Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Редакція "О, Море" поспілкувалася із засновниками фестивалю, відвідувачами і місцевим бізнесом, щоб зрозуміти, чи може фестиваль змінити Щасливцеве, привести сюди нову аудиторію та сприяти розвитку інфраструктури.
Щасливцеве з висоти пташиного польоту: відео
Великі події для маленьких міст
Причин, чому цьогоріч фестиваль провели у Щасливцевому, кілька. Арабатська стрілка територіально належить до півострова Крим, тому частково це можна назвати "поверненням додому".
"Тут дійсно пахне Кримом. Нам дуже сподобалось, що місце має неймовірну назву Щасливцеве. У нас є слоган “ми щасливі разом” і нам це здалося теж цікавим збігом", – каже Лілія Млинарич, зановниця і директорка фестивалю.
Ми спілкуємося біля входу до центрального парку Щасливцевого. Тут розташована єдина сцена фестивалю. Ще одна невелика локація з електронною музикою є на пляжі.
Фестиваль тривав з 29 серпня до 5 вересня, платні дні за вхід почалися з 2 вересня, квитки коштували від 190 до 1 290 гривень. Всі події з 29 серпня до 2 вересня були безкоштовними.
Час від часу до нас підбігають волонтери, кожного з яких Лілія Млинарич знає на ім’я. Вона каже, що поки фестиваль став вимушеним мандрівником, він має свою місію – приносити культурний продукт людям з маленьких міст і сіл:
"У перші дні фестивалю у нас був вільний вхід (Фестиваль тривав з 29 серпня до 5 вересня, всі події до 2 вересня були безкоштовними, квитки на наступні дні коштували від 190 до 1 290 гривень, – ред). Ми це робили для місцевих мешканців, щоб вони могли подивитись. Прийшло навіть більше людей, ніж я сподівалася. У нас є такий слоган "Великі події для маленьких міст". Тут ми бачимо, як люди реагують на нову музику. Нам всі казали "ні-ні, вони не зрозуміють таку музику", але тут хочуть її бачити і чути, до них вона просто не доїжджає".
Лілія Млинарич
"Перший день прийшли люди, які бухали тут. Я сказав, що їх повинні місцеві попустити, так і сталося, місцеві кажуть їм: ти чого наш ганьбиш?", – згадує консультант проєкту USAID "Економічна підтримка східної України" Олександр Лієв.
Фінансування цього року фестиваль отримав від проєкту USAID в рамках програми "Економічна підтримка східної України". Проведення події у Щасливцевому має кілька цілей:
- розширити межі сезону, тому фестиваль проводять у вересні;
- привести на Арабатську Стрілку людей, які за звичайних обставин не приїхали б сюди на відпочинок;
- спричинити зміни в регіоні.
"Ми розуміємо, що цей фестиваль буде супер прибутковим, якщо його провести в Одесі у серпні, але ми його робимо у вересні в Щасливцевому. Він тут проходить з певною метою, не для грошей. Це інструмент реалізації стратегії розвитку курорту Приазов’я", – каже Олександр Лієв.
Олександр Лієв
Що було першим, джаз чи Коктебель?
Перед тим, як фестиваль став "переселенцем", його постійним місцем проведення був Коктебель. На сцені навіть лунали жарти про те, що було першим, джаз чи Коктебель.
Фестиваль тоді став візитівкою Криму і з маленького селища міського типу перетворив Коктебель на популярний морський курорт зі своєю історією і атмосферою. Фестиваль проводився теж у вересні і збирав у свої кращі роки понад 20 тисяч відвідувачів.
Цього року на фестивалі одна сцена
Цьогоріч у Щасливцевому одна сцена, розташована не на березі моря, як зазвичай, а відвідувачів чи не найменше за весь час існування фестивалю: на лавочках перед сценою були вільні місця. Чи є шанс, що фестиваль спричинить зміни у туризмі Щасливцевого?
