Інна Кокошко 6 років тому перенесла операцію з видалення молочної залози. Замість правої груді у неї протез. Перші півроку вона не знала, як впоратися з проблемою. Соромилася на пляжі, думала, що до кінця життя носитиме гольфи під горло і більше ніколи не зможе відкритися чоловікам. Але роки роботи над собою допомогли прийняти себе.

У наших головах часто живе ідея про ідеальне тіло. Особливо гостро ми переживаємо через власну "недосконалість" на пляжі. Але правда в тім, що всі ми різні і це прекрасно. Не варто почуватися в купальнику невпевнено, прикриватися сорочкою або й взагалі відмовляти собі у відпочинку біля води. Ми боїмося реакції інших людей та найчастіше усе лише в нашій власній голові.

Редакція "О, Море" запускає проєкт на підтримку сприйняття свого тіла таким, яке воно є. Наші герої пройшли важкі випробування на шляху сприйняття себе та зрештою стали вільні від власних упереджень. Як їм це вдалося, що довелося пережити і яке полегшення вони отримали у підсумку.

У мене донька. Мені потрібно жити

  • 38-річна Інна Кокошко з Хмельницького,
  • продавчиня жіночого одягу,
  • втратила праву молочну залозу через рак.

У 2014 році я помітила, що мій правий сосок змінився. Я звернулася до лікаря й отримала направлення в онкодиспансер. Там повідомили, що "ракових клітин не виявлено".

Відтак ми з дерматологом почали лікувати грибок. На короткий час мазі допомагали, але періодично поверталися. Намацала невеличку кульку в груді.

У 2015 році в мене взяли повторний аналіз і виявили рак Педжета. Так за півтора року "лікування" основна хвороба (рак соска) прогресувала і в мене виявили пухлину молочної залози.

рік груді2015 рік. Інна в період боротьби з хворобоюАвтор: З архіву героїні

Тоді я зовсім не задумувалася про те, який матиму вигляд після лікування. "В мене є донька. Мені потрібно жити", – лунало в голові

Лікарі сказали: "Інно, якщо головне – позбавитися проблеми, то потрібно видаляти грудь повністю". Тоді я навіть не говорила з лікарем про те, аби залишити кишеньку зі шкіри (так роблять, плануючи пластичну операцію в майбутньому). Хірурги сказали, що реконструкцію залози можна планувати не раніше, ніж через 2 роки після операції.

Коли топ намокав, протез постійно сповзав

Перше, з чим я зіткнулася після операції, це фізичний дискомфорт. Без однієї залози було незручно спати. Часом через біль я не могла підняти праву руку, щоб одягнути топ. Я ще не знала, що існують протези і спеціальна білизна.

Ходила вдома у великому махровому халаті і постійно прикривалася ліктем, коли нахилялася щось узяти. Щоб якось компенсувати відсутню частину тіла, я почала підкладати у топи і ліфи вату, але це не дуже допомагало. У мене виник великий страх перед тим, як моє тіло сприймуть чоловіки.

Думала, що тепер я "якась неповноцінна", "ніхто не піде зі мною навіть випити кави, а не те, що будувати стосунки", "більше ніколи не роздягнуся перед жодним чоловіком"

Був період, коли я твердо вирішила робити реконструкцію молочної залози. Однак хірург сказав, що для цього доведеться зменшити іншу молочну залозу. Мою ситуацію ускладнювало й те, що мені повністю видалили сосок. Я засумнівалася, почала дізнаватися деталі в інтернеті.

Реконструкція – дуже серйозна операція, це не те саме, що вставити імпланти. Важливо, щоб хірург володів технікою судинного шва. Але навіть, якщо все зроблено професійно, такі латки, як правило, погано приживаються – є ризик тромбозів, шкіра може перестати отримувати достатньо поживних речовин з крові й відмерти. Я зрозуміла, що оперуватися – це дати себе ще раз добровільно покалічити.

Види реконструкції молочної залозиВиди реконструкції молочної залозиАвтор: oncocenter-ichilov.com

У 2016 році подруга покликала мене на море в Скадовськ. Я погодилася, але тоді ще не вміла правильно підібрати одяг – купила собі звичайний спортивний топ, який не міг добре втримати протез. Він дуже важкий і коли, приміром, топ намокав, то протез постійно сповзав. Мені здавалося, що це бачать усі.

Я сиділа під парасолькою, могла накинути на себе сорочку, щоб ніхто нічого не помітив. Коли нагиналася взути капці чи поправити рушник, постійно прикривалася правою рукою, або вичікувала момент, коли поруч не буде людей.

Я думала, що топ відстане і всі побачать мій шрам. В моєму тодішньому розумінні це не вписувалося в естетику пляжу

Я зрозуміла, що чоловіки не помічають мій недолік

Не можу сказати, що якась конкретна подія змусила мене полюбити своє тіло. Це відбувалося поступово.

Та ж подружка на морі постійно говорила: "Інно, це помічаєш лише ти, бо ти про це знаєш". Рідні теж сприймали зміни в моєму тілі абсолютно нормально. Донька бачила мене лисою під час хімії, потім кілька разів заходила в кімнату, коли я перевдягалася. І я перестала соромитися.

