Громадянське суспільство — те, завдяки чому вистояла Україна під час Майдану. Ці люди врятували Одесу від так званої “російської весни” в Одесі у 2014-му році. Зараз вони воюють, й на зміну їм прийшло молоде покоління громадських діячів. Тепер вони відстоюють наше право на власне самовизначення, відокремлення від російської ідентичності та можливість чути українську в Одесі. Хто вони — молоді лідери свого міста?

 

Від мітингів до волонтерства й мільйонних зборів

Кирило Димов — громадський діяч з Одеси. Два роки він був президентом ГО “Українські студенти за свободу”, наразі ж займається менторством молодших учасників організації й передає їм досвід.

Разом з членами “УСС” в Одесі Кирило проводить лекції про українську історію й займається економічним просвітництвом одеситів. Один з нещодавніх його івентів — форум щодо реінтеграції та відбудови півдня України.

“Війна не закінчиться завтра чи післязавтра. Але колись вона закінчиться. І молоді люди, які зараз ростуть в умовах війни, потім мають впроваджувати зміни. Ми робимо все, щоб виховати це молоде покоління свідомим”, - каже Кирило Димов.

Він — один з тих хлопців і дівчат, які організовували різні мітинги, в тому числі за звільнення з-під варти Стерненка й затверджували той факт, що Одесі — не байдуже.

“Я це робив не для піару, мені просто боліло за рідне місто. Я організовував протести, якщо влада робить щось не те. Зараз бачу, що це дало свій вплив та трансформувалось в волонтерство й допомогу військовим”, — згадує Кирило.

Повномасштабна війна змусила громадськість відкласти плакати з мітингів й віддати всі сили задля нашої перемоги. Волонтерство Кирила Димова почалось з перших днів повномасштабної.

“Я подумав, що було б добре з другом закинути в сторіз картки для збору коштів. Тоді банки були не популярними й ніхто гроші не збирав. Поки ми йшли до “АТБ”, аби закупитись ніштяками для місцевої тероборони, наше прекрасне одеське суспільство накидало нам 20 тисяч гривень”, — розповідає Кирило про перші дні великої війни.

Ще за три дні сума зібраних на картках коштів склала півмільйона гривень.

“Перші зібрані гроші пішли на різні потреби. Тоді запити були на все: навіть попросили якось закупити санвузол для ТРО”, — розповідає волонтер. Кирило щодня збирався з друзями, обговорював наявні потреби й забезпечував їх. Коли ситуація в Одесі стала стабільнішою, він волонтерив для медичних закладів Миколаєва, що перебував тоді під потужними обстрілами.

Зараз Кирило з друзями кожні два тижні їздять на Херсонщину, збираючи заздалегідь списки потреб у населення. Вони забезпечують їжею, ліками та будматеріалами ті громади, в які важко дістатись через складну логістику й розбиті дороги.

Попри волонтерство, Кирило не полишив громадську діяльність. Разом з тим він працює повний робочий день, навчається в аспірантурі, й каже, що найбільше відпочиває під час поїздок на схід чи на Херсонщину.

“Я не можу бути на одному місці довго й відчуваю себе задизмораленим, коли весь день сиджу вдома. Я хочу робити зміни в цій країні й прийти до чогось серйозного. Це мені дає мотивацію й надію на те, що не все у нас погано. Бо зараз багато негативу й розчарувань. Але і зараз, і після війни — все в наших руках”.

 

“Я хочу продовжувати масову контрпропаганду про те, що Одеса — не російське місто”

Була людиною “внє політіки” — так себе кілька років тому описувала Катерина Мусієнко, нині засновниця та голова громадської організації “Робимо вам нерви”. Дівчина раніше не цікавилась громадською діяльністю, та повномасштабне вторгнення все змінило.

“У квітні загинув мій дідусь під час обстрілу в Одесі. Я почала дуже злитися на всіх. На тих, хто слухає російську музику, на ту “Єкатєріну”, на “Пушкіних”. Ви знаєте, у мене був такий сильний внутрішній протест. Я була проти всіх одночасно”, — розповідає Катерина Мусієнко.

Вона зрозуміла, що злитись на все і на всіх — не продуктивно. Тоді стала вести інформаційну діяльність у власних соцмережах. Розповідала про місцеву владу, роздумувала, чому треба знести пам’ятники Пушкіну та Катерині II, міркувала щодо дерусифікації назв вулиць.

Згодом ця діяльність знайшла своє продовження на окремій сторінці, де пізніше переросла в громадську організацію “Робимо вам нерви”.

“Сторінка стала відомою після того, як залетів мій пост про справжній День Одеси 19 травня, а не той, що святкують 2 вересня. Після цього посту мені почали писати люди з питаннями, як долучитись до моєї діяльності. Це було два роки тому”.

Зараз громадська організація “Робимо вам нерви” налічує близько 40 людей й займається перевіркою дотримання мовного закону в Одесі, робить кроки для дерусифікації та деколонізації міста й веде просвітницьку діяльність щодо справжньої історії Одеси.

