Херсонці релокували кав’ярню в Одесу. Продали автівку, аби відновити бізнес

Про життя в окупації, про те, як вигадували десерти з того, що було під рукою, про те, як відновили бізнес в Одесі О,Море розповіла Валерія Вечєрікова.

Жовтень 2015 – лютий 2022. “GodShot Coffee” у Херсоні

Першу кав’ярню GodShot Coffee у Херсоні Валерія відкрила у жовтні 2015 року. Спочатку десерти купували у кондитерів, але потім жінка зацікавилась виробництвом й сама стала кондитером, свого ж закладу.

“В цьому році нашій кав’ярні мало бути 7 років. Ми дуже динамічно розвивалися, побудували свій цех з виробництва десертів. У березні 2022 року мали відкрити ще одну точку”, – розповідає власниця кав’ярні.

Godshot coffee у ХерсоніФото: Архів Валерії Вечєрікової

В грудні 2021 року GodShot Coffeeстало фіналістом національної ресторанної премії СІЛЬ. Вони потрапили у список найкращих кав'ярень України.

Але всі плани зруйнувало вторгнення російських військ в Україну.

Лютий 2022. Вторгнення

24 лютого Валерія згадує, як суцільний хаос.

“У місті творилася вакханалія. Ні ми, ні хтось інший не знав, що відбувається й що робити. Ми зачинилися, бо зачинились просто всі. Спершу ми зняли гроші й видавали зарплату нашим працівникам. Просто на парковці чоловік розраховувався з командою”, – каже жінка.

Адже в перші дні війни у Херсоні, та й по всій країні, були неймовірні черги на заправку, в магазин, в аптеки – всюди. Люди скуповували все – від продуктів до ліків.

Черга в магазин. Херсон. Квітень 2022Фото: novynarnia.com

Якийсь час Валерія з командою перебували вдома, однак кожен день були на зв’язку один з одним.

“Потім ми зрозуміли, що в нас є залишки продуктів дуже великі, тому що ми готувалися до 8 березня. В нас було молоко, цукор, борошно. І коли почались заклики ділитись продуктами, то борошно ми віддали у пекарню. Вони пекли, а потім роздавали хліб людям, які не мали запасів. Віддали цукор, кому було потрібно. Молоко передали у лікарню, вони робили на ньому каші для немовлят”, – розповідає Валерія.

А через декілька днів почали дуже сильно мародерити: всі заклади буквально зносили, виламували вітрини, розграбовували, витягували продукти, все ломали, це було складна ситуація у місті.

“Нам пощастило, нас це не зачепило, хоча буквально за 100 чи 200 метрів від нас ресторан рознесли. Це ще наш прапор висів, нас почали закликати відкриватись хоча б на трошки”, – згадує власниця кав’ярні.

У місті лишались більша частина працівників, прийняли рішення працювати.

“Десь 16 березня ми відкрились і по декілька годин працювали. Для людей, наших відвідувачів, це була така точка опори, яка була до війни. Те, що тебе пов'язує з мирним минулим”, – каже Валерія.

Березень 2022 – квітень 2022. Окупація

В окупації Валерія з родиною пробули півтора місяці. Й спочатку навіть думки не було кудись виїжджати.

“Я не хотіла нікуди їхати… Я хотіла бути вдома… бо це мій дім. Це важко… тому що є родичі, є команда. Може в когось інстинкт самозбереження бере гору, але в мене. Як я залишу все? Як я поїду?” – каже жінка.

Ситуація погіршилася, а в родині маленька дитина, тож вирішили виїжджати.

“Ми виїхали 12 квітня до Одеси, бо для мене поїхати далеко від дому, залишити рідних, було дуже важко. І я хотіла бути ближче до них. Хоча й тут ми не в безпеці. Але не так, як в Херсоні. Коли по вулицях міста їздять на танках і роблять, вигляд, що це нормально”, – каже Валерія.

Квітень 2022 – жовтень 2022. Переїзд родини

Хоча Валерія й переїхала до Одеси, однак кав’ярня працювала.

“Якщо до початку повномасштабного вторгнення зі мною працювали 25-30 людей, то в окупації залишилась команда, десь людей 15. У кожного є діти, сім'ї. Я мала дати їм можливість працювати там, де вони звикли, щоб в них лишилась точка опори, на яку вони можуть розраховувати”, – каже Валерія.

Тож коли вона виїхала, то одразу почала шукати шляхи, як можна підтримати команду. Через волонтерів передавала у Херсон ліки, продукти.

“Так, це коштувало нам шалені гроші, але ми знаходили якусь змогу, щоб підтримувати”.

Через дефіцит продуктів, довелося і вигадувати нові десерти з того, що є.

