Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
5 березня відбулася онлайн-лекція авторки й керівниці Музею шістдесятництва Олени Лодзинської «Дисидентське обличчя Сходу та Півдня України». Вона розповіла про спадковість національного спротиву в Україні ‒ від УНР і ОУН/УПА до руху шістдесятників, особливості руху опору в східних і південних регіонах та співпрацю з кримськотатарським національним рухом.
Хто є обличчям українського руху опору 1960-70-х років на Півдні України? Переказуємо у цьому тексті, а всю лекцію можете послухати тут:
Діяльність Одеської філії Клубу творчої молоді
Один з перших указів радянської влади — курс на українізацію, це швидко дало свої результати. Спершу усім дали «зелене світло»: почали з'являтися літературні об'єднання (наприклад, Вільна академія пролетарської літератури відома, як ВАПЛІТЕ), художні, постала українська церква. Тодішня влада намагалася загравати з національною інтелігенцією, щоб виростити свої партійні кадри. А з часом усіх активних діячів почали нищити. Вони намагалися виявити найбільш небезпечні та ідейні національні кадри, які були готові будувати українську державу й діяли по всій Україні. Так, на Заході України, де національне самоусвідомлення було набагато сильнішим й відчутнішим, була простіша ситуація з рухом опору. Втім, на Півдні опір також чинили.
Загалом шістдесятництво проявлялося зокрема через діяльність Клубів творчої молоді. Це офіційні національно-культурні осередки молодих митців-шістдесятників, що проводили нерегламентовані владою культурно-просвітницькі акції, спрямовані на захист національної спадщини українського народу.
Такі клуби існували в Києві та Львові, були також філії. Ці осередки співпрацювали, обмінювалися досвідом, відвідували одне одного і робили одну справу, тож не ділили себе на східні чи західні. Це було згуртоване коло однодумців. В одеську філію також приїздили, зокрема туди їздили Драч, Симоненко, Стус. У філії влаштовували творчі вечори, читання української поезії тощо.
Такі вечори допомагала організовувати Галина Могильницька. Вона викладачка, публіцистка, поетеса й учасниця українського правозахисного руху. Пані Галина з вчительської родини. Прямих репресій їй вдалося уникнути, але все ж довелося поставати перед труднощами.
Галина Могилицька
Найяскравіші представники руху опору на Півдні
Фактично основою руху опору на Одещині була родина Караванських.
Святослав Караванський — мовознавець, поет, перекладач, автор самвидаву. А також — член ОУН і в'язень радянських таборів.
Він навчався в індустріальному інституті і паралельно вивчав мови. Потім вирішив піти в армію, щоб опісля вступити на філологічний факультет університету. Так він потрапив на війну, а частина в якій він служив - в оточення. Йому вдалося уникнути полону, тож він повернувся до Одеси, на літературний факультет і познайомився з гуртком української молоді, пов'язаної з ОУН. часом очолив ланку з двох інших оунівців і претендував на посаду господарчого референта в обласному проводі. Потім організовував книгарню української літератури «Основа», а виторгувані гроші передавав на потреби гуртка й українського театру.
Святослав Караванський
У 1944 році його арештували й відправили в табори на 25 років. З часом зменшили термін. Тоді він повернувся до Одеси й познайомився з майбутньою дружиною — Ніною Строкатою. Вона мікробіологиня й науковиця. Разом вони писали й поширювали самвидав (не лише свій), збирали книжки для українських бібліотек і відсилали їх на Кубань.
У 1965 році Святослава знову арештували, тоді їхня дільність і припинилася. Він пані Ніни вимагали розлучитися, відмовитися від своїх поглядів й визнати помилки. Вона цього не зробила, тож в 1971 році її також арештували. У зв'язку з цим арештом Ігор Калинець та В'ячеслав Чорновіл створили у Львові Громадський комітет захисту Строкатої.
Це була перша відкрита правозахисна організація в Україні. Але вже на початку 1972 року майже всі члени комітету опинилися за ґратами.
Василь Барладяну-Берладник
Пан Василь — історик мистецтва, поет, та політичний діяч. Професійний румунознавець. Під псевдонімом Ян Друбала писав низку статей для українського самвидаву. Зокрема, це були тексти про історію національного питання в Російській імперії та в СРСР.
Він спілкувався з багатьма дисидентами, серед них і Ніна Строката-Караванська.
Попри спілкування з Караванськими, йому вдалося залишитися непоміченим й уникнути репресій.
Але з 1972 року почалися систематичні переслідування. Згодом його звільнили з роботи, а у квартирі влаштували обшук й вилучили низку статей, збірку віршів і автобіографічну повість
Він також розповсюджував матеріали Української Гельсінської Групи (УГГ).
Ганна Михайленко
Пані Ганна Михайленко уродженка з українських сіл на теперішній території Польщі. Вона також товаришувала з родиною Караванських.
Михайленко — перекладачка, правозахисниця, громадська діячка. Учасниця українського правозахисного руху, неоголошений член Української Гельсінської групи.
Пані Ганну щиро жахало ставлення до української мови й вона всіляко намагалася щось змінити. Розповідала дітям про Шевченка й водила їх до пам'ятника. На неї почали доносити, а відтак її постійно звільняли. Ганна мусила постійно лавірувати, але не приховувала своєї позиції.
Вона також допомагала Ніні Караванській: писала листи, збирала передачі політв'язням. Готувала й редагувала матеріали УГГ, які попри стеження, виходили в Москві і за кордоном.
У 1980 році в Михайленко вкотре провели обшук й порушили справу. Вона двічі голодувала на знак протесту, її не було допущено до суду, кілька разів зазнавала психіатричної експертизи. А відтак суд виніс вирок про примусове лікування. Ганна Михайленко провела сім жахливих років у Казанській спецпсихлікарні.
Олекса Різників
Юність письменника, мовознавця й громадського діяча Олекси Різників пройшла на Миколаївщині. Він не одразу вступив до ВНЗ й почав працювати електроосвітлювачем в театрі. Його дивувало, що талановиті українські артисти поза сценою розмовляють між собою російською мовою. Якось він запропонував друзям провести тиждень української мови й написав вірша: «Я забув українську мову, я забув Запорізьку Січ».
А згодом запропонував своєму товаришу скласти листівку у якій йшлося про те, що диктатурі й атеїзму немає бути місця й натомість варто дати народові свободу, а диктатурі й атеїзму. Цю листівку поширювали його друзі. Але хтось таки доніс в КДБ. Тож за листівку Олекса відсидів півтора року. Згодом його знову засудили ще на п'ять років, які він відбув. Олекса Різників досі пише вірші, виступає в радіоефірах й бадьорить Одесу.
Олекса Різників
Рух опору на Херсонщині
Лідія Півень-Гук родом з Полтавщини. Навчалася в Київському медичному інституту. Там утворився неформальний гурток національно-свідомої молоді. А пані Лідія переймалася мовним питанням і вимагала викладання українською мовою. На Херсонщину, а саме у Скадовськ, потрапила, бо її направили на роботу санітарним лікарем санепідстанції. Там вона продовжила відстоювати національні інтереси й усі документи писала українською.
До жінки також приїздили друзі, там вони там організували «Скадовську народну республіку». Ходили на пляж із саморобними прапорами, співали українських пісень, читали українську поезію, випускали газету.
Пані Лідію дуже любили, підтримували й не хотіли свідчити проти неї, адже вона, як професіоналка, дбала про той край. Втім, таки знайшовся хтось, хто доніс на неї. Лідію ув'язнили на один рік і відправили до кримінального жіночого табору.
Лідія Півень-Гук
