Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Редакція "О, Море" публікує серію фотографій "Вересневе море" і поспілкувалася з їх авторкою Жанною Василевською.
Люди на фотографіях моря
Жанна Василевська – фотографиня і художниця. Розповідає, що море фотографує вже давно, але нещодавно змінила підхід до знімання:
"Раніше я довгий час фотографувала море так, щоб там не було людей, уникала їх в кадрі. Думала, що чим менше людей, тим чистіше море, а це красиво.
А потім коли побачила цікаві і хороші стріт-фотографії, зацікавилася ними. Цей світ людей виявився таким цікавим, наповненим і живим. Але стріт-фотографію знімають теж по-різному. Іноді людей фотографують у такому саркастичному стилі, особливо пляж, коли знімають оголені тіла. Їх можна по-різному зняти, я хотіла подивитися на цю історію через людей, з’єднати їх".
Жанна розповідає, що стріт-фотографія пряма, тобто без фотошопу і додумувань після того, як її зроблено. Це фотографія в стилі "що бачу, те фотографую", але все одно вона показує внутрішній світ фотографа, його натхнення:
"Чим людина наповнилася як особистість до цього моменту, коли вона фотографує, те вона зображає. Ми всі розповідаємо про свій світ".
Багато людей не впізнають Затоку на фотографіях Жанни. До того там було багато людей, які теж робили фотографії, але бачили все по-іншому, а в фотографіях, за словами мисткині, важливо бачити надідею:
"У фотографії для мене цінний момент мистецтва. Я вважаю, що фотографія – це самостійна лінія візуального мистецтва. А зараз всі круті, мають мобільні телефони і фотографують все, що бачать, але щоб досягнути мистецтва, має бути щось "над".
Море Затоки у вересні
Фотографиня розповідає, що не планувала робити цю серію фотографій, вона просто поїхала на відпочинок у Затоку: "Я люблю море в вересні, тому що тоді там нема дуже багато людей. Хоч мені цікавий світ людей, не люблю коли їх дуже багато".
Український курорт наприкінці сезону Жанна порівнює з відчуттям після закінчення великого фестивалю, саме таким вона хотіла показати його на фотографіях:
"Мені подобається момент після якогось фестивалю, як тільки він закінчився. Коли ще є пам’ять цього фестивалю, ти пам’ятаєш всі ці флюїди, але вже є єднання спокою, м’якості, блаженства і наповнення, яскравості, взаємодій.
Мені цей стан нагадався, коли ми приїхали в Затоку. Водій таксі казав: "ви не уявляєте, скільки тут було людей, неможливо було пройти". Там було безумство відпочинку, і коли безумство закінчується, починається відгомін цього наповнення. Мені в такі моменти все в кайф, мені таке дуже подобається".
Жанна художниця і розповідає, що любить фотографію за динамічність, адже так можна робити мистецтво, не сидячи у майстерні. Вона ніколи не малювала море на своїх картинах, і каже, що на фотографіях моря теж небагато:
"Тут справа зовсім не в морі, тут швидше хотілось показати щось таке "над", відчуття того, що не збулося, посил у мрію".