Переломним моментом стало розуміння, що чоловікам байдуже. Вони не вважали на мій шрам. Навпаки – жінки більш схильні вишукувати недоліки в зовнішньому вигляді одна одної і вказувати на них. В якусь мить я зрозуміла, що можу не роздягатися до кінця перед чоловіком, якщо мені це некомфортно. І це ок.

На моєму шляху зустрівся чоловік, який допоміг прийняти себе до кінця. Він сказав: "Я сприймаю тебе такою, як ти є. В цьому немає нічого страшного". Я зрозуміла, що можу розкритися перед ним.

Фотосесія Анастасії Хохлової-Некрасової, фото з особистої фейсбук-сторінки
Думаю, що суспільство стало більш відкритим за останні роки. Це теж допомогло мені прийняти себе

Ще в 2015 році, коли я пережила операцію, ніхто особливо не розповідав про рак. А вже в 2016 році я підписалася на Анастасію Хохлову-Некрасову у фейсбуці і з великим захопленням дивилася фотосесії онкохворих.

Раніше я ніколи не зустрічала на вулиці лисих дівчат у шляпці-канапе чи блайзері. Я зрозуміла, як багато змінилося лише за один рік. Зараз також малюють індійське мехенді на лисій голові. Це дуже естетично. Я ж в цей період ходила виключно в хустинках і перуках.

Мехенді Мехенді на лисій головіАвтор: krot.info

Найважче було підібрати правильний протез

Найважче прийти до тями в перші півроку після операції. У цей час, доки ще не встигла отримати протез, два безкоштовні ліфи, купальник і компресійний рукав від держави, було дуже важко впоратися зі своїм зовнішнім виглядом.

Зараз я вже знаю, що орієнтовно за 300 грн на цей період можна купити поролонову фітнес-вставку. Це не повноцінний протез, але він дозволяє вирішити проблему, доки пройдеш всі необхідні огляди і отримаєш інвалідність. У моєму випадку асиметрія була очевидна, потрібно було щось робити, щоб просто вийти на вулицю.

Важливо не залишатися наодинці з проблемою. Потрібно відкритися друзям і близьким. Подруги завжди говорили мені: "Інно, ти така красива", "Нічого не помітно", були й такі, що готові були скинутися грішми на операцію.

Інна на відпочинку у купальнику, який отримала від держави. Фото з архіву героїні

Найскладніше було навчитися правильно підбирати одяг. Добре, що держава виділяє безкоштовні ліфи і купальник під протез, але є й недоліки. Ці речі не надто високої якості. Їх видають раз на 1,5 року, та вони зношуються значно раніше. До того ж, ліфи мають широкі бретелі і вставки на спині так, ніби розраховані на жінок, що важать понад 100 кг.

Купальники мають далеко не молодіжний крій і кольори. Зазвичай це узори з великих квітів. Розробники забувають, що раком хворіють і молоді дівчата, які хочуть не лише комфортно почуватися, а й бути привабливими.

На те, щоб підібрати правильну форму протезу у мене пішло майже 2 роки. Щоб навчитися правильно підбирати одяг знадобилося кілька років.

протез грудної залозиТакий вигляд має протез грудної залозиАвтор: autogear.ru

Приємно плескатися в воді, коли впевнена, що ніщо не спаде і не з’їде

Зараз я сприймаю протез як частину тіла. За 6 років в мене їх зібралося чимало.

Я люблю себе такою, як є. Розумію, що мені немає чого соромитися

Якщо ще років 4-5 тому на сукню з глибоким чи V-образним вирізом я могла лише сказати: "Це не для мене", то зараз чом би й ні?

Я навчилася підбирати купальники. Один з останніх – чорний з великими рюшами. Бретелі гарно тримають і я впевнена, що протез нікуди не з’їде.

Люблю спокійний пляжний відпочинок. Екстрим не для мене. Минулої осені подруга покликала мене відпочити в Туреччині. Зірвалися й поїхали. Дуже приємно було плескатися в воді, коли впевнена, що ніщо ніде не спаде і не з’їде.

Засмагати мені не можна, але ніжитися під парасолькою на пірсі ніхто не забороняв. Крім цього, ми каталися на катері і яхті. Мені там дуже сподобалося.

На відпочинку у Туреччині, фото з архіву героїні
Дівчатам, які пережили мастектомію, скажу таке: якщо у вас є гроші й можливість зробити операцію, будь ласка; якщо ж ні – треба вчитися жити з цією проблемою. Треба вчитися жити в новій реальності і отримувати від цього задоволення

Що радить психотерапевт жінкам з мастектомією

психотерапевтОксана ВерховодАвтор: З архіву коментаторки

Психотерапевтка Оксана Верховод розповіла про те, як прийняти своє нове тіло після мастектомії і як в цьому процесі можуть допомогти рідні та близькі:

В історії героїні, Інни, відчувається сила та сміливість, які, дуже важливо мати в такі непрості періоди. Жінка, пройшовши мастектомію, відчуває страх бути неприйнятим іншими, сором за те, що не відповідаєш певним стандартам, відчуття себе "неповноцінною".