“Ми ходимо до одеських підприємців й ввічливо пояснюємо, що треба змінити мову вивіски чи реклами, якщо вона російською, бо це є порушенням закону про мову. Мовляв, ми ж не хочемо на вас писати скаргу, а ви не хочете платити штраф. Дехто дякує і змінює протягом тижня. У когось може початись істерика. У нас нещодавно був інцидент, де нашого члена організації почали душити, коли він прийшов з зауваженням про російську мову на табличці з режимом роботи”,— ділиться Катерина.

Коли не діють вмовляння щодо зміни мови зовнішньої реклами, організація пише скарги до мовного омбудсмена, до поліції, деякі справи навіть доходили до суду.

“Я бачу в Одесі значні зміни по вивісках. Це точно. Навіть Ірина Фаріон приїздила, я з нею спілкувалась з цього приводу, вона сказала: “Ви знаєте, я Одесу взагалі не впізнаю”. Тут на кожному будинку прапор український, більшість вивісок українською”, — тішиться результатами спільної праці Катерина.

Простір в Одесі українізується в тому числі завдяки інформаційній роботі дівчини та її організації. Люди читають пости, перепощують їх, і задумуються — чи все правильно вони роблять. Зараз Катерина постійно аналізує мовну ситуацію в Одесі, менеджерить діяльність організації, проводить виступи та івенти. І все це поєднує з роботою.

“Діяльність нашої організації абсолютно на безоплатних засадах, ми робимо все своїми силами, не подавались на гранти. Ми хочемо бути почутими серед простих людей, які мають українську позицію, але ніби сліпі кошенята, не знають куди рухатись. Адже історично неусвідомлена нація ніколи не зможе вийти на новий рівень”.

 

“Бачити Одесу українським містом з європейським шляхом”

Марина Бойко до 2022 року багато “двіжувала” на акціях та мітингах. Зараз — очолює одеський осередок ГО “Солідарна молодь”. В перший рік повномасштабного вторгнення дівчина з командою зосередились на волонтерстві. Зокрема вона організувала кілька волонтерських центрів у місті, куди одесити приходили й досі приходять плести сітки.

“В перші дні були натовпи людей, яких треба було розподілити — хто на котру годину має прийти для плетіння. Інакше вони просто не поміщались у приміщенні”, — згадує Марина. Наразі частина хлопців організації служить в ЗСУ, отож на плечі дівчини лягло більше обов’язків. Та це не заважає їй впроваджувати нові проєкти.

Вона з командою збирає бокси-подарунки для вразливих груп дітей та дітей військовослужбовців. Також займається деколонізацією й створила список російських назв, яким не варто бути в неймінгу одеських вулиць.

“Це російські маркери, якими просто напхане усе місто. Я ходжу на кожне засідання історико-топонімічної комісії й стежу за тим, як прибирають, дуже повільно прибирають весь цей мотлох з нашої мапи міста. Важливо контролювати й висвітлювати цей процес. Інакше потім у людей виникають питання — чому вулиці, названі на честь загиблих захисників, розташовуються десь на околицях міста”, — пояснює Марина Бойко.

Марина БойкоМарина БойкоАвтор: фейсбук Марини Бойко

Зараз громадська діячка розвиває новий важливий проєкт — “NewGen Politics”. Це програма неформальної освіти для молоді. Сучасний формат лекції та обговорень знайомить молоде одеське суспільство з базовими політичними питаннями — ідеології, що таке держава, як вона влаштована, як можна вплинути на певні процеси.

“Ми запрошуємо спікерів — політологів, науковців, громадських діячів. Це довгостроковий проєкт і він має попит. Зустрічі відбуваються офлайн кілька разів на місяць, й на кожну з них приходять 30-40 людей. Ми зараз в такому періоді, коли треба все спробувати, щоб у майбутньому у нас були більш освічені юні громадяни, які розумітимуть, чого хочуть”, — розповідає Марина.

На початку громадської діяльності Марина Бойко була студенткою, нині ж працює і намагається поєднувати всі процеси.

“Мене завжди цікавили "двіжі", я любила бути в центрі подій, це таке юнацьке відчуття справедливості та змін. Я ще в підлітковому віці стежила за політикою, була проти Януковича, диктатури. Коли тобі 12 років, тобі здається, що ти все знаєш”.

З найбільшою теплотою дівчина згадує акції протесту та мітинги. Під час війни вони заборонені, та все одно вона з організацією влаштовували брифінги для медіа та мирні зібрання, які надалі дуже повпливали на рішення демонтувати пам’ятник Катерині II в центрі міста.

“Я дуже пишаюсь нашими патріотичними акціями, які ми проводили до 22 року біля Дюка. На такі мітинги приходили патріотичні одесити. От це саме та Одеса, яку мені приємно бачити, обличчя якої надихає".

"Я згадую, і у мене мурахи по тілу. Коли у 21-му Сергія Стерненка взяли під варту, ми робили мітинг біля Приморського районного суду, а тоді одразу вирішили сісти та поїхати до Києва. Хто в чому був, без речей — через 5 годин ми вже були під Офісом Президента. Такі акції завжди добре допомагали відчути нашу єдність”.