Дунай тут розділяється на кілька рукавів, звідси з назва міста. І – пояснення, чому для Вилкового, окрім туризму, настільки важливим є рибальство. Та зараз з ним – біда. Репортаж О, Море.

Дунай здіймається невеликими рясними хвилями. Вони хитають дерев'яний рибальський човен, що повільно пливе за течією на середині річки.

Рибалка встає у повний зріст. Його напарник бере в руки весло та трохи скеровує легеньке судно в потрібний бік.

Так рибалки готуються вибирати сітки, пояснює, стоячи на березі, директорка товариства «Вилківський рибзавод» Ольга Білова. Червоний поплавок позначає кінець сітки. Це плавні сітки, які йдуть за човном, який пливе за течією і туди потрапляє риба.

«У нас є і ставні сіті, але ми завжди ставили їх у море. Перших оселедців ловили завжди ставними сітями. А у море нам не дозволяють вже другий рік», – додає Ольга.

О,Море приїхало до Вилкового в останні теплі дні осені. До повномасшабної війни місто було популярною туристичною точкою. Це останній населений пункт на берегах Дунаю перед його впадінням в Чорне море.

Єдина жінка на фірмі

Коли вітер дме в бік моря, як зараз, рівень води в Дунаї значно спадає. За останні два тижні впав майже на 2 м. Та це й видно: від берега до початку води – пару метрів.

Оголене мулке річкове дно сіріє під дерев'яним причалом рибальських човнів і навіть поміж прибережним очеретом.

Ольга – єдина жінка на фірмі. Очолила підприємство у 2019 році – замінила на цій посаді батька, який трагічно загинув. А той працював директором товариства від його заснування у 2001-му.

В її обов'язки входить робота з документами – бухгалтерія, облік, звітність, оформлення дозволів та квот на вилов риби. А також робота з клієнтами – гуртовими покупцями риби.

Ольга запрошує до свого робочого місця – вагової. Тут зазвичай приймає рибу та важить, коли рибалки повертаються з уловом.

Повз порожні складські ваги заходимо в металеві двері з написом «Рибоприймальний пункт ТОВ «Вилковський рибзавод» на аркуші А4, приклеєному скотчем.

Декілька ламп у вінтажних промислових плафонах з товстого скла освітлюють просторе приміщення з бетонною підлогою та оббитими металопрофілем стінами.

«Отут я веду облік риби. Як треба – переважую. Звідси замовники рибу забирають. Якщо не одразу, то складаємо її в холодильну камеру», – директорка вмикає світло та відкриває важкі двері невеликого приміщення, теж порожнього.

Порожнечу підкреслюють з десяток пластикових ящиків, складених у штабель та луна – наші голоси відбиваються від стін і стелі.

Ольга кладе ключі на старий письмовий стіл, що стоїть поруч з вагами біля виходу. Зараз несезон – риби практично не ловлять.

Рибалки можуть привезти максимум 5 кг прісноводної. Найжвавіший час – початок весни.

Коли з моря водами Дунаю підіймається делікатесна рибка, кулінарна родзинка цього регіону з лагідною народною назвою – дунайка.

Хоча офіційна назва виду – оселедець чорноморський. Бо живе у Чорному морі.

Окрім оселедця, виловлюють ще карася, коропа, ляща, судака, сазана, сома, товстолоба.

«Тут вже риби не було так масово з липня, коли закінчився промисел оселедця, а частикової породи (наприклад, сазана, ляща, судака – Ред.) риби фактично немає, бо нас в пониззя Дунаю не пускають. Зараз… у мене тут є фото… 2021 рік, – показує Ольга світлини в смартфоні. Багато ящиків заповнених доверху рибою. – У 20-му та 21 році в нас було дуже багато риби».

Рибне господарство продає рибу виключно гуртом. Основні клієнти – ринки, переважно – одеський Привоз.

Також сировину тут беруть рибопереробні підприємства, які в сезон закуповують свіжу рибу та закладають її в глибоку заморозку, звідки упродовж року готують консерви, солять, коптять, сушать.