Олександр Лієв зауважує, що Коктебель як місце проведення фестивалю не має аналогів чи альтернатив, адже це культурна резиденція України:
"Там було таке намолене місце, я там колись грав на гітарі з кепкою, довгим волоссям і сережкою в вусі. Тому в цьому місці фестиваль і повинен проходити. Поки що він має місію спричинити певні зміни не тільки в кількості і якості туристів, а ще у тому, щоб тут змінювали інфраструктуру, сервіс і мислення".
Тетяна Большакова
Тетяна Большакова, представниця міськради з відділу туризму, розповідає, що цьогоріч була найгірша версія фестивалю:
"Ми доклали максимум зусиль, щоб фестиваль відбувся тут в наступні роки. Цей маленький приплив туристів зараз нам погоди не зробить, але це робота на перспективу: якщо наступні два роки оберуть Арабатку з великими сценами на узбережжі, які цього року не вийшло зробити, тоді вже можемо розраховувати на те, що кошти надійдуть в бюджет і що підприємці будуть задоволені".
Як фестивалю на новому місці
"Опенейр фестивалі – це про інфраструктуру. З цієї точки зору Арабатка тільки на початку, якщо можна так сказати. Щасливцеве дуже довге, але тут немає ніякого транспорту, окрім таксі. Доїхати сюди з Києва – дуже великий челендж, а має бути доступність місця", – каже президентка і засновниця фестивалю Лілія Млинарич.
Вона часто говорить про співпрацю і стратегію "win-win", тобто про перемогу всіх сторін. Фестиваль – це яскрава, але одна подія для регіону. Він приїжджає сюди на один тиждень і в цей час місцеві мають або приєднатися до організаторів і робити щось разом, або залишатися байдужими, і тоді фестиваль не побачить зацікавленості в досягненні цілей:
"Тут є багато цікавих місць, але ми скільки тут були, не побачили людей, які пропонували б екскурсії гостям фестивалю на рожеві озера, чи інші цікаві місця. Можна було залучити потенційних відвідувачів. Добре було б, якби місце бачило у фестивалі розвиток.
Після 1 вересня тут мало хто є, тому ми маємо рухатися один одному назустріч. Ми можемо тільки співпрацювати, а не казати, що нам зобов'язані щось зробити. Якщо є інтерес, то так, ми підкажемо. Якщо його немає, треба шукати місце, де ви будете цікаві теж".
Цьогорічний фестиваль на Арабатській Стрілці відвідало понад 10 тисяч людей за 8 днів фестивалю.
Інтерес Лілія Млинарич бачить тут у місцевих жителях: "Ми перенесли локацію лекцій і люди прийшли. Прийшло 56 людей на лекцію вдень, і в тому числі місцеві, і це добре, людям це потрібно, і це мене заряджає. Коли говорять про українських жінок-художниць і послухати приходять місцеві, це клас. Ми хочемо, щоб люди ширше відкривали очі на сучасне мистецтво".
Як вплинув фестиваль на місцевий бізнес цього року
Завдяки фестивалю бази, розташовані в центрі села, а не на узбережжі, змогли тримати свою літню ціну і не знижувати її як зазвичай. Про це розповіла Сусанна Сітвільєва. Вона живе у Щасливцевому і є учасницею "Асоціації гостинності Генічеського району", тому допомагала з розселенням гостей фестивалю.
Деякі бази в центрі села, тобто біля парку, де була сцена, на час фестивалю були заповнені приблизно на 85 відсотків. Для вересня це новинка, адже в цей час туристи їдуть на першу лінію, щоб бути близько до моря.
"Власники садиб, які були добре завантажені, дуже задоволені, бо тут немає людей в цей час. Деяким не подобалося, що гучно грає музика. У цей час приїжджають літні люди, вони хочуть тиші, тому такі економваріанти були незадоволені. Але завдяки фестивалю сюди заїхали люди, які платять більше тисячі за номер, це така розцінка, яка в нас у гарячий сезон, а не у вересні".
Віра, власниця бази біля колеса огляду в центрі, яка відкрилася цьогоріч, каже, що в неї відвідувачі фестивалю не зупинялися:
"Я навіть не знала, що той фестиваль є, не вникала. Тут море для літніх людей, або для дітей, воно мілке, а ця вся тусня не дуже зайде. Мабуть, тому фестиваль не треба".
