Facebook
Messenger
Pocket
Twitter
25 лютого 2021 року виповнюється 150 років з дня народження письменниці Лесі Українки. У школі нас знайомили з образом "бідної Лесі", яка не мала ані достатньо сил, ані достатньо грошей, щоб жити без страждань. Хоча в реальності це було не зовсім так.
Редакція "О, Море" поговорила з науковим співробітником Музею видатних діячів української культури Миколою Захаркіним, дослідила листи Лесі Українки та описала стосунки письменниці з морем.
Шляхетна пані, яка жила безбідно. Надзвичайна обдарована енциклопедистка та поліглотка. Пристрасна та ніжна. Жива і яскрава. В’їдлива та спостережлива. Принципова та прискіплива, через що, певно не дуже комфортна в особистому спілкуванні для багатьох. Безмежно чуйна та уважна із близькими людьми. Досвідчена мандрівниця та фольклористка.
У ній, наче у морі, було якщо не все, то багато чого. Та, власне і море у її житті відігравало особливу роль.
Перше знайомство з морем
"Ну та й море ж було у той день! Певне, вже так задля нас вигладилось та причепурилось: сине-сине, з білими гребнями, з рожевими одблисками, з темно-зеленими тінями, з золотими іскрами при заході сонця. Я все стояла з того боку парохода, де не видно берега, не хотілось мені його бачити, хотіла я бачити море в цілім просторі його, у всій красі його, а земля заважала б сьому", – з листа до брата Михайла, 1888 рік.
Перша її зустріч із морем відбулась у 1888 році – тоді батько привіз її на цілющі лимани Одещини.
Леся Українка, 1888 рік
Під Одесою Леся лікувалась на Хаджибейському лимані, на дачі грека Діалегмено, дружила з його дочкою Кірією.
Але більш значуще місце у її житті займала інша одеська дача – Михайла Комарова. Він був найближчим і найкращим другом родини Косачів. Його дочка Маргарита, яку Леся називала Гретхен, стала однієї з найближчих її подруг, – розповідає Захаркін.
За словами науковця, саме в Одесі Леся у 18 років вперше безпосередньо побачила море. Натхненна цією стихією, вона створила цикл поезій "Подорожі до моря". Ця збірка – це її перші враження від моря.
Леся Українка з братом Михайлом на березі Чорного моря, 1891 р
Тоді Леся провела на Одещині майже два місяці. Наприкінці літа Олена Пчілка приїхала, щоб забрати доньку. З Одеси рушили на пароплаві. Під час цієї мандрівки Леся також познайомилась із Аккерманською (Бі́лгород-Дністровською) фортецею.
"От уже страшна будова, нехай їй цур! Високі мури та товсті, грубі, що аж хати в них надовбані мов келійки, башти круглі тяжкої архітектури, в баштах льохи та темниці з гратами залізними (певно, колись козаки там наші сиділи), тепер там дике зілля та квіти ростуть, мама казала: "Десь ото з наших козаків усе те повиростало". Ми вирвали дві квітки на спомин та й подались швидше до парохода", – писала юна Леся Українка.
Леся з Маргаритою Комаровою, 1889 рік
Після цього знайомства із морем, куди б не їхала поетеса на лікування – чи то в Крим, чи в Єгипет – її шлях завжди пролягав через Одесу. Тут вона лікувалася, відпочивала, працювала, спілкувалася з родиною Комарових. Із 1888-го до 1913 року приїздила до цього міста не менше 20 разів.
Велике кохання у Криму
"Тут живу, як і перше, ніяких ні перемін, ні одмін, навіть дощ перестав давно йти, і море синіє, як і перше, та шумить помалу. Позавчора налетів було такий шквал дощовий, що море з небом змішалося, – се було для мене великою розривкою, хоча й потоп у моїй хаті був через те чималий. Після дощів спекота змоглася ще гірша – просто хамелеоняча спекота!", – про Євпаторію, з листа до матері, 1891 рік.
Леся Українка в Криму (Чукурлар), 1897 р.
Крим став ще одним визначним місцем у житті Лесі Українки. По-перше, як курорт, із потужним цілющим потенціалом.
Одразу уточнимо: так дійсно, з курорту на курорт Лесю Українку гнала хвороба. Але вона жодним чином не заважала їй насолоджуватись цими місцями, брати участь у житті місцевих мешканців та вивчати культуру різних країн.
"Всі її поїздки – це не лише лікування. Ці поїздки можна сприймати і як туризм", – наголошує Захаркін.