Окрім цього, жінки можуть відчувати також злість, тривогу за майбутнє, безпорадність, відчуття безнадії. Це нормальні, хоч і складні у проживанні, почуття.

Проходячи через таку операцію, жінка стикається з проживанням втрати – не лише частини тіла – це проживається і як втрата колишнього укладу життя, самовідчуття, сприйняття себе, часом особливостей стосунків з іншими.

Тому важливо дати собі час на те, щоб прожити цей процес. Не силувати себе та не підштовхувати якнайшвидше прийняти зміни. Це відбудеться саме собою, якщо дозволити собі проживати почуття, пов’язані з втратою, заручитися підтримкою близьких людей та фахівців, давати собі підтримку.

Нормально певний час не хотіти поглянути на свій шрам, відчувати себе дискомфортно у своєму тілі, остерігатися тілесного контакту з іншими.

Важливо, не залишатися з цими переживаннями наодинці, пам’ятати, що так буде не завжди, і що частина тіла і хвороба – це не вся ти!

Операція з видалення молочної залози – це переломний, кризовий момент, коли багато чого змінюється у житті, самосприйнятті, переживаннях. Найчастіше буває так, що першочергово жінка актуалізує усі свої сили на те, щоб вижити, діяти, рятуючи своє життя. Це правильно та закономірно.

У цю мить все доволі визначено та зрозуміло і почуттям у цей період насправді немає місця. Фактично у психічному плані – це шоковий період, коли переживання, ніби на паузі, відбувається навіть деяке відторгнення ситуації та того, що відбулося.

І лише з часом жінки відмічають, що почуття починають "розморожуватися", можуть накривати з головою та ускладнювати процес сприйняття змін та себе. Настає період розгубленості, часом пригніченості.

У зв’язку з цим, важливо сконцентруватися на таких аспектах:

  1. Дати собі час на проживання та вираження почуттів. Не тікати від них та не боятися. За підтримки це зробити легше. Почуття не вказують на те, що ти слабка чи не справляєшся. Вони вказують на те, що ти жива, і що відбувається природний процес внутрішнього проживання змін, які з тобою відбуваються.

    Щоб проживати почуття, їх важливо або вербалізувати (розділяти з кимось), або виражати у дії (кричати, писати на папері все, чим переповнена, рвати папір, плакати). Це нормально, це дасть полегшення.
  2. Поглянути на себе та власну ідентичність ширше. Дуже часто у нашій свідомості є чимало упереджень та переконань про те, що робить нас жінкою. Це і про вираження сексуальності через тіло, і про наявність чи відсутність дітей, і, звісно, все ще існуючі стандарти про зовнішній вигляд.

    Важливо зрозуміти для себе, що ти не повинна відповідати усім цим вимогам, стандартам, очікуванням. Лише всередині тебе є цей "компас", із якого ти можеш відчувати себе жінкою, собою, привабливою, сексуальною, повноцінною.

Ані твоє тіло, ні твої почуття, і тим паче обставини, в які ти потрапила, – це не уся ти. Дослідження, хто ти і яка, також допоможуть у процесі прийняття змін та нової себе

Підтримка є ключовим аспектом на шляху до прийняття себе і свого нового життя. У такі непрості життєві моменти кожен з оточення діє із найкращих прагнень та звісно намагається підтримати, як може.

Але, важливо, пам’ятати, що не лише не допоможуть, але й можуть нашкодити:

  • фрази: "Не думай про це", "Усе буде добре", "У тебе ж діточки, чоловік", "Подумай, чим зайняти себе, щоб так не побиватися". Це знецінює почуття і ускладнює можливість прожити цей період;
  • поради без запиту. Якщо ви маєте якийсь досвід, який, як вам здається, може бути корисний жінці, можете сказати, що вам знайоме дещо подібне і ви могли б поділитися цим, але обов’язково запитайте, чи хоче і готова людина це почути;
  • надмірна опіка та допомога без запиту, за цим також приховується знецінення сил жінки впоратися із власними труднощами, прирівнювання її до жертви та бажання врятувати. Важливо пам’ятати про особистісні межі та надавати допомогу, погоджуючи її з самою жінкою або отримавши від неї запит/прохання про це.

То як підтримати, щоб не нашкодити:

  • просто побути поруч, вислухати, висловити почуття жінки ("Я бачу, що тобі болить", "Чую, що тобі погано"), але уникати фраз: "Я знаю, як тобі", "Я розумію тебе", якщо ви не стикалися з цим, та навіть, якщо стикалися, це не означає, що переживали так само;
  • запитати, як ви можете підтримати та допомогти, можливо буде необхідна якась чисто практична допомога, а можливо ваша присутність поряд, можливість переключитися з вами на щось приємне та цікаве або поплакати, розділивши почуття. Ключове тут – запитати, запропонувати, але не нав’язувати підтримку та допомогу;
  • давати погладжування (позитивні компліменти) жінці. Важливо, щоб вони були щирими.

До Дня незрячих: як описують море ті, хто ніколи не бачив його, але відчував
Я пересуваюсь на інвалідному візку. Море мені світить?