Тепер я можу засмагати топлес. Як припинити зважати на думку оточення і полюбити своє тіло

В Україні часто ознакою здоров’я є пишна фігура. Маючи тендітні пропорції, можна легко почути у свій бік: "Чоловіки не собаки, на кістки не кидаються", "Заховай свої ніжки-палички, ручки-прутики", – навіть від незнайомих людей. Аби уникнути непроханих коментарів дівчата з малою вагою на пляжі нерідко соромляться вдягнути відкритий купальник чи й взагалі вийти з-під тіні парасольки.

Редакція "О, Море" запускає проєкт на підтримку прийняття свого тіла таким. Наші герої пройшли шлях від ненависті сорому за себе до прийняття і любові. Що вони робили для цього, як змінювалася їхня свідомість і яке полегшення вони отримали у підсумку?

• Дитинство і юність, пронизані цькуванням
• З чого почалися зміни
• Що радить психотерапевтка людям, яких цькують через худобу

Робили компліменти сукні, а не мені

• киянка Леся Рой;
• 40 років;
• вокалістка гурту "Телері", викладачка музики, волонтерка;
• все дитинство і юність страждала від цькувань через надмірну худобу.

Нащо тобі ліфчик, якщо не маєш грудей?

Я народилася в Іллічівську, багато часу провела в бабусі в Одесі. Майже все дитинство жила в Криму. Ми часто переїздили через татову астму.

У початкових класах я часто хворіла – на ГРВІ, запалення легень, ангіни, мала проблеми з нирками. Була дуже худа. Рідні постійно говорили, що на відміну від моєї сестри, мені не можна вдягати міні. Руки-шпички теж радили прикривати довгим рукавом. У 7 класі я важила 33 кілограми. Була "здохликом".

У школі й університеті однолітки недолюблювали мене через те, що я була круглою відмінницею. Могли сказати: "Нащо ти вдягнула ліфчик, якщо не маєш грудей?".

17-річна Леся Рой на випускномуАвтор: З архіву героїні

Через постійні цькування рідних і однолітків я щиро повірила в те, що негарна. Ніколи не вдягала спідниць, старалася носити довгий рукав. Все це при тому, що я жила на півдні, де практично півроку – літо.

Я хотіла б носити відкритіший одяг, засмагати, але натомість ховала своє тіло – думала, якщо іншим неприємно його бачити, то навіщо підкреслювати свій недолік?

На пляж одягала закритий купальник або ж обирала дикі безлюдні місця. Раніше вже траплялося, що незнайомі жінки критикували мою зовнішність і я боялася, що це повториться. У 80-ті, 90-ті роки одяг був ношений, переважно дарований, що теж не додавало впевненості в собі.

У 14 років я набрала 20 кг ваги за рік. Нічого навмисно для цього не робила, просто виросла. Нині моя нормальна вага 45-48 кг. Втім, рідні так і не заспокоїлись. Я розумію їх хвилювання і думаю, що корені такого ставлення до худих в тому, що українці пережили Голодомор. Підсвідомо вони вважають, що ті, хто не "в тілі" не доїдають, а тому хворіють і можуть померти.

Я звикла до виключно критичних коментарів у свій бік. Щось гарне могла почути лише на випускному. Хтось підходив і говорив: "Яке гарне платтячко". Але це комплімент моїй сукні, а не мені.

Світлина, з якої почалися великі зміни

Прийняття свого тіла прийшло до мене поступово. Я виступаю на сцені, а тому почала підбирати вдалі костюми, розуміти, що мені личить, а що ні.

У 20-25 років я вже могла дозволити собі більш відкритий і яскравий одяг. З початком війни зайнялася волонтерством, стала більш впевненою в собі, мені стало байдуже на критику моєї зовнішності.

Та отримувати задоволення від свого тіла я почала лише кілька років тому. Цьому передувала низка подій.

Мій колишній чоловік займався фотографією. Він купив обладнання на кілька сотень доларів, та чомусь фотографував лише своїх студенток. Коли мені закортіло зробити фотосесію ню, то він лише знаходив відмовки, аби мене не фотографувати. Говорив, що маю не надто гарний вигляд, мені потрібно за себе взятися, і тоді він з радістю мене пофотографує.

Я ж понад усе мріяла зробити відверті світлини, доки не постарію. Вже подумувала замовити їх у професійного фотографа, коли влітку 2019 року побачила у фейсбуці оголошення мого улюбленого журналіста Романа Коляди.

