Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
Власним досвідом з редакцією "О, Море" поділилася Христя Клех, яка разом з чоловіком Данилом відпочивала у Бразилії два тижні у травні.
- Скільки коштує відпустка у Бразилії;
- Переліт з України в Бразилію;
- Ціни на харчування у Бразилії;
- Що відвідати у Бразилії;
- Враження від мандрівки Бразилією.
Калькулятор поїздки. Скільки коштує відпустка в Бразилії
-
Учасників: 11 (пара обрала поїздку з авторським туром від агенції "Вйо");
- Днів: 15;
- Маршрут: Ріо-де-Жанейро - джунглі біля Манауса - Ігуасу - Парачі - острів Grande;
- Ціна загальних витрат на одну людину: поза ціною туру (1700 євро або 56 200 гривень на особу) витрати були на обіди-вечері, додаткові розваги і сувеніри. Приблизно вийшло 300-400 (до 11 тисяч гривень) доларів на особу. Окремо треба оплатити переліт, орієнтовно 900 доларів з людини (25 000 гривень).
Учасники туру здружилися
Для травневої відпустки ми розглядали варіанти Єгипту, Йорданії, Марокко… Словом, все що поряд і відкрите (або буде відкрите). Але чоловік запропонував поїздку в Бразилію.
Уже у понеділок були куплені квиточки. І з того часу мені щоночі снилось, що все йде не по плану – закриті аеропорти-країни, ми захворіємо коронавірусом, загубимо паспорти, запізнимось на літак, авіалінії загублять наш багаж… Десь лише на третій день поїздки паніка почала відступати і я почала отримувати задоволення від відпустки.
Оскільки це був авторський тур, то особливої підготовки не потрібно було. Все що було необхідно це квитки на літак, страховий поліс і ПЛР-тест зроблений протягом 72 годин до перетину кордону Бразилії.
Список всього необхідного нам відправила агенція більш як за місяць до поїздки. Туди входив трекінговий одяг, одяг від дощу, легкий літній одяг. Нічого незвичайного у списку не було. Найчастіше я користувалась легкими віскозними штанами і сорочкою на довгий рукав, сандалями, панамкою і кремом від засмаги. Протягом поїздки учасники по черзі згорали – вистачало 15-20 хв на сонці без захисту.
Переліт з України в Бразилію
Я мала досвід трансатлантичних перельотів через робочі поїздки. Тож знаю, що на довгу дорогу літаками варто мати з собою зручний великий светр або легке покривало, особливо, якщо є ночівля в аеропорту.
Усі 8-13 годин перельоту дивитись фільми важко, спати у кріслах часто незручно. Тому беріть з собою беруші, мелатонін (редакція "О, Море" закликає проконсультуватися з лікарем перед прийомом ліків), пов’язку на очі, зручну подушку, вільний одяг і теплі шкарпетки.
Від довгого сидіння можуть опухати ноги, на допомогу прийдуть спеціальні компресійні шкарпетки або панчохи.
Через пандемію бортове харчування врізали. Тепер дають страви лише двічі за переліт і базові напої. Інколи ще в опціях є мафіни або сендвічі, але часто і цього недостатньо. Тому варто взяти перекуси з собою.
У залежності від того, якими авіалініями ви літаєте і чи пощастить з конкретним літаком, у вас може бути вибір фільмів, музики, серіалів, ігор та іншого на дисплеї перед сидінням.
Будьте готові, що більшість відео будуть в оригінальній озвучці, рідше з дублюванням іншими мовами.
Тож, аби не нудьгувати під час довго перельоту, беріть з собою електронну книгу (чи невелику паперову), навушники, ноутбук з офлайн файлами.
Будьте готові до джетлагу або десинхронозу – стан людини, що виникає у результаті швидкого перетину декількох часових поясів і збиває біологічні ритми.
Я люблю джетлаг по прильоту у США, бо можу стати в 5 ранку виспаною і активною, це може тривати близько двох тижнів. От по прильоту назад в Україну куди складніше адаптуватись.
Квитки на літак допомагав купувати гід. Коли щось змінювалось (авіалінії часто практикують зміни годин-днів вильотів, тому треба уважно читати зміни, щоб не було накладок чи незручних ночівель у аеропортах), то гід уже самостійно виправляв усі недоліки напряму з авіалініями.
Квитки на двох Львів-Стамбул-Сан-Пауло з багажем (дві валізи по 23 кг) у Turkish коштували 1 800 доларів на двох (49 000 гривень). Під час поїздки було ще 5 внутрішніх перельотів, які входили у ціну туру, тобто ми цим зовсім не займались і це було дуже зручно.
Ціни на харчування у Бразилії
По відчуттях, ціни були приблизно такі ж як в Україні.
У ресторані повноцінний обід обходився 35-60 реалів (приблизно 200 – 330 грн). Порції вистачає на двох, оскільки вони тут дуже великі.