“До війни ми пропонували десь 35 різних десертів. У нас був дуже великий вибір. На жаль, коли були в окупації, не мали можливості підтримувати весь наш асортимент. Але ми виходили з цієї ситуації й виробляли з того що було”, – розповідає Валерія.

Замість манго й маракуї використовували яблука і груші, замість фундука – волоський горіх. А оскільки це був ще й сезон кавунів й вони коштували копійки, то кондитери вирішили зробити якийсь десерт з нього.

“Дівчата виварили у кавуновому соку з цукром шкірку кавуна – вийшли цукати, з серединки зробили пюре й додали шоколад. І цей десерт став візитівкою нашої незламності. Ми навіть в окупації десерт придумали. Безвихідної ситуації не буває, треба трішки креативу, трішки подумати, не здаватись – і все можна вирішити”, – каже Валерія.

Кавунчик - незламиний дух херсонців в цьому десертіФото: Архів Валерії Вечєрікової

Те, що кав’ярня працювала, допомогало не лише членам команди триматись в окупації, а й місцевим, які лишались в місті. Люди замовляли десерти на день народження, діти замовляли своїм батькам, які не хотіли їхати, якісь смаколики. Та і просто - зайти випити кави, для херсонців було, як ковток довоєнного мирного часу.

“У нас була колаборація з місцевим магазином, вони вирощували рослини. І ми з них робили якісь букети й разом зі своїми тортиками відправляли комусь на день народження. Люди, які приходили у кав’ярню, плакали. Казали, що для них це дуже важлива підтримка”, – каже Валерія.

Ссмачні подарунки для людей в окупації готували в кав'ярні ВалеріїФото: Архів Валерії Вечєрікової

Вона згадує, як завод Данон завалив херсонців безлактозним банановим й мигдалевим молоком.

“Купити звичайне коров’яче молоко було проблемою, адже виїхати у район, щоб його зібрати, було вже неможливо. Але ось цей Данон почав розпродавати свої залишки. І ти приходиш до кав'ярні, а молока, звичайного немає, є лише бананове. І воно вже, знаєте, дешевше, ніж звичайно було”, – сміється жінка.

Згадує, що Данон почав просто у під'їздах виставляти йогурти:

“Десь і прострочка була, але і прострочений йогурт дуже класно заходив, бо люди робили на ньому оладки”.

Так вони працювали до деокупації.

Жовтень 2022 – січень 2023. Мрії про повернення

Після деокупації кав’ярня ще працювала, але коли почали вимикати світло, то її прийшлось закрити.

“Ми законсервували заклад. І чекали, чесно кажучи, що зможемо повернутися до додому. Тому що всі були дуже раді, це було таке свято. Думали, що ще тиждень - і ми поїдемо усі до додому. Але насправді, як ми всі знаємо, ситуація тільки погіршилася. Почалися обстріли усього міста”, – каже Валерія.

Тоді вже виїхали й ті, хто чекав в окупації. Хто куди, але більшість команди переїхала до Одеси.

“Ми тримались разом, чекали. Але згодом зрозуміли, що можемо втратити навіть те, що зберегли. Тому прийняли рішення релокувати бізнес до Одеси”, – каже Валерія.

Люди, які працювали разом з нею у Херсоні й переїхали до Одеси, підтримали жінку й погодились приєднаються у новому місці.

“Ми дуже швидко знайшли приміщення, десь у січні цього року, а вже у травні відкрилися за новою адресою”, – розповідає Валерія.

Січень 2023 – травень 2023. Переїзд та релокація бізнесу

Обладнання з Херсону довелось вивозити практично під обстрілами.

“Це дуже важко: знайти фури, знайти людей, які погодяться поїхати під обстріли, це вивозити, це така задача з зірочкою”, – каже Валерія.

Однак, їм все вдалося, вивезли майже все обладнання

“Ми намагалися забрати усе по максимуму – навіть якусь там вентиляцію, кондиціонери. Наче просте, але це гроші, які ми зекономили”, – каже Валерія.,

До релокації бізнесу треба бути підготовленим фінансового. Тому що з твоєї першої думки, як перевезти меблі та обладнання, то того, де та як їх зберігати, як організувати, – це вже коштує грошей.

“Я так скажу: має бути якась система, якась пропозиція саме від держави, як це підтримати. Можливо якась допомога. Бо, наприклад отримати кредит банківський, ти не можеш оскільки маєш реструктуризацію боргу. А сплатити цей борг не можеш, бо не працював. І це таке замкнуте коло, по якому ти ходиш. Гадаю, для релокованого бізнесу, це має бути якась трошки інша така тема”, – каже Валерія.

Перевезення меблів та обладнання, ремонт приміщення та кондитерського цеху обійшлися десь у 50 тисяч доларів.