Олена Пчілка та Леся Українка у Ялту взимку 1897 – 1898 років
Крим Леся встигла дослідити дуже добре. Крим надихнув її на створення багатьох творів. Завдяки Криму та ханському палацу у Бахчисараї Лесю зачарував таємничий світ Сходу.
На кримському узбережжі – в Ялті – вона познайомилася із Сергієм Мержинським, з якого прийнято розпочинати історію Лесиних особистих стосунків. Спочатку вона не оцінила нового знайомого. Згодом їхні стосунки переросли в сильне кохання. Часто вони мандрували один до одного у гості.
Мержинський помер у Мінську на руках Лесі в березні 1901 року: вона приїхала, знаючи що його стан сильно погіршився і він лишився зовсім сам. Більше того, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку, біля ліжка хворого пише від його імені листи до "суперниці".
Всю свою скорботу, пережиту під час смерті близького чоловіка, конвертувала у поему "Одержима". Яка писала, не відходячи від ліжка помираючого "у таку ніч, після якої довго буду жити, якщо вже тоді живою залишилась".
Власне, певною мірою зі своїм чоловіком Климентієм Квіткою Леся також познайомилась через море. Як він сам казав – закохався, коли 1898 року у літературно-артистичному товаристві Київського університету Леся Українка читала оповідання "Над морем".
Море можливостей
"Набачив усякого дива: і снігові гори, і сині та зелені озера, і Рейнський водопад, і Неапольську затоку з Везувієм, і мертве місто Помпею (то щось єдине на світі, таки справді), і золотисто-рожеву Сіцілію, і святий Акрополь атенський – престол вічної краси, і білу Канею, і безліч островів самоцвітних – цілий веселий світ, і Смірну – місто барвистих тканин, що виткані на взірець самої околиці, і фантастично гарний Константинополь… а поміж усім тим море, море і вічна пісня хвиль…", – з листа до Ольги Кобилянської, 1901 рік.
Море також давало Лесі можливість мандрувати. Не зовсім у тому статусі безтурботної туристки, про який їй мріялось, але все ж вона підкорювала країни та континенти. Сама себе навіть називала "boule vagabonde" – мандрівним клубочком-перекотиполем.
Кожен курорт був декорацією до її життя, яке вона старанно описувала у листах до родичів. "Похожа на Парнас із різними гіпокренами і кастальськими потоками" болгарська Валдая. Життєствердне, сповнене сонця і квітів, Сан-Ремо. Колоритна Грузія, де "проза життя добувається тяжко, але поезію і добувати не треба, сама оточує навколо".
Леся Українка у Сан-Ремо у 1902 році
Ну і, звісно, все побачене, разом із отриманими враження, Леся старанно запаковувала у власні твори.
"Гарна сторона, загальний колорит рожево-золотий, він якось надто гармонізує з мавританським стилем сливе всіх церков і більших будов у Палермо. Я чогось не сподівалась, що тут такі великі міста, у сій "країні бандитів і вендети". Тим часом сіцілійці (оті "бандити") показуються далеко гречніші і лагідніші від неаполітанців. В Неаполі так шарпають, ловлять за поли і набиваються з усяким поганим дріб’язком, що єдиний спосіб відчепитись, се бігти, ні на що не дивлячись, махати руками і кричати: "No, no, no lasciami la расе!"
У Палермо зовсім інакше, люди надзвичайно гречні, спитати їх дорогу, то ще й проведуть до самісінького пункту, куди треба, не чіпляються, не лізуть в очі. Тут я і мову розумію, а в Неаполі сливе нічого, такий там діалект", – про Сицилію, з листа до родини Косачів, 1902 рік.
Як розповідає Захаркін, 1908 рік для Лесі був переломно-трагічним. На початку року вона консультується у лікарів. За допомогою рентгенівських променів – діагностичної новинки цього часу – побачили, що операція неможлива. Так неї розбивається мрія їздити в Європу як туристка, а не як пацієнтка.
Так Леся опиняється біля Каїру – у Гелуані.
Єгипетський all inclusive
На той час Єгипет був унікальним, із цілющими сірчаними випаровуванням. Її лікувальний ефект був відомий ще з часів фараонів. Як туристична зона він починає розвиватись наприкінці ХІХ сторіччя. У 1911 році він потрапив до ілюстрованого путівника по європейських курортах, який видали у Берліні, разом із грандами європейських курортів. Тоді у Гелуані, проводили щорічні зимові бали.
