Адже осіннє море – це чудовий шанс для перезавантаження, медитації, насолоди багряними заходами сонця й атмосферних фотографій.
Своїми враженнями з читачами "О, Море" поділилася журналістка Світлана Моренець.
Обіцяли сонячні дні
Осінній Генічеськ
Для своєї мандрівки я обрала Генічеськ – на всіх сайтах прогнозу погоди обіцяли переважно сонячні дні. Забігаючи наперед, скажу, що українська осінь примхлива та непередбачувана, так що дощ мене все ж застав.
Прямих потягів із Києва до Генічеська зараз немає – не сезон, тому найближчою зупинкою стала Новоолексіївка. Квиток в одну сторону коштував 366 гривень за бокову поличку в плацкарті та запах варених яєць.
Взагалі, якщо ви зібралися подорожувати в цей час, фразу "не сезон" ви будете чути з кожного кутка. Сніданки в готелі – не сезон, прокат велосипедів – не сезон, кавунове смузі – не сезон, купання в морі – не сезон.
Заради чого їхати восени на море?
Тоді заради чого їхати? Заради моря, звісно ж.
На вокзалі Новоолексіївки сідаю в таксі. Знайти його просто: як тільки виходиш із вагону, купа чоловіків викрикують заповітні слова (на жаль, не про любов). "Щасливцеве! Генічеськ! Стрілкове!..." 20 хвилин, 50 гривень, – і ти на місці.
Генічеськ: тихо, безлюдно і море
У Генічеську тихо й безлюдно. Місто вже давно прокинулося, але порожнечу на вулицях важко не помітити. Будиночки маленькі та сірі – лишилися тут ще з радянських часів. О, "АТБ"!
Напевно, греки, які жили колись поблизу Генічеська, здивувалися б від новенького вигляду величезного магазину, які вибивається з загальної сірої картини яскраво-синім кольором.
Від центру міста до моря йти хвилин тридцять. Від кімнати-студії, яку я зняла за 500 гривень за ніч (то я шиканула, можна й дешевше), – п’ять хвилин. Ще здалеку відчуваю солоний запах у повітрі.
Минаю приватні будинки й подумки заздрю щасливчикам, які живуть так близько до води. Останні будівлі розступаються, а за ними – безмежні простори моря.
До моря варто їхати в будь-який сезон
Чим ближче до води, тим менше романтики. Запах риби та мертвих водоростей пробирається в ніс й ти механічно закриваєш носа.
Ця особливість "Кам’яного пляжу" стає не дуже приємною несподіванкою, але через кілька хвилин до запаху можна більш-менш звикнути. Обережно переступаю з каменя на камінь, що дістатися до води. А там – медузи.
Медузи між каменів
Відчайдушного мандрівника ніщо не зупинить (особливо, коли позаду більше 12 годин дороги). Ступаю в прохолодну воду, оминаючи напівпрозорі тіла. Усе ж покупатися наприкінці жовтня мені не судилося.
Здіймається вітер, тому я повертаюся до берегу, стелю рушник на траву й просто дивлюся на море. Є в цьому щось особливе, чого ти не отримаєш на жодному мотиваційному тренінгу.
Пляж Генічеська