Він видавав збірку поезій і вирішив, що ілюструватиме її оголеними частинами тіла жінок різної комплекції, на яких у вигляді бодіарту будуть каліграфічно нанесені фрази з віршів. Шукали звичайних дівчат, не професійних моделей.

Я відгукнулася, а після зйомки каліграфиня, яка розписувала моє тіло, познайомила мене з ще одним фотографом.

Один з варіантів обкладинки збірки Романа Коляди з Лесею РойАвтор: Світлана Сокур

"Це ж барокова модель!"

Звідтоді пішло-поїхало. Ярослав Голубчик зняв мене для новорічної листівки. Це був шанс подивитися на своє тіло під зовсім іншим кутом. Для митця виграшно показати модель – це підкреслити її індивідуальність, а не забити в якісь попсові рамки.

Приміром, якщо ти й так худа, то він поставить тебе в таку позу, яка дозволить ще більше показати ребра.

Новорічна листівкаАвтор: Ярослав Голубчик

Потім знайома запросила мене попозувати для картин. Кілька місяців в 2020 році працювала натурницею в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Там я вперше зіткнулася з захопленою реакцією на моє тіло. "Ой, Боже! Це ж барокова модель! Тоненькі ручки? Стрункі ніжки? Як же це прекрасно!", – вигукували художники, коли бачили мене. Було відчуття, ніби мої дитячі травми залили медом.

Портрет Лесі РойАвтор: Анастасія Семененко

Досягти справжнього тандему зі своїм тілом мені допомогли 3-місячні курси з бойового мистецтва капоейри. Після них мої рухи стали плавнішими і точнішими, змінилася постава. Я зовсім не набрала ваги, але мене перестали плутати з дівчинкою-підлітком. Я здобула дуже впевнений вигляд.

Більше ніхто не скаже мені: "Здихля, куди пхаєшся?". До мене перестали чіплятися п’яні компанії чи чоловіки, які шукають пригод, бо я більше не маю вигляд беззахисного дівчати

Мені байдуже на думку диванних експертів: можу засмагати топлес

Зараз я в повному тандемі зі своїм тілом. Мої рухи стали зграбними. Розумію, що навіть, коли полю грядку, не перескакую через кущики, як коза, а плавно обертаюся на одній нозі. В думках хвалю себе за те, як вправно обертаюся.

Коли наступного разу хтось бовкне якусь дурницю в мій бік, я лише подумаю: "Тю, дурню, на себе подивися". Цікаво, що коментують інших не Аполлони й не Венери. Це люди, які мають проблеми з самосприйняттям, впевнена в собі людина не критикує інших.

Інколи я виставляю фото в купальнику в соціальних мережах. Трапляються коментарі в стилі: "Ніхто тебе таку худу заміж не візьме". Якщо це якийсь бот, то просто баню його. Якщо ж знайома людина, можу пожартувати. А найголовніше – такі випадки більше не викликають в мене жодних негативних емоцій.

Найкращий відпочинок для мене – попрацювати на городі. Я не їжджу на море навмисно. Лише як виконавиця чи волонтерка. Минулого літа я бувала на Йорданському озері в Києві, а також у волонтерському таборі на острові Джарилгач.

На острові спокійно засмагала топлес, бо ніхто чужий не ризикнув би прийти на територію нашого табору. В Україні мені найбільше подобається цей острів, а також узбережжя Азовського моря. По-перше, вода в ньому завжди тепла, а по-друге, коли я там бувала під час бойових дій, то зазвичай пляжі були безлюдні. Я люблю насолоджуватися природою.

Позаторік на запрошення української діаспори була з концертами в Болгарії. Дуже сподобалися їхні чисті піщані пляжі. Різниця в культурному рівні теж дуже відчувається. Закордоном ніхто тобі не каже: "Одягни більш закритий купальник, бо ти занадто худа".

Що радить психотерапевтка людям, яких цькують через худобу

Психотерапевтка Оксана Верховод розповіла, як булінг у дитинстві може вплинути на дорослу особистість, за допомогою чого і кого слід формувати інший погляд на себе:

Оксана ВерховодАвтор: З архіву коментаторки

Чому оточення може реагувати на тілесні особливості нетактовно і травмуюче? Якщо ми говоримо про близьке оточення, зокрема батьків, то найчастіше корені таких реплік лежать в страхах, невпевненості за майбутнє дітей, неприйнятті реальності такою, як вона є. Спрацьовують захисні механізми психіки і людина автоматично видає фрази, які можуть травмувати.