"Уявляєте, наскільки грандіозним був тоді, у часи, коли Єгипет не був широко відомим курортом, бал серед пісків? Вони приваблювали туристів з усього світу. Місцина перетворилась на екзотично-туристично-лікувальний центр", – пояснює Захаркін.
Леся Українка серед мешканців вілли "Континенталь" у Гелуані, 1910 рік
Каже, що всі готелі і пансіони там проектували так, щоб кожен будинок обдувався пустельним повітрям з усіх боків. Що було надзвичайно важливим для Лесі.
Там вона починає підробляти репетиторством і працювати вчителькою іноземних мов. Один з її учнів – тоді хлопець-школяр – Микола Охріменко у своїх спогадах зазначав, що навчання проходило у два етапи. Перший – власне уроки, другий – мандрівки і прогулянки після навчання.
Як розповів дослідник творчості Лесі, вона встигла оцінити життя Єгипту, його культуру. Вона давно хотіла пізнати країну фараонів, відколи ще вперше побачила давньоєгипетські виставки у музеях. Її зачарувала ця культура.
"Коли вона вперше приїхала в Єгипет, то писала, що вже звикла любити цю сторону не як чужу. Після першого знайомства зі Сфінксом, який має живі очі, немов бачить вічність, додала: "не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував", – каже Захаркін.
За його словами, у єгипетських реаліях, серед пісків та африканської спеки, вона змогла віднайти суто українські перегуки.
Саме у Єгипті, де вона закінчила свій підручник "Стародавня історія східних народів", у неї народився задум "Лісової пісні".
"Опрацьовуючи питання світової міфології, у неї виплили рідні українські образи водяників, лісовиків, мавок серед давньоєгипетских божеств. Всі ці незрозумілі древні образи перетворились у рідні", – каже дослідник.
Дмитро Яворницький і Леся Українка. Гелуан, лютий – березень 1910 р.
До Єгипту потім Леся Українка поверталась іще двічі. На той час це була не надто проста мандрівка. Не лише тому, що тривала довше, ніж нинішні кілька годин, які відділяють нас від єгипетського all inclusive.
"Добиратись потрібно було морем. Саме тоді була перша балканська війна. Тому мандрівка була, по-перше, довгою. По-друге – небезпечною. Морем плавали міни. Олена Пчілка неймовірно їх боялась. Леся їй фаталістично відповідала, що краще вже бомба і відразу, ніж хвороба, яка буде її доїдати десь у турецькому порту", – пояснює Захаркін.
У Гелуані Леся спочатку відпочивала у пансіоні "Континенталь", яким володів лікар Рабінович. Але, як пояснює дослідник, у 1910 році в Єгипті почалась страшенна спека.
"Туристи пороз’їжджались подалі, тому що шкварило добряче. Леся ж переїхала у, як вона сама казала, філіал "Континенталю" – віллу "Теуфік". Її власниця – Есфірь Борисівна – намагалась підбирати для неї найкращі помешкання тільки на першому поверсі і тільки з видами на сонячну сторону, щоб Леся мала мінімум фізичних навантажень і максимум можливості зосередитись на творчості", – каже він.
Власниця брала з Лесі Українки не 120 рублів оплати за номер і лікування, а 80. Як писала сама письменниця – це була гранично мінімальна плата.
Леся Українка, Єгипет, 1912 р.» (фальсифікат)
"В Єгипет в’їхав сього разу темної ночі (і вже Єгипет був не золотий, а чорно-оксамитний), над ранок приїхав у закутаний млою Каїр, а вже тільки зовсім ранком, вийшовши в Гелуані, побачив, нарешті, що є ще золотий пісок у пустині і що небо єгипетське ще не злиняло, подивився, потішився, прийшов у хату (у свою давно знайому Villa Tewfik), бухнув на ліжко в першім-ліпшім покої – і заснув, так заснув, наче зроду не спав!", – зЗ листа до Ольги Кобилянської, 1913 рік.
Вілла "Теуфік" стала одним з останніх курортних прихистків Лесі Українки, який відіграв у її життя не менш значущу роль, аніж Олександрійська бібліотека, на якій встановили її меморіальну дошку.
"Тому Єгипет, із його давньою культурою та мертвим камінням, з якого виходить Сфінкс із живими очима став місцем, де вона навіть у звичайному житті опинялась ніби на межі світів, де до неї приходила муза" – каже Захаркін.
