Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Вже кілька років в Україні у третю неділю червня святкують День батька, цьогоріч свято припало на 20 число. До Дня батька жителі прибережних регіонів розповіли редакції "О, Море" про своїх татусів і їх роботу на морі.
Тато розказував нам про Рим, Венецію, Амстердам
- Марченко Тетяна, 59 років
- Батько Валентин Марченко, був моряком з 1960-х до початку 1990-х
Тетяна Марченко
Мій тато був справжнім хуліганом з одеської Молдаванки. Він погано вчився в школі, але мав цілком ангельський вигляд, був блондином з яскраво-голубими очима, що передалося мені.
Він вибрав роботу моряка, тому що коли одружився з мамою, ми всією сім’єю з дідусем і бабусею жили в одній квартирі. Тоді вже з’явилися перші кооперативні будинки, тому мама йому, скажімо так, настійливо порадила піти плавати, моряки добре заробляли.
Він був звичайним електриком, не капітаном чи ще кимось з високим званням. До старості він погано чув, бо все життя працював у шумі машинного відділення.
Мама розказувала, що при Хрущові, коли я була маленька, не було що їсти навіть. Тато пішов у рейс, і привіз мені макарони, гречку, інші крупи. У нас це все практично не можна було купити.
У батька були довгі рейси, в 70-х роках він плавав по 7-8 місяців. Коли приходив додому, то було свято і радість. Мама примудрялась берегти йому на балконі кавуни навіть до листопада, бо він їх дуже любив.
Батько працював на сухогрузах, вони возили зерно на Кубу і в багато інших країн. Коли він вийшов на пенсію, отримав посвідчення учасника бойових дій. Тоді це не афішувалось, а виявляється, моряки возили зброю і отримували доплату за це.
Він розказував нам про Рим, Венецію, Амстердам. Для нас це було щось нереальне. Але моряки могли виходити в місто за кордоном тільки по 5 людей, один з яких був із КДБ. Я не знаю, як було працівникам на пасажирських перевезеннях, говорю тільки про сухогруз, де працював тато.
Найбільш радісно дитинства, коли тато повертався
- Валентин Стебновський, 33 роки
- Батько Олег Стебновський, капітан судна, роки роботи – з 1986 до 2020
Олег з синами
Мій батько був капітаном судна, з дитинства мені найбільше запам'яталися походи до нього на роботу. Тоді він ще працював другим помічником капітана, але для мене не було ніякої різниці.
Вражала величина судна – це був величезний ро-ро (тип судна) "Васляєв", автомобілевоз з відкидною рампою, понад 200 метрів довжиною. Пам'ятаю як дивився на вантажівки, які перевозили в трюмі і вони мені здавалися велетенськими, а я сам був 5-річним.
Ще подобалися походи на капітанський місток, тому що там було багато незрозумілих кнопочок, важелів і я міг дивитися в бінокль. А ось машинного відділення не любив через постійний шум.
Олег Стебновський під час роботи
Переважно іграшки, найбільше любив роботів-трансформерів, батько їх привозив в той час, коли возив машини з Японії.
Тато міг побачити світ, коли кордони були закриті
- Воронцов Олександр, 44 роки.
- Батько збудував дерев’яну яхту і плавав на ній у 80-х та 90-х
Олександр Воронцов
Один з моїх перших спогадів дитинства – це вистріл пушки, коли яхта мого тата вперше спустилася на воду. Мені було 4 роки, і я, звичайно, злякався.
Є чорно-білий фільм, називається "Спуск Кассіопеї", там мій батько, яхта і я малий тримаю маму за руку. Тоді яхта була білого кольору, потім перефарбували її на темно-вишневий. Яхта була повністю дерев’яна, виконана в стилі козацьких чайок.
Завдяки їй тато міг побачити світ, бо тоді кордони були закриті. Вдалося вийти за кордон у 1988 році, ми брали участь в парусній регаті в Болгарії. Плавали з капітаном Володимиром Білоусовим, для нас це було щось надзвичайне.
Пізніше все одно складно було перетнути кордон, поки Україна не отримала незалежності. А люди ж хотіли подивитися, як живуть в інших країнах. Це романтика, всі моряки романтики.
Пам’ятаю, коли мені було приблизно 14 років, ми з другом все літо були на яхті, без дозволу підіймали паруси і виходили в море. Каталися кілька годин і повертали яхту назад.