Порції у Бразилії велетенські
Найпоширеніша їжа тут – рис, бобова підливка і картопля фрі.
З алкоголю варто спробувати кашасу (місцева горілка з цукрової тростини), смакує у коктейлі Кайпірінья (лід, лайм, цукор і кашаса). Його тут продають у кожному закладі, середня ціна 16-25 реалів (від 85 гривень) за порцію. Але для порівняння пляшка (0,9 л) поширеної кашаси в супермаркеті коштує від 13 реалів (70 гривень).
Ціни на рівні українських
У готелі подають багато свіжих фруктів: манго, дині, кавуни, папаю. Дуже рекомендую фрукт купуасу з території довкола Манаусу (з нього роблять морозиво, пудинги, лимонади). Ми його пробували прямісінько з дерева, виглядає як кокос зовні, але зовсім ні на що не подібний за текстурою і смаком. Щось середнє між динею, персиком, лимоном.
З ягід асаї всюди роблять морозиво. Раджу спробувати свіжий бразильський горіх – на смак як наш свіжий горішок ліщини, але в 3-5 разів більший.
Найсмачніша риба, яку я пробувала – піраруку (прісноводна гігантська риба, поширена в північній Бразилії).
А ще ми самостійно ловили в Амазонці піраній. У готелі (лоджі) нам приготували юшку з них. На смак банальненько, але їх зуби вражають.
Також у Бразилії дуже дешеві сувеніри. Магніти та відкритки від 10 гривень, статуетки Христа, футболки, парео від 100 гривень.
Що відвідати у Бразилії
Прилітали ми в Сан-Пауло, звідки нас чекав ще 5-годинний переїзд у Ріо на бусі.
Ріо-де-Жанейро
У Ріо ми жили в готелі посередині набережної Копакабани, одного з найпопулярніших пляжів у Ріо. Більшою популярністю у місцевих користується набережна Іпанема.
Центром міста гуляти майже не хочеться, тут багато безпритульних і стихійного житла. Пересувались зазвичай Убером або місцевими жовтими таксі – наприклад, за 10 км ми платили у середньому до 20 реалів (100 грн).
З того, що вартує побачити у Ріо:
- пляжі Копакабана та Іпанема (тут можна купувати морозиво з ягід асаї та кокоси з молочком);
- гора Цукрова голова, яка складається з двох вершин, і парк навколо, де живуть Мармосети Віда (крихітні примати). На першу вершину можна піднятись пішки (займе десь до 30 хв) або канатною дорогою. Звідси починаються всі вертолітні тури-прогулянки, ми спробували короткий над Копакабаною за 85 доларів (2 300 гривень) з людини; на другу точку дістатись можна лише на канатній дорозі за 80 реалів (430 гривень) туди-назад – звідси відкривається неймовірний вид під час заходу сонця;
- гора Корковадо з статуєю Христа на вершині. Ми на гору добрались фунікулером (75 реалів або 400 гривень з людини) – це дуже милий трамвайчик, який під досить крутим кутом за 15 хвилин вас вивозить на висоту 710 метрів. Не будуйте великих очікувань, сам Христос має висоту 38 метрів і трішки губиться на фоні величезних гір. Але вид на місто там неймовірний. Травмайчик ходить лише раз у півгодини і перших 20 хвилин на горі туристи змагаються за "місце під сонцем" з найкращим видом на Христа. Навіть зараз, під час пандемії, там досить людно. На горі є також декілька сувенірних лавок і кафешки, ціни не кусючі. Назад ми спускались близько двох-трьох годин пішки і це було круто вже через те, що ми побачили місцевих носух та мавпочок капуцинів, які вважаються тут шкідниками;
- фавели (назва походить від виду рослини з тернистими листами). Можна відвідувати лише з місцевим гідом і лише по перевірених і дозволених точках. Фавели – це бідні райони, які розташовують на схилах Ріо (але загалом їх безліч по всій країні). Ці території абсолютно безконтрольні, якщо такими контролем не вважати наркокартелі та банди.
Амазонка
Переліт зайняв весь день – з Ріо ми мали 5 годин польоту і пересадку в столиці Бразилія, потім ще 1,5 до Манаусу – місто за 400 км від екватора, де сходяться річка Амазонка і Ріо Негро. Звідти нас забрав бус, а після двох годин на бусі ми пересіли на моторне каное, яким потрібно було плисти ще десь годину.
Ночували три ночі у Tariri Amazon Lodge, де у нас було включена вся програма і триразове неймовірне і різноманітне харчування з місцевих продуктів.
За ці 3 дні ловили піраній, гігантську рибу арапаїму бачили кайманів (місцевих алігаторів), лінивців, прісноводних рожевих дельфінів. У лоджії приходили в гості місцеві мавпочки, кабанчики, кольорові папуги та птахи тукани.