Офіційно промисел чорноморського оселедця-дунайки починається 1 березня. В різні роки масовий рух риби починається по-різному, але в період до 10 числа.

Оселедець заходить в Дунай з моря на нерест та підіймається на декілька десятків кілометрів вверх течією.

«У Дунаї риба активно їсть, промивається прісною водою, в неї все змінюється смак. В пониззі Дунаю риба поїла, і вже йде вверх течією до Німеччини на нерест. І ось у цей момент ми її виловлюємо. Щоб не зменшувалася популяція, закон дає проміжок часу, коли діє заборона на вилов – у нас це два тижні. Цього року була заборона в травні».

До 2022 року 12-15 човнів, які працювали, на день виловлювали 600-800 кг дунайки

Деякі добували за зміну по 100 і навіть 200 кг риби. Тоді від рибзаводу курсував рибоприймальний човен.

Збирали всю рибу в човнах, важили, записували в журнал вилучених-прийнятих. Приймальник віз на берег вже зважену рибу з документами. А тут вже чекали покупці, навіть утворювали черги.

Практично увесь улов продавали упродовж дня. Як виключення, залишки ставили в холодильну камеру та збували наступного ранку.

В сезон позаторік дунайку продавали по 60, а то й 50 грн за кілограм. На ринку вже торгували 80-90 грн. Цьогоріч рибзавод продавав удвічі дорожче – найвища ціна була 160 грн. Серед основних причин такого зростання цін Ольга називає реформи в риболовецькій галузі.

Уперше право на промисел господарство купувало на аукціоні – наперед. Хто запропонує більше, той і отримає можливість виловити певну кількість риби.

Щоправда, придбати право на промисел – не те ж саме, що отримати рибу. «Вилковський рибзавод» на 2023 рік через аукціон придбав право на вилов оселедця, сазану, ляща та судака – лімітованих порід риб.

«Виловимо чи ні – ми їх купили наперед. Оселедця купили 19 т, а виловили майже 15. Для порівняння, у 21-му році в нас було 27 т оселедця. Але тоді ще не треба було ці обсяги викупляти. І ми, як і всі інші підприємства, рибалили в пониззі Дунаю. З усього виловленого нами оселедця ми 91% брали внизу, біля моря. А тут мало хто рибалив».

24 лютого заборонили виходити на воду

На риболовецький бізнес майже не вплинула пандемія. Люди, які люблять оселедець, не переставали його їсти. А от 24 лютого 2022 року для професійних рибалок почалася чорна смуга.

«Якраз готувалися до виходу на промисел. Отримуємо дозволи, ремонтуємо пірси, причали, готуємо човни, і все закрилося», – пригадує Ольга.

До повномасштабної війни в цих краях популярним напрямком туризму була риболовля. Не лише місцеві, але й туристи з вудками розташовувалися уздовж берега, а також плавали на острови.

Та у перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого, виходити на воду рибалкам заборонили.

У Вилковому було тихо, та річ у тому, що тут проходить державний кордон – менш ніж за кілометр через Дунай, на протилежному березі, Румунія.

Ольга вимикає світло в приміщенні, а ми виходимо на пандус. Для розмови сідаємо на стільці за великим саморобним столом біля пожежного щита. Поруч Сергій, чоловік директорки, сидячи на кріслі, гортає новини в смартфоні.

Охоронець Іван – чоловік пенсійного віку в сірому одязі та зеленій кепці – гладить сіру кішку та чекає, поки в кухлі завариться чорний пакетований чай.

«Я рибак і всі мої предки професійно рибалили – батько, дід. Тоді ж тут був рибозавод і колгосп. Рибу тут переробляли в цехах. Солили, коптили, в'ялили», – згадує Іван.

Він починав як бондар – на рибзаводі був бондарний цех, де збирали тисячі великих бочок для соління риби.

