З культурологинею ми говорили про минуле та майбутнє, як її особисте, так і прифронтового міста.
"Мені важливо, щоб смуток не залишив відчуття безнадії"
Частина експозиції стрит-арт художника Валерія Колора (ZdesRoy) у Запоріжжі
Як так сталося, що ти вирішила змінити професію: журналістка стала культурологинею?
Я дійсно 20 років пропрацювала на телебаченні як ведуча, журналістка, редакторка й керівниця програм, більшість з яких були все ж таки навколо культури. Тому це та царина, яка завжди мене цікавила і в якій я розбиралася. Просто в певний час фокус змістився на організацію художніх виставок, кураторство й артлекції.
До речі, саме артлекції з'явились фактично випадково. В соцмережі знайома художниця запропонувала всім зібратися в місцевій бібліотеці, надихнутись роботами Пікассо і поскетчити. А я сказала: "Так давайте я вам розповім про нереальне життя Пабло і його жінок, які впливали на творчість". І за захопленою реакцією публіки одразу стало ясно, що це моє і це треба продовжувати.
Що найважливіше для тебе в цій професії? Що важливо під час підготовки до лекцій зараз?
Зараз, коли готую лекції, то відповідно враховую сьогоднішній контекст і певну культурну місію: нагадувати те, що важливо. А іноді й відкривати очі. Наприклад, що культура не «поза політики», що говорити українською, як мінімум, в публічних місцях і закордоном – суперважливо, що зросійщення – планове і добре фінансоване, що більшість культурних суперечок має під собою певні приховані сенси, в яких треба розбиратися тощо.
Чим відрізняються теми до повномасштабної війни й зараз? Чи завжди ти враховуєш війну?
Війна враховується завжди, адже ми маємо безліч паралелей між минулим і сучасністю. І завжди приміряємо будь-що почуте до себе. Щобільше, на моїх лекціях часто бувають військові, їхні дружини, дружини тих, у кого чоловіки загинули на війні чи знаходяться в полоні. І кожний з них іде на захід за чимось своїм.
Мені важливо, щоб смуток не залишив відчуття безнадії. В наш час дуже важлива розрада, підтримка, відчуття консолідації й того, що всі ми тут живі й нас об'єднує не лише спільний історично-географічний контекст, але й глибокі спільні сенси.
"Хочу, щоб в місті розвивалася молодіжна культура"
Часто лекції відбуваються в красивих дорогих місцях, наприклад, ресторанах. Чи не прилітало тобі за це? В сенсі, як часто люблять говорити: розкіш зараз не на часі. Що ти сама думаєш про це?
У мене і до війни було два формати заходів: на великих майданчиках — в музеях, туристичному інформаційному центрі, конференцзалах, де можна вмістити багато людей, витрати лише на оренду приміщення, а отже вартість квитків більше, ніж доступна.
З війною додався ще формат повністю благодійних заходів, коли квиток є помірним донатом, який іде на ЗСУ.
Але вишуканий формат зустрічей в ресторані із якимось додатковим наповненням вечора у вигляді страв чи живої музики залишається. Ба більше, саме він має найбільшу популярність зараз. Можливо тому, що люди хочуть відпочивати в тісному колі, чи у красивому закладі за келихом ігристого, де тебе оточують увагою.
Презентація експозиці сучасного мистецтва. Кураторка Льона Радченко
В Запоріжжі ти зараз і кураторка цікавих експозицій. Розкажи про цю діяльність. Наскільки важливо для прифронтового міста "не вмерти" в культурному плані?
Цей рік почався дуже активно в Запоріжжі. Я встигла зробити дві виставки : урбан арт виставку "Бетон. Любов. Графіті", привезли бетонні роботи Валерія Колора (ZdesRoy), також окремий проєкт в проєкті "Мій дім" у колаборації з 15 українськими митцями й виставку "Тіло" з роботами Євгенії Григор’ян. А також організувала виступ незалежного театру "Герць". Всі ці три події вважаю вкрай важливими самими по собі, адже це класні сучасні митці, які до того ніколи не були представлені в Запоріжжі. І я дуже рада, що можу бути дотичною до цього знайомства.
А за реакцією відвідувачів і взагалі за їхньою кількістю я розумію, наскільки це вчасно і важливо для містян.
Тогоріч ми багато говорили про стритарт, про сучасних українських художників, про стилі й напрямки, останні тренди. І я рада, що можу це унаочнити, а не розповідати про це лише на словах.
Не хочеться порівнювати Запоріжжя і Дніпро, де ти теж працюєш, але як, на твою думку, підвищити культурний рівень Запоріжжя? Чи це можливо? Чи пов'язаний він з фінансовим рівнем людей?
Якщо судити за моєю мильною бульбашкою, то всі, хто відвідає мої заходи у цих двох містах — інтелігентні люди, які, якщо не знаються на мистецтві, то цього щиро прагнуть. В обидвох містах це однаково велика авдиторія. То ж говорити, що дніпровці більш освічені й культурні, я б не стала. Щобільше, сьогодні в Запоріжжі проходять такі виставки й заходи, яких немає в Дніпрі. От в чому точно помітні переваги сусіднього міста – так це наявність урбан зон для молоді, парки, сквери, сучасне мистецтво у вигляді скульптурних форм на вулицях міста тощо.
Театр Ґерць х Василь Стус ПАЛІМПСЕСТИ у Запоріжжі за кураторством Льони Радченко
Що б ти хотіла в майбутньому особисто для себе і для наших людей? Що плануєш реалізувати в цьому році?
Мені б дуже хотілося, щоби зелені зони Запоріжжя були приведені до ладу. Щоб у дітей та підлітків були класні, сучасні урбан майданчики, щоб в місті розвивалася молодіжна культура. Адже з неї надалі виростатимуть особистості, здатні змінювати місто і країну на краще. Хіба не такий у нас план? Плекаємо свої нові культурні сенси, зберігаючи й шануючи те, що є. Планую взяти участь в проєктах, пов'язаних з саме цим напрямком.