Тато одного разу приходить і каже: "Не можу нічого зрозуміти". Я питаю: "Що таке?", він відповідає: "Та люди мали приїхати, пофотографуватись на яхті. Прийшли, сказали, що її нема. Як вони могли її не побачити?".
А батько навіть не знав, що я тоді вже міг самостійно керувати яхтою. "Кассіопея", на жаль, загинула в 1998 році, а я пішов батьковими слідами, зараз є капітаном і власником яхти "Ліберті", роблю на ній екскурсії.
Тато вчить мене відчуття насолоди життям і прийняття буття
- Заторська Марія Михайлівна, 34 роки
- Михайло Жуков, з 2007 засновник і власник садиби зеленого туризму "Марійкина садиба" біля моря
Батько 25 років був кадровим військовим, а коли мені було 18 років, вирішив відкрити садибу. Я допомагала йому вибрати хату для садиби. Мені подобалась ідея, що батько, після стількох років подорожування світом вирішив повернутися на свою рідну землю.
Він звик працювати над виконанням поставлених завдань. Творчістю завжди займалася мама. Але коли вони переїхали в село, то почали працювати не просто на власному обійсті, а в садибі, яка спеціально призначена для гостей: щоб їм було зручно, цікаво, затишно, смачно.
Зараз виготовляє настоянки на травах за місцевими рецептами, збирає разом з мамою трав'яні чаї – сушить зілля. Він по-новому відкрився і для нас, дітей, з ним завжди цікаво. За ним приємно спостерігати, коли він щось майструє у своєму гаражі, з ним приємно подорожувати. А коли прокидаєшся і тільки збираєшся приготувати каву, він вже зробив багато справ і бавиться на подвір'ї з собакою.
Відчуття насолоди життям і прийняття буття в різних його проявах, саме цьому навчає мене мій батько.
Тато колись хотів бути моряком, але бути рибалкою теж прибутково
- Дмитро Щербатов, 23 роки
- Ілья Щербатов, 58 років, приблизно 30 років працює рибалкою
Батько Дмитра на риболовлі
Мій батько працює досі, він рибалить пів життя, з початку 1990-х.
Моя мама також пішла з татом рибалити, тому мене ще зі школи брали з собою. Я був такий малий, що поміщався на носі човна, спостерігав і вчився. Якщо чесно, я не завжди хотів їхати з ними. Це дуже важко, навесні вночі холодно, влітку вдень дуже спекотно, на світанку багато комарів.
Пам’ятаю, як розкинули сіті, і я не міг дочекатися, щоб побачити, що зловили, хотілося побачити дуже велику рибу. Іноді її не було взагалі, це називають "голий Дунай", а бувало таке, що ловили велетенського товстолоба, що важив приблизно 20 кілограмів. Таке було рідко, звичайно.
Була недавно така історія, що ми знайшли в сітках медузу. Уявіть собі, медуза має плавати в морі, а її вітром занесло в Дунай за 10 кілометрів від моря, до Вилкового. Це звичайно красиво, але неможливо було рибалити, бо всі сіті були в цій медузі.
Ще мій батько має свою коронну страву – готує традиційну липованську уху. Взагалі сім’я рибаків відрізняється тим, що в нас кожного дня риба: солона, в’ялена, копчена, варена, будь-яка. Тато колись хотів бути моряком, але бути рибалкою теж прибутково, і є можливість бути вдома з сім’єю.
Любов до моря залишилася з татом і він передав її дітям
- Ольга Жукова, 65 років
- Віктор Азаров, проходив строкову службу на флоті у 1950-1955 роках
Мій батько служив строкову на Чорноморському флоті. Тоді термін служби був 5 років. Був радистом на катері берегової охорони.
Наприклад, чумичка – це ополоник, гальюн – туалет, кок – кухар. Ще завжди говорив, що кораблі не плавають, а ходять. На відпочинку на березі моря він завжди милувався чайками.
До речі, він навчив нас з братом "лежати" на поверхні хвиль, довго триматися на воді, пірнати і плавати під водою, потім вчив плавати своїх 4-х онуків.
Завжди з захватом розповідав про високі штормові хвилі, які перекочувалися через корпус катера. Зі служби писав мамі чудові листи, які я досі зберігаю.
Як звільнився, вони з мамою одружилися і народилася я. Я не уявляла собі жодного літа без відпочинку на березі нашого моря.
