоКурчата на птахофермі Юлії МатвієнкоАвтор: фото надане Юлією Матвієнко

А далі була невпевненість. Чи буде електрика, чи ні, позаяк для курчат надто важливо підтримувати певний температурний баланс. Тож, про всяк випадок, довелося придбати генератор.

“Щоб ви розуміли, будь-яке зниження температури для курчат може бути летально. Були й обстріли, й перепади електрики… Звісно, коли були перепади, то було дуже важко. Постійно хвилювались. Ночували з генератором. Коли по графіку відключали, то хоча б підготуєшся, але бувало, що і без графіка. У приміщеннях, де зростають курчата, має бути температура 30-28 градусів хоча б”, — розповідає власниця ферми.

Курчата на фермі ветеранкиКурчата на фермі ветеранкиАвтор: фото надане Юлією Матвієнко

“Ми зіткнулися з тим, що треба втримати ту ціну, яка у нас була до повномасштабної війни, щоб не підвищувати ціни на свою продукцію Тому я подумала, що було б дуже класно, якби ми виготовляли самі корми"

“Для вирощування бройлеру найголовніше — корм. Одне курча споживає дуже багато за ті 45 днів, які живе. З цього складається ціна на готову продукцію”, — пояснює Юлія Матвієнко.

Ветеранка дізналася, що можна взяти державний грант і, не вагаючись, подалась на нього. Мета була — придбати установку для виготовлення кормів.

“Мені сказали, що є гранти на 250 тис., 500 і на мільйон. Залежно від цього складаються умови відпрацювання. Ми взяли на 250 й замовили свій апарат. У мене є помічник, який зі мною працює за умовами гранту — це найманий працівник. Ми разом з ним поїхали дивитись установки й обрали оптимальну”, — каже Юлія.

Отож ветеранка придбала установку для виробництва комбікормів українського виробника зі Жмеринки. Підприємство самостійно виготовляє всі деталі для установок й повністю інструктують майбутніх власників щодо обслуговування такої техніки.

"Війна надовго"

Оскільки Юлія Матвієнко ветеранка АТО, то сьогодні впевнено може оцінювати масштаб і різницю у війні, яка почалася у 2014-му і війни, яка триває з 2022-го.

“Якщо говорити про масштабність і порівнювати, то я всю ту війну завжди казала: "добре що не летять літаки". І от із 2022-го ворожі літаки полетіли. Але та війна була теж така дуже несправедлива і несправедливість була в цих перемир'ях. Коли по нас стріляли, а ми не могли дати відповідь — це було дуже часто. Нерідко було таке, що по нас починають працювати ворожі 120-ті міномети, які заборонені були усіма цими домовленостями, і відразу починало вже дзвонить ОБСЄ, що це ми стріляємо мінометами, яких в нас і не було", — пригадує ветеранка.

Юлія МатвієнкоЮлія МатвієнкоАвтор: фото надане ветеранкою

Військова згадує наскільки було складно з геть усім постачанням — від амуніції до зброї, ба, навіть продуктів. Разом з тим, на початку повномасштабної війни теж багато чого не вистачало, але було й багато добровольців — людей, які не вміючи нічого, брали зброю, щоб дати відсіч окупантам і захистити свою країну.

“Коли мій побратим лаявся, що якийсь юнак, не знає, як поводитись зі зброєю, а прийшов у військо, я казала: “Зрозумій цей хлопець збрехав, але він пішов, він зробив свій крок вперед — до Перемоги. Коли сказали, “хто вміє стріляти”, він збрехав, він подумав, що він якось десь по дорозі там навчиться. Ти це уявляєш?” Ці люди вони готові на все, навіть навчитися поводитись зі зброєю на ходу, аби виповнити свій обов`язок”, — каже Юлія Матвієнко.

Юлія Матвієнко з побаратимами Юлія Матвієнко з побаратимами Автор: фото надане Юлією Матвієнко

Перші місяці повномасштабної Юлія була у війську. Тож вона прекрасно пам'ятає, як захисники намагались втримати нині окуповані росіянами українські міста рідної області.

“Коли ми приїхали під Василівку, як в перший день вибігали люди кричали: “Будь ласка, тільки не їдьте, не залишайте нас! Скажіть, де копати, ми будемо копати, ви скажіть тільки, що робити. Всі бабусі там рубали дрова, варили цю курочку приносили: “Хлопчики, поїжте. Тільки не кидайте нас”. Це перші дні війни під Запоріжжям і це дійсно те, що треба пам'ятати про нашу Запорізьку область”, — підкреслює ветеранка.

У мріях Юлії Матвієнко, як у багатьох українців, Перемога над окупантами. Втім, це не наївний погляд цивільної людини, тому що вона знає ціну будь-якій, навіть найменшій перемозі. Тому військова каже, що треба не тільки сподіватися, а й невпинно кожному на своєму місці щось робити для майбутньої Перемоги. “Тому що війна надовго”.