До повномасштабної війни Андрій Бігленко, власник торгової марки «Українські в’ялені помідори», мріяв стати найбільшим виробником в’ялених томатів в Україні, а зараз шукає шляхи для відродження бізнесу. У Чорнобаївці Андрій мав дім, офіс, виробництво, але з окупацією Херсонщини змушений був все це залишити. Після кількох місяців волонтерства, він вирішив будувати життя на новому місці та розпочинати бізнес практично з нуля.

 

Журналістка «О, Море» поспілкувалася з Андрієм Бігленком і дізналася про втрату бізнесу через війну і плани на майбутнє.

Як з’явилися «Українські в’ялені помідори»?

На початку розмови Андрій зізнається, що в дитинстві хотів бути фермером. Все літо він проводив у бабусі в Чаплинському районі. Згодом мрії змінювалися, але чоловік завжди прагнув мати власну справу.

Ідея бізнесу виникла у 2015 році. Тоді шкільний друг розказав Андрію про в’ялені томати й запропонував розвивати цю ідею. На той час на українському ринку були лише закордонні виробники.

Протягом перших років обидва представляли свій товар на маркетах Всі.Свої, Кураж Базар, локальних фестивалях і ярмарках, проводили дегустації, шукали своїх прихильників через Інстаграм. «Коли ми починали, мабуть, відсотків 80 людей в Україні не знали, що таке в’ялені помідори. Нам довелося докласти багато зусиль для популяризації цієї страви», – згадує Андрій.

У 2020 році «Українські в’ялені помідори» виграли конкурс «Бізнес-трамплін» від Visa та Rozetka. А у 2021 році Андрій увійшов до списку 100 найпомітніших малих підприємців України спецпроєкту НВ, Visa та Rozetka і потрапив на обкладинку грудневого НВ. «Це додало нам популярності», – розповідає підприємець.

Скриншоти з соцмереж ТМ "Українські в'ялені помідори"

Продукцію під брендом Ukrtomat можна було купити через сайт, сторінку в Інстаграмі, маленьких магазинах здорового харчування та органічної продукції.

Поміж іншим Андрій Бігленко зізнається, що, навіть до війни, його потужностей не вистачало, щоб зайти у мережі великих супермаркетів.

Відновлення у колаборації з іншим підприємством

До початку повномасштабної війни Андрій із родиною проживали у Чорнобаївці на Херсонщині. Тут був їхній дім, офіс і виробничі цехи. Разом із дружиною і донькою Євою вони активно вели бізнес. Поруч із татом Єва стала обличчям «Українських в’ялених помідорів», а їх акаунт в Інстаграмі мав понад 16 тисяч фоловерів.

 

Однак повномасштабне вторгнення змінило життя родини. «Я розумів, що війна почнеться, але не хотів у це вірити», – говорить Андрій.

24 лютого 2022 року о 6 ранку Андрію зателефонувала мама із Чехії й повідомила про початок війни. «Тоді я подумав: все втрачено, нічого немає. Мої помідори вже нікому не потрібні», – із сумом згадує Андрій.

В перший день вторгнення чоловік спостерігав, як потоком з Херсону виїздили автівки в бік Миколаєва. Але прийняв рішення поки залишатися вдома. До того ж треба було виконати велике довоєнне замовлення.

Наступні два дні родина провела в підвалі, чули звуки вибухів та ревіння військової техніки. За таких умов прийняли рішення виїжджати за кордон.

«Нам вдалося виїхати в бік Миколаєва в останній день. Разом із братом ми вивезли родини до Європи. Мої батьки проживають в Чехії», – згадує чоловік.

Протягом наступного місяця спільно із братом Андрій організовував евакуацію людей з Миколаєва та Одеси до польського кордону. Спочатку робили це на власних автівках, згодом знайшли кілька автобусів. У Чорнобаївці досі залишалася теща, але і вона згодом виїхала до Румунії разом зі своєю матір’ю.

Знаходячись на заході України, врешті, Андрій зрозумів, що можна спробувати відновити бізнес. До того ж з-за кордону повернулася його сім’я. Протягом кількох місяців вони жили в Івано-Франківську, шукаючи сировину в навколишніх селах. «Тут ми зрозуміли, що не знайдемо ні тої кількості, ні якості помідорів, які нам потрібні. Та й ціна зависока», – зізнається Андрій.

Завершувалося літо, а з цим починався сезон томатів. Тоді Андрій отримав пропозицію від «Дунайського аграрія», найбільшого органічного господарства на Одещині.

 

За домовленістю бізнесмен мав допомогти «Дунайському аграрію» організувати переробку їхньої органічної продукції. «Під двома торговими марками зараз ми випускаємо органічну продукцію: в’ялені томати й печені баклажани. Розробили для них органічні варення з персиків, нектаринів, джеми з малини, пастилу та сушені фрукти», – розповідає підприємець.

Також, Андрію вдалося отримати невеликий грант для створення запасу сировини для власного виробництва.

Мрії про Херсонщину

«В черзі на кордоні, коли вивозив родину, я дізнався, що вдруге стану батьком. Дружина Анастасія повідомила про свою вагітність», – зізнається Андрій.

Наприкінці 2022 року в Ізмаїлі народилася друга донька. Чоловік сам обрав ім’я для доньки – Адалін, що означає «шляхетна». «Хотілося незвичне ім’я для доньки, щоб ні в кого такого не було. Але в Ізмаїлі знайшли другу дівчину з таким ім’ям», – зі сміхом розповідає чоловік.

Родина досі проживає та розвиває власний бізнес на Одещині. «Після звільнення Чорнобаївки від росіян, почалися сильні обстріли. В один із таких російських прильотів, був знищений гараж сусіда, де зберігався мій автоклав та інше обладнання», – із жалем розповідає підприємець. А в будинку родини Бігленків проживають ті, хто втратив своє помешкання від російських обстрілів.

Андрій із родиною мріє повернутися на Херсонщину. Але довгострокові плани підприємець не будує. Продовжує співпрацю з «Дунайським аграрієм», планує отримувати гранти і поступово відновлює свій бізнес.

«Я мрію, що війна закінчиться і Україна стане не формально, а по-справжньому вільною країною від зовнішніх та внутрішніх ворогів», – зізнається Андрій.