Цех розташовувався на місці, де зараз на суші сумують за морем човни. Це декілька невеликих моторних суден, які розрізняються формою і, призначенням. Серед них є прогулянкові, є для морського лову – і два для вилову рапанів.

На них – металеві решітки з шипами, драги. Це знаряддя лову рапанів. Човни два сезони не бачили води, а драги давно вкриті щільним шаром іржі.

Промисел рапанів набув у Вилковому великого розмаху у 2019-21 роках. Та зараз повністю зупинений через заборону виходу в море. Бо саме там ловлять цього делікатесного молюска.

Місцеві рибалки уперше вийшли просто на воду лише 20 квітня. А до того місяць оббивали пороги в депутатів усіх рівнів та військових, писали листи, просили випустити їх на промисел.

Тому що люди залишилися без засобів для існування – рибальство – одне з головних занять місцевих.

Та дозволили рибалити лише на маленькій ділянці, зітхає Ольга. Ділянка – загальна площа, на якій дозволяють вилов. Її виділяють не кожному підприємству окрему, а визначають для усіх рибогосподарств певного району.

І тоді рибалки чергуються. Наприклад, дали дозвіл на ділянку 4-5 км. І хто перший приїхав – перший починає ловити. Наприклад, о 7:00, пояснює Іван. Другий човен починає через 30 хв, далі третій, четвертий... І так по колу..

Під час лову човен пливе за течією, розпустивши сітки, а риба, яка рухається проти течії, в них набирається.

Один човен проходить свою ділянку десь за 1-1,5 год. Результат не гарантований: один може сто штук піймати, а інший – десять, і втратити день.

Раніше рибалкам дозволяли виходити в море, та зараз діє сувора заборона. Не дозволяють військові

Цьогоріч в підприємства впали обсяги виловленої риби частикової породи. Вдалося добути близько 500 кг за увесь сезон, а це лише 15% від улову 2021 року.

Бо рибу ловлять практично вночі, особливо влітку. Раніше рибалки виходили на воду вдосвіта, і на приймальному пункті риба була вже о 10-й. А зараз на Одещині комендантська година триває з опівночі до 5:00. І у темну пору виходити на водойми заборонено.

«А влітку спека, риба ховається. Вночі прохолодніше, і риба виходить. А ми вже два роки ні», – пояснює Ольга.

Заборонено на воду зараз виходити усім стороннім. Навіть місцевим, чиїм транспортом для пересування міськими каналами є власні човни, щоб вийти на відкриту воду – скажімо, сплавати на дачу на острові – треба спочатку зареєструватися в спеціальній диспетчерській.

На воді по певних маршрутах ходять великі судна. Ольга розповідає про одне як приклад, що може взяти 3000 т зерна.

Між портами судна, буває, в черзі стоять – так само, як і фури по дорогах. Їм дзвонять, кажуть, коли підходить. І от вони рибалкам дуже заважають, каже Ольга.

Пояснює: такі судна можуть несподівано стати на якір або йти в тих місцях, де рибалки мають промисел. І тоді маленьким човникам треба роз'їжджатися з великими суднами. Або доводиться залишатися на місці, а то й на березі.

Через війну і загрозу обстрілів треба швидко вивезти зерно, тож судна і баржі ходять зазвичай найкоротшим шляхом. А це, зокрема, по рибальських сітках.

«Наприклад, судно йде, а рибалка вже на воді, сітки почав витягати. І ще тягнуть хвилин 40, а тут, було, три судна в ряд, і у сітки – бах!», – розповідає Ольга. Порвані сітки вже багато років рибалки латають удома. А сітки немаленькі, Ольга називає й 75 м довжини. Та, попри всі незручності, рибалки підлаштовуються і пробують адаптуватися до нових умов.

«Зерновий коридор дає нам незручність, але розуміємо, що це треба. Ну, якось підтримуємося, – додає очільниця підприємства. – Якщо там стоять судна на якорі, значить, сьогодні там не будемо рибалити. Або подивимося десь в іншому місці».