Як ми знаємо ще зі шкільних підручників, природа українського Півдня неймовірно різноманітна. І враховуючи особливості його клімату та великі території, вкриті пісками, присутність тут настільки екзотичних тварин, як верблюди, не здається алогічною.

Але усе ж, звідки цим «кораблям пустелі» було взятися на Херсонщині? «О, море» знайшло пояснення цьому дивовижному факту. Надихнув нас на нього краєзнавець Олексій Білецький.

Як верблюди потрапили на Херсонщину?

Справа в тому, що після того, як Кримське ханство у 15 столітті опановує територію Північного Причорномор’я, Південь України стає частиною мусульманського світу. А в Османській імперії, державі-протекторі ханства, верблюдів часто використовували для транспортування товарів.

Джерела свідчать, що кочівники-ногайці, які були васалами Криму, тривалий час вирощували двогорбих верблюдів. Цікаво, що їхній ареал поширення практично збігається з територією, контрольованою спочатку Монгольською імперією, а пізніше – Золотою Ордою.

Отже, можна припустити, що одомашнені верблюди з’явилися на теренах України разом із кочівниками з Великого степу. Відповідно, двогорбі верблюди протягом кількох століть були звичною частиною ландшафту українського Півдня.

Коли з Херсонщини зникли одомашнені верблюди?

Як не дивно, але навіть після завоювання Північного Причорномор’я Російською імперією деякий час верблюдів використовували у господарстві.

Чи запозичили цей спосіб господарювання від ногайців, чи він був «перевідкритий», сказати важко. Однак вже у другій половині 19 століття в пресі збереглося чимало згадок про те, що на території Асканії Нової верблюдів вирощували не з декоративною метою (їх можна прочитати у збірці Асканія-Нова. Антологія публікацій та друкованих видань):

«У степу пасуться десятки тисяч найрізноманітніших домашніх тварин: табуни коней, череди сірої степової худоби, понад сорок тисяч іспанських мериносових овець, каракулі, волоські вівці, курдючні вівці, ангорські кози, буйволи, верблюди. Всі ці домашні тварини служать для експлуатації їх корисних властивостей» (Естествознание и география, 1911. № 3. С. 1–19).

«Далі можна оглянути табун сіро-українських корів, табун свиней, волів, верблюдів, але воли й верблюди держаться, як робоча худоба (...). На (?) день свого перебування в Асканії ми на маснарі, запряженій верблюдами, виїхали до Армянського базару» (Більшовик (Київ), №251. 1924 рік).

«Вулиця заповідника сповнена шумом машин: це трактори, що везуть зерно зі степу в господарство; швидко їх випереджаючи мчать автомобілі та автобуси, що доставляють екскурсії з найближчої залізничної станції Ново-Олексіївки та пристані Каховки на Дніпрі. Торік екскурсії приїжджали на конях, верблюдах та волах» (Аскания-Нова строится. Украинский Экономист, 1927. № 193).

Застосування верблюдів у господарстві на початку 20 століття / Фейсбук Олексія Білецького

Сьогодні також збереглися фото двогорбих верблюдів на Херсонщині, яких на початку 20 століття використовували в господарстві. Але з плином часу ці добре пристосовані для посушливих умов Півдня тварини перестали бути потрібними; і отже, до повномасштабного вторгнення верблюди жили виключно у заповідній території.

Сумна історія верблюда на ім'я Барон

Можна з упевненістю сказати, що двогорбим верблюдам було цілком комфортно жити на піщаних ґрунтах Півдня. Ба більше, це підтверджує сумна історія Олексія Білецького.

Виявляється, протягом кількох років на Кінбурнській косі жив верблюд на ім’я Барон! І йому цілком вдавалося себе забезпечувати завдяки підгодовуванням туристів, а інколи й відвідин прилеглих городів селян.

«Він там в певний час опинився як клієнт центру реабілітації тварин. Там же були вовки, страус та інші. Після закриття центру, частину тварин відправили в інші центри або заповідники. А верблюд Барон залишився».

Ця ситуація була натхненним прикладом того, як ці чудові тварини здатні адаптуватися до України. Але почалась повномасштабна війна, і протягом неї на Кінбурнському півострові ледь не щодня тривають артилерійські дуелі. І, на жаль, Барон не пережив окупації.