Окрім того, нас познайомили з місцевими селищами та великим угіддям, де прямісінько з дерев та кущів нам давали пробувати екзотичні фрукти як ягоди асаї, фрукт купуасу, деревна солодка фасоля інга, бразильський горіх, розмальовували один одного плодами урукум, тощо.
Водоспад Ігуасу
День дороги і півтори дня в місті Foz do Iguaçu, яке розташоване на межі Бразилії, Парагваю та Аргентини. Тут ми гуляли по місту, побували в місцевому будиському храмі та заїхали на одну з найбільших в світі ГЕС.
На наступний день побували у парку водоспаду Ігуасу, тут дуже велика територія і багато активностей. Масштаб вражає.
Місто Парачі (Paraty)
З Ігуасу у нас був переліт в Сан Пауло, потім бус на 3,5 години до міста Парачі. Це невелике портове містечко, кудою колись переправляли рабів, бо поруч знайшли поклади золота.
Одне з небагатьох міст, де була продумана від початку інфраструктура. З середини 17 століття у старій частині майже нічого не змінилось – мазані білі одноповерхові будиночки з кольоровими рамами заповнені кафешками, сувенірними лавками та паусадами (місцеві готелі), вулиці встелені каменем.
Ми тут ночували у казковому невеликому готельчику на схилі неподалік від старого міста. Парачі вважається "столицею" кашаси, тому тут ми спробували капірінью зі всіма можливими смаками – манго, полуниця, лічі, ківі, кожен міг знайти щось собі до смаку.
Ihla Grande
До острова нас віз бус три години гірським серпантином, а опісля ще годину швидкісним катером.
Острів довгий час був закритий від відвідувачі, оскільки тут розташовувалась тюрма строгого режиму, зараз вона закинута і заростає в руїнах.
Більшість острова залишається заповідником, можна гуляти лише по узбережжю, де можна організувати трекінг на 7 днів, а також одна стежка в глибину – на пік Папугая (987м), куди піднялась частина нашої групи вночі, щоб зустріти світанок.
З сторони затоки розташоване єдине селище Abraão з готелями і базовою інфраструктурою, де і був наш готель з затишним внутрішнім двориком. Але і в цьому готелі ми проводили мінімум часу, бо основною розвагою на цьому острові є близько 100 пляжів.
Пересування тут або пішки, або місцевими катерами. Тож навіть, якщо добравшись до якогось пляжу ліньки повертатись пішки, можна завжди підсісти на таке таксі.
З нашого готелю ми гуляли по лісу до Praia Brava, Praia de Mangues, але кінцевою дочкою ми зайшли до сторони океану до гігантського Praia de Lopes Mendes та більш закритого і затишного від туристів поряд Praia de Santo Antônio.
Повернувшись катером ввечері до селища, ми попросились щоб нас висадили вже біля "нашого", випробуваного минулим вечором, ресторанчика на березі. Дуже цікаво, що під час припливу вода тут доходить фактично до самого ресторану, відповідно можна застати час, коли столики та стільці стоять у воді.
Ще одна з розваг для менш лінивих туристів – каякінг. Тобто це 12-кілометрова подорож довкола берегів по спокійній воді з зупинками на пляжах та біля ресторану на обід. Навіть досвідченим гребцям було досить нелегко, тому рекомендую поєднуватись у двійки-трійки, а не самостійно, бо це також впливає на стійкість каяка.
В останній день, скориставшись послугами трансферу на материк, ми повністю об’їхали острів з сторони океану, зупиняючись на різноманітних пляжах. Місцями не було причалів і приходилось допливати до берега, як наприклад на узбережжі, де розташовувалась колишня тюрма.
Також була зупинка на невеличку підземну печеру та остання зупинка, яку я вважаю найкращою – невеликий безлюдний пляж, де ми мали можливість трішки посноркати з масками біля невеликих каменів між табунами рибок та кальмарами.
Опісля, коли вже йшли сутінки (а у травні, це 5-6 година), ми добрались до материка, скупились смаколиками в супермаркеті, та поїхали маршруткою назад у Сан-Пауло, звідки полетіли в Стамбул.
Там ночівля і зранку нас чекав останній переліт до Львова. Джетлаг після повернення тримає близько тижня і після такої активної відпустки, треба ще добряче відпочити.
Я була ніби на узбережжі десь у Португалії
Я очікувала, що попаду зовсім у інший світ і культуру, але, по правді кажучи, я була ніби на узбережжі десь у Португалії, з невеликою різницею – стрімкими горами-скелями посеред міста.
Вразила в Бразилії кількість безпритульних, дуже відчувається високий рівень бідності і криміногенності.
Тут варто передбачати небезпечні моменти, не нариватись зайвий раз на небезпеку і не підсвічувати собі дорогу в темному провулку новеньким айфоном.
Загалом, я в захваті від того, що встигла побачити за два тижні. Попри те, що місцями неприємно вразили місцеві жителі у великих містах, місцева флора і фауна просто неймовірні.