Пляж Щасливцевого прикрасили до фестивалю
Так само вважають і власники пляжного бару "Кокос": вони закрилися 31 серпня і не вірили, що Jazz Koktebel зможе принести клієнтів.
Діляра, власниця бази "Гюнеш" розповіла, що дуже рада фестивалю, хоч у неї зупинилося тільки троє людей: "Мені подобається, бо жива музика це вау. По радіо я б не слухала цю музику, але наживо із задоволенням. Радує, що Щасливцеве дійшло до такого рівня, що сюди приїхали музиканти".
"Були великі надії на цей фестиваль, тому що в нього велика історія. Цього року всі дуже старалися, але місцева влада не має досвіду у проведенні такого великого фестивалю. Це величезні перспективи, це хочеться донести до деяких місцевих підприємців.
Для них вигода тільки у тому, що там ще тиждень хтось поживе, але це ж робота на перспективу і на розвиток курорту в цілому", – розповідають Анна Собчак і Ольга Шентябіна, власниці готелю "Мандарин", у якому поселилися організатори фестивалю і музиканти. Завдяки фестивалю у них живе приблизно 100 людей.
Хто приїхав на фестиваль
Сусанна з Асоціації гостинності каже, що приблизно 30 відсотків людей, з якими вона спілкувалася при поселенні, приїхали на Арабатську Стрілку вперше і це гарний шанс залишити хороше враження про курорт.
Уляна, що приїхала з Чорноморська, впевнена, що відвідає Щасливцеве ще раз: "Ми вже 8 років їздили на цей фестиваль, на Арабатській Стрілці ніколи не були. У нас в Чорноморську є своє море, тому думали, навіщо кудись їхати, але тут дуже класно, будемо приїжджати ще".
Відвідувачі фестивалю
Олексій, Тетяна і Марія приїхали сюди з Дніпра, тому що люблять фестиваль і відвідували його багато років. Кажуть, це схоже на звичку, але дивуються, що сцена розташована не на березі моря. На Арабатській Стрілці вони вже відпочивали і люблять це місце.
Музиканти гурту Busicama приїхали з Харкова і кажуть, що Арабатка – кайфове і ностальгічне місце, адже нагадує відпочинок тут в дитинстві.
"Туризм – це про громаду і про туристів, які туди їдуть. Цей фестиваль – драйвер змін.
Ці всі речі – не спринт, це марафон, ми нікуди не поспішаємо. Це складний стратегічний процес. В нас великі амбіційні мрії. Цього року фестиваль найменший за масштабом за 18 років, адже пілотний на Арабатці. Цьому є пояснення: коли ми вирішили його робити тут, зрозуміли, що залити сюди це все звичне ще рано", – каже Олександр Лієв.
Фестиваль планують провести тут наступні роки
За його словами, фестиваль планують робити тут три роки. Остаточного рішення щодо Щасливцевого на наступний рік ще не прийняли, проте точно відомо, що він буде відбуватися на Приазов’ї.
Лілія Млинарич каже, що це залежить ще від багатьох факторів: вона планує повернути чотири сцени із західними хедлайнерами. Тут постає питання як інфраструктури, так і того, чи погодять закордонним музикантам виступи на території, близькій до окупованої.
Територіально вона належить до Криму
"Є ще одна річ: який би ти не придумав фестиваль, навіть геніальний, йому потрібно мінімум три роки, щоб зростися з місцем і бути впізнаваним. Це так працює з людською свідомістю: перший рік приїжджають ті, кому дуже цікаво.
Потім вони роблять хвилю і до них долучаються друзі, які довіряють їх думкам. І на третій рік починається історія охоплення ширшої публіки, відвідувачів. Тоді є історичний ракурс. З першого разу важко, але робити щось треба. І потрібні ті, хто йдуть поруч і ті, хто готові йти поруч. Це не може бути завтра, це процеси виховання всіх", – підсумовує директорка фестивалю.
Цьогорічний фестиваль, який має величезну історію, Лілія Млинарич називає знову пілотним, адже кожне місце проведення має свої особливості.
