Одна із візитівок Бессарабії – традиційне вівчарство, яким у регіоні займались із покоління в покоління.

У 2023 році вівчарство потрапило в перелік нематеріальної спадщини України. А 20 лютого 2024 року до нього додатково, за інформацією видання Бессарабія Inform, включили село Новоселівка, що неподалік Кілії.

З огляду на це, «О, море» вирішило дослідити, яким є вівчарство Бессарабії сьогодні.

Чому вівчарство Одещини особливе?

Розведення овець на Бессарабії нерозривно пов’язане з культурою народів, що її населяли. Протягом тривалого часу вівці були важливою частиною господарства регіону й однією з основ його добробуту.

В окремих селах Одещини, досі розводять овець, завдяки яким отримують бринзу та традиційні м’ясні страви на зразок каварми (баранина у власному жирі). Однак утримувати таке господарство в сучасних умовах доволі непросто.

Справа в тому, що раніше у вівчарів була можливість продавати вовну зі своєї худоби, із якого потім виготовляли теплий одяг. Однак тепер попит на вовну зник, тож багато господарств регіону переорієнтувалося на рослинництво.

Вівці у загорожіВівці у загорожіФото: Скриншот із відео «Суспільне Одеса»

Портрети бессарабських вівчарів

Сьогодні овець продовжують випасати здебільшого ті, для кого це не просто бізнес, а скоріше сенс життя. Випасаючи овець, болгари, гагаузи та інші мешканці Буджака зберігають традиції своїх пращурів.

Прикладом такої людини є Степан Йоргов із села Вільне у Тарутинській громаді. Він працює з вівцями вже 34 роки, а наприкінці 2010-х створив разом з іншими 20 односельчанами кооператив із розведення овець. Тепер кожен із його учасників по черзі випасає стадо на 700 голів, яке дає кооперативу по 110 літрів молока на день.

«Це важка робота, бо немає часу на відпочинок. І поки я житиму, буду доглядати овець. Поки що я почуваю себе добре, щодня проходячи по 20 кілометрів», – розповів Степан Суспільному.

Береже традиції вівчарства Бессарабії й болгарин Петро Бойчев. За Радянського союзу місцевим було заборонено мати більше, ніж 20 овець. А станом на 2020 рік Петру вдалося зібрати своє стадо на 800 тварин.

Щоправда, він також скаржиться на те, що утримувати овець зараз вкрай непросто. Через це на все село Веселе неподалік Болграду залишилося всього кілька людей, які мають великі отари.

Туристична пам’ятка бессарабському чабану, занесена до Книги рекордів Гіннеса

17-метровий пам’ятник встановили в селі-музеї Фрумушика-Нова у 2016 році, на десятиріччя відновлення села. Раніше радянська влада виселила людей із нього для того, щоб у 1946 році збудувати на цьому місці танковий полігон.

Пам'ятник чабану в селі Фрумушика-НоваПам'ятник чабану в селі Фрумушика-НоваФото: Національний реєстр рекордів

Але через півстоліття нащадок виселених селян Олександр Паларієв орендував землю полігону й відновив село. Тепер воно стало туристичним місцем, де серед іншого облаштовано етнографічний музей під відкритим небом. У ньому можна побачити хати усіх народів Бессарабії.

Також у Фрумушиці-Новій є своя виноробня та заклад, де можна скуштувати страви бессарабської кухні. Є в селі й своє фермерське господарство, у якому тривалий час жило найбільше у Європі поголів’я овець.