Не слід забувати, що кожна людина (і близька, і звичайний перехожий) несе відповідальність за свої реакції і відчуття

Якщо ви, побачивши іншу людину на пляжі, відчули шок, здивування чи розгубленість, бо вона не така, як інші, то маєте взяти на себе відповідальність за ці почуття, і не переносити їх на іншу людину у вигляді нетактовних фраз і вигуків.

Як це впливає на формування особистості? Коли постійно чуєш на свою адресу критику, знецінення, знущання без альтернативного погляду, то дуже легко повірити, що з тобою щось не так, ти не ок.

У майбутньому будь-які слова, дії чи погляди, в яких простежується критика чи неприйняття, можуть влучати в це болюче місце "зі мною щось не так", "я якийсь не такий".

Вкрай важливо вже в дорослому віці під час пропрацювання прийняття свого тіла, сформувати інший погляд на себе. Це складно зробити самостійно.

З історії героїні видно, що Леся приходить до формування нової себе через фотографію, спілкування з художниками. Тобто знаходить нетоксичне оточення, яке дає позитивні погладжування.

Якщо ви хочете сформувати інший погляд на себе, важливо ризикувати – знаходити нові кола спілкування, пробувати різні активності, де можна сформувати своє оточення. Таке оточення можна шукати в терапевтичних групах підтримки, які складаються з людей, які зіткнулися з такою ж проблемою.

Рекомендації для тих, хто усвідомив себе в тій точці, коли має потребу піти на пляж, але чомусь не дає собі внутрішній дозвіл це зробити:

1. Дуже часто буває так, що при бажанні щось зробити ми відчуваємо дискомфорт, відмахуємося від нього і відмовляємо собі в цьому намірі. Потрібно дати собі дозвіл помітити цей дискомфорт, прискіпливо до нього придивитися і запитати: що насправді ж насправді мене зупиняє? Досить легко буде зрозуміти, що це, наприклад, страх критики – почути щось неприємне на свою адресу.
2. Слід далі розкрутити цей клубочок: чому я боюся критики? якими думками я себе залякую чи зупиняю? На цьому етапі можуть вигулькнути різні фрази з минулого: "Чоловіки не собаки, на кістки не кидаються", "Заховай свої ніжки-палички, ручки-прутики". На цьому етапі важливо запитати себе: це дійсно мої особисті думки про себе чи вони кимось нав’язані? Відповівши, ви вже відчуваєте деяке полегшення, бо зрозумієте, що це не ваша особиста думка про себе, а якісь чужі ідеї й думки, які ви взяли на віру. Якщо це не щось особисте, а привнесене, то від нього легше відмовитися.
3. Отже, ці думки не мої. Запитайте себе: чи хочу я жити і діяти далі, виходячи з цих ідей чи мені буде краще якось інакше? Якщо інакше, то як саме? Усвідомивши, що вам буде краще без чужих думок про себе, піддайте їх критиці. Зробіть ревізію власного досвіду. Чи дійсно у вашому досвіді ви стикалися лише з критикою? Чи траплялося так, що люди адекватно реагували на ваше тіло? Розуміння того, що досвід буває різним – дає усвідомлення того, що проблема не в мені особисто, а в тих людях, які певним чином реагують на мене.
4. Коли прийшло це усвідомлення, то варто шукати підтримку в своєму бажанні піти на пляж. Її можна знайти в сміливому досвіді інших. Якщо ви знаєте історії людей, які мали схожі проблеми, але пішли на пляж і задоволені цим, то ви можете приміряти цю можливість на себе. Розуміння того, що комусь це вдалося, надає наснаги.
5. Важливо не вимагати від себе миттєвих кардинальних рішень. До прийняття свого тіла слід рухатися поступово: наприклад, спочатку позасмагати в топі, а вже потім топлес; спочатку піти в басейн у тісній компанії, а вже потім на переповнений громадський пляж. Ваш мозок фіскуватиме ці маленькі перемоги і наближатиме до мети – цілковитого прийняття себе і свого тіла.

У моєму розумінні – це не вписувалося в естетику пляжу. Як прийняти своє тіло після мастектомії

До Дня незрячих: як описують море ті, хто ніколи не бачив його, але відчував