“Я намагалась вкластися, у 30 тисяч, але коли ти вже почав щось робити, ти просто не можеш зупинитися. Випливають якісь інші питання, які потребують вкладення”, – каже Валерія.

Щоб вкластись у бізнес на новому місці, довелося автівку продати.

“Знаєте, ми, українці, можемо навіть під час війни щось продати й вкласти у бізнес, бо віримо у майбутнє”, – сміється Валерія.

Через те, що в кав’ярні зараз працює 90% вимушених переселенців з Херсону, держава повернула власниці податок за 2 місяці, але звичайно це не ті гроші, що довелось вкласти.

Травень 2023 – вересень 2023. GodShot Coffee в Одесі

GodShot Coffee в Одесі працює з 15 травня.

“В кондитерському цеху – всі мої дівчата, які приєдналися до мене знову. А на барі – херсонці, які теж переїхали через війну й долучились до нас вже тут, в Одесі”, – каже Валерія.

Незламна команда GodShot CoffeeФото: Архів Валерії Вечєрікової

На відкриття кав’ярні завітали не лише херсонці, але й одесити.

“То була така шалена підтримка, нові знайомі, дуже позитивно налаштовані люди. Тож це також для нас нова сторінка”, – каже Валерія.

Вона розповідає, що їхній десерт з окупації – кавунчик – у перші дні й купити не можна було просто так.

“Ми майже відновили усю лінійку десертів, що були в Херсоні. Але десерти, які придумали в окупації, теж з нами переїхали. В першій місяць на кавун просто предзапис був, ми не встигали його готувати. Його розбирали шалено”, – каже Валерія.

Десерти на різний смак пропонують гостям у GodShot CoffeeФото: Архів Валерії Вечєрікової

Майже одразу після відкриття, до неї почали звертатись з інших кав’ярень для співпраці:

“Але тоді я була змушена їм відмовляти, тому що під час відкриття було дуже-дуже багато замовлення, і ми самі собі не встигали робити. Однак, згодом, коли все прийшло більш-менш в норму, я написала в нашій соцмережі, що ми можемо взяти кав'ярні до співпраці”.

Вона згадує, що якось до неї звернулись херсонці, які зараз перебувають у Миколаєва:

“Вони кажуть, що куштували нашу продукцію у Херсоні й згодні везти її півтори години, щоб і в Миколаєві люди мали змогу скуштувати наші десерти”.

Тож бізнес розвивається: є відвідувачі, є ринок, але думка про повернення додому Валерію не покидає.

Вересень 2023. Херсон – це дім

“Тут трішки, знаєте, по-іншому, ніж у Херсоні. Тут життя йде. Так, бувають обстріли, бувають ночі, коли ти сидиш на паркінгу. Це впливає, але всі якось намагаються триматися. Після якоїсь шумної ночі, буває люди можуть пів дня приходити до тями – й тільки увечері прийти на каву”, – каже Валерія.

І все одно, жінка хоче до Херсону:

“Зараз важко дивитися на місто: все розбите, постійні обстріли. Але я вірю, що все відбудують”.

Зараз немає ніякої змоги поновити бізнес в Хермоні: немає безпеки та мешканців.

“В мене залишилось там приміщення під цехи, під кав’ярні. І ми – я та мої дівчата-працівниці, частина з них – налаштовані, повертатися. Ті, у кого є дітки й вони пішли до школи в Одесі, ще розмірковують. Але всі хотіли б повернутись додому. В Одесі зараз десь 50% тих, хто виїхав з Херсону, і всі, кого я бачила, хто мав якийсь бізнес вірять, що ми повернемось” , – каже Валерія.

Жінка виросла в Херсоні й не уявляє своє життя без нього.

“За всі мої, майже 35 років, в мене жодного разу не було думки переїхати у більше місто, наприклад у Києві, в Одесу. Я відкрила кав'ярню власними силами. Я навчилась робити ці десерти. Я бачила, що ми розвиваємось, в мене все добре. І лише вдома мені було комфортно. Я люблю Херсон саме за це відчуття комфорту”, – каже Валерія.

Вона розповідає, що веде в Інстаграм сторінку і сторінку херсонського GodShot Coffee, і одеського. І хоча минув майже рік, як херсонська кав’ярня не працює, люди все одно слідкують за сторінкою, не видаляються.

“Коли я на херсонській сторінці викладаю якусь фотографію або, наприклад, допис на день незалежності, й, знаєте, одразу йде така хвиля коментарів. Видно, що люди сумують за містом. Атмосфера маленького міста, де всі один одного знають, де всі один одному, знаєте, друзі і знайомі. Так комфортно”, – каже Валерія.