Головна редакторка «О, море» Яна Ільків також відвідала конференцію і коротко переказує у чому проблема закритої війни на Півдні, самоцензури та чому регіональні медіа не конкурують із телеграм-каналами.
Blackout Odesa Conference
Самоцензура
В умовах повномасштабної війни внутрішня журналістська самоцензура доволі швидко сформувалася й укріпилася. У цьому є певні ризики, бо йдеться про межу між свободою слова й відповідальністю. Часом це гальмує роботу журналіста чи змушує відмовитися від певних матеріалів.
Оскільки формально це не є редакційною політикою, то медійники самі створюють цензуру: керуються власними відчуттями, розуміючи що треба виважено підходити до контенту і враховувати наслідки.
Наприклад, головна редакторка «Никвести» Катерина Середа розповіла, що редакція готувала матеріал про відновлення мостів. Посадовці й та представники влади комунікували ці процеси, уся інформація була в публічному доступі, але журналісти все одно ставили собі запитання «а чи не прилетить потім?». Їм рекомендували відмовитися від публікації, але проконсультувавшись з юристами щодо всіх нюансів, текст все ж вийшов.
Головна редакторка «Никвести» Катерина Середа
Редакторка «Центру публічних розслідувань» Наталя Чернецька розповіла, що у них була схожа ситуація, коли взялися розповідати про одеське ТЦК, адже тема болюча і ту є тонка межа між роботою журналіста та інтересами держави.
Редакторка «Центру публічних розслідувань» Наталя Чернецька
Журналістка Nikcenter Оксана Орсач каже, що стикалася й з випадками, коли самоцензуру намагалася нав’язати місцева влада. У Миколаєві є проблеми із водопостачанням, тож місцевий водоканал багато грошей отримує з-за кордону на допомогу. Редакція Nikcenter навколо цього готувала різні матеріали про передплати чи тендери:
Журналістка Nikcenter Оксана Орсач
Успіх медіа — це вплив
2022 рік для південних регіональних медіа був про виживання: відтік кадрів з різних причин, блекаути, перезапуск медіа. А 2023 рік став точкою розвитку. Зараз медіа розповідають про життя в регіоні, щоб не залишати південь сам на сам зі своїми проблеми. Але основне завдання — впливати.
Політику й правда складно уявити без медійників, адже ЗМІ — один з основних інструментів взаємодії між владою та суспільством. А в час повномасштабної тим паче. Ба більше — іноді журналісти є впливовішими за представників влади, політиків чи правоохоронців.
Власне, вплив, зі слів медійників, — це те, що свідчить про успіх медіа.
Іноді є проблеми в громадах і влада не може вирішити їх, або ж вирішує недостатньо, тоді увагу до цього привертають журналісти.
Катерина Середа каже, що це те чого мають прагнути усі регіональні медіа:
Наталя Чернецька каже, що це також є мірилом розвитку. За останні вісім місяців Центр публічних розслідувань зробив понад 10 розслідувань, що стосуються воєнної тематики, антикорупційних питань. В наступному році вважають, що треба акцентувати на відбудові і впливати на ситуацію внутрішню.
Головна редакторка інтернет-видання «Махала» Тетяна Терзі також додає, що успіх — це незалежність і відсутність впливу на редакційну політику. Й додає, що іноді доносити правду до людей важко, адже раніше територія громади була під впливом російської пропаганди, а тепер це змінюється.
Blackout Odesa Conference,
Телеграм-канали VS медіа?
Згідно з дослідженням міжнародної організації Internews, у 2023 році рівень довіри до регіональних медіа не спадає.
Втім, коли в українському медіапросторі створили телемарафон «Єдині новини» люди почали активніше читати новини в Телеграм-каналах й іноді може здатися, що вони витісняють класичну журналістику. Втім, такі канали зазвичай просто копіпастять новини інших медіа чи цитують представників влади, часто публікують неперевірену, фейкову чи хайпову інформацію. Усе це так чи інакше привертає увагу читача. Тож питання в тому, чи потрібно боротися за цю увагу?
Регіональні медіа важливі для людей. Вони дієві і можливо за цим є майбутнє. Адже в регіонах відбувається багато важливого і цікавого не тільки в регіональному контексті, а й українському. Якщо регіональне медіа зосередиться на кількості й рерайтах — воно зникне (ну або не буде незалежним).
У журналістів немає задачі навчити людей фільтрувати інформацію чи правильно її споживати, але є задача, власне, інформувати. І тут, на думку медійників, перевага все ж на боці медіа. Хоча б тому, що з журналістами можна комунікувати, можна звернутися до редакції, а люди цього потребують.
Якщо ж довіра до ЗМІ падає, то це робота медіа з «обличчям». Кожен журналіст в редакції має будувати особистий бренд, говорити про себе, висловлювати свою думку, адже ім'я журналіста також має вплив. І це ще одна перевага над анонімними телеграм-каналами.
Війна на Півдні закрита
У березні 2023 року умови роботи журналістів у зонах бойових дій змінилися й з’явилися фронтові території поділені на «кольорові» зони. З того часу Південь став менш доступним для медійників: їх запити на зйомки ігнорують, перешкоджають діяльності, затримують на блокпостах , отримати акредитацію майже неможливо, не дозволяють знімати й цивільні історії.
У червні 2023 року керівниця Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України Наталія Гуменюк казала, що в’їзд до Херсона не закритий, але контрольований. Але простіше не стало.
Медійники прямо підіймали це питання в соцмережах, на обговореннях, надсилали листи до Генштабу, відкрито обурювалися ситуацією й звинувачували комунікаційників ОК «Південь» у некомпетентності. Обговорити це хотіли й в межах Blackout Odesa Conference, куди була запрошена Наталія Гуменюк, втім не змогла приєднатися.
Наталія ГуменюкФото: Укрінформ
Чому важливо говорити про війну на Півдні? Все просто. Якщо про неї не говорити — люди шукатимуть інформацію деінде і далеко не завжди це будуть якісні перевірені джерела. Крім того, є ризики, що війна на Херсонщині перестане відчуватися. Це можна помітити й по тому наскільки тривалими стали збору для військових, що працюють на Херсонському напрямку. І це логічно, бо люди не бачать їхньої роботи.
Зі слів медійників, українські військові відкриті до розмов, офіцери розуміють чому важливо про це говорити. Але їм не дають працювати з журналістами.
Чи не єдиний вихід — просто не зізнаватися про свою діяльність й не маркувати себе позначками «преса». Тоді ймовірність потрапити на Херсонщину є. Але так ризикують не усі.
Більше про ситуацію з обмеженнями роботи для ЗМІ можна також почитати в матеріалі Центру публічних розслідувань.
Під час брифінгу в «Медіацентрі Україна — Одеса» 27 грудня Наталя Гуменюк сказала, що за останні три місяці в зоні відповідальності Оперативного командування «Південь» відпрацювали понад 300 груп журналістів, які висвітлюють російсько-українську війну:
Також вона вважає, що відкрите обговорення контрнаступу позначилося